Гетто в Умані

Микола Бажан Гетто в Умані   Жахтить  земля,  жахтить  іржа  і  пил, Як  жар  фурункулу  чи  виразку  трахоми, І  сонце  над  усім  –  як  вибух  плям  і  стріл, Як  вибух  мовчазний  і  тяжко  нерухомий, Цей  маньякальний  круг,  що  виплива  в  зеніт, Це  коло,  зроджене  в  огні  галюцинацій, І  осьмисвічники  розлючених  акацій Підносять  перед  ним  свічки  убогих  віт. При  корені  дерев  вирує  й  пломеніє Плескатих  одблисків  рябий  калейдоскоп, І  вкручуються  так  маленькі  чорториї У  монотонний  сонячний  потоп.     Самум  небесного  страшного  Ханаану, Безодні  жару,  хлані  мовчазні, Що  перекинулись,  мов  мідні  казани, На  землю  спалену,  розпалену  та  пряну. І  в  пил  проллято,  втоптано  й  прибито Мозаїку  з  движких  червоно-жовтих  кіл  — То  жовч  живу  калюжками  у  пил Проллято  витворне.                          І  звився  над  землею, Як  вихор,  ореол  палаючих  корон, Що  коронують  ветху  Іудею, Цей  одногорбий,  цей  старий  Сіон. Сіон  у  полум'ї  –  і  так  стоїть  віки Над  ним  огонь  кривого  Торквемади, Чи  райських  огнищ  гострі  язики, Чи  віхола  пожеж,  розхристана  й  крута. Залізнякової  порвистої  ватаги… О,  пагорбе  жалю,  і  розпачу,  і  згаги,