Ця збірка складається з дванадцяти оповідань.
Декотрі з них мають надприродну тематику ( Чортова пригода або Як Хапко солоду відрікся ), але більшість все ж зображує сцени народного побуту. Життя кріпаків та навіть вільного селянства авторка зображує в дещо похмурих барвах. Її творам непритаманний романтизм сподівання що в майбутньому героїв все стане на краще. Ні, якщо вже с самого початку авторка каже "все погано" то так воно й буде. Може якась хмарка випадкового щастя й набіжить на головну героїню, але авторка з легкістю здмухне тую хмарку з сюжету.
Інститутка
Не можна дорікнути думці, що:
Якось розважить мене, підможе мене та думка, що вільно мені,
що не зв'язані руки мої.
Дійсно, люба дурна робота до рук йде коли знаєш, що будь-якої миті можеш її покинути й ніхто тебе не присилує до неї.
Три долі
Всі три головні героїні, включно з оповідачкою, мають трагічну долю. Кожна руйнує власне життя й життя оточуючих. Але їх особисті трагедії стають якщо не частиною, то тлом для трагедії прозаїчнішої. Перефразовуючи іншого класика літератури: Кожне нещасливе кохання плекає свою трагічність.
Маючи прагматичний склад розуму можна мати сумніви щодо використання безособових суб'єктивних характеристик нововведеного персонажу, як переламний момент сюжету. Фатальна краса - не дорівнює - фатальне кохання, й - не дорівнює - фатальний кінець персонажу. Не всім судилося бути Эсмеральда чи Настасья Филипповна, але поява такого шаблону в сюжеті трохи применшує його літературну собівартість.
Ми вже зустрічалися з авторським словотвором на кшталт: "сосони" чи "волоський горох", а тепер настав час "копитана". Якщо перші два - мутували від справжніх дерев, то трете - цілісіньке військове звання. Це не друкарські помилки, тому що ці приклади зустрічаються неодноразово.