Отзывы на книги автора «Марко Вовчок»

«Інститутка» — це оповідь від імені молодої служниці Устини. Устина все життя служить у старої пані. Але все змінюється після приїзду молодої інститутки — випускниці інституту благородних дівиць.

Виявляється, освіта дала їй не розум і ерудованість, а зверхність, пиху і злостивість. Молода пані-інститутка вибрала собі Устину за особисту служницю та влаштувала в господарстві справжній терор.

Чому так сталося? Просто зовні життя молодої пані виглядає досконало, але всередині воно наскрізь гниле.

Чи є альтернатива? Устина показує, що є.

Разом із своїм молодим чоловіком Устина покидає затишний маєток і близьких друзів. Натомість вона переїздить до міста, де багато працює, доволі мало заробляє, але відчуває себе вільною.

Що є свобода? Про це міркували і Григорій Сковорода, і Тарас Шевченко… Тепер про це міркує Марко Вовчок. Не випадково письменниця присвятила повість «Інститутка» саме Тарасу Шевченку.

«Інститутка» — це оповідь від імені молодої служниці Устини. Устина все життя служить у старої пані. Але все змінюється після приїзду молодої інститутки — випускниці інституту благородних дівиць.

Виявляється, освіта дала їй не розум і ерудованість, а зверхність, пиху і злостивість. Молода пані-інститутка вибрала собі Устину за особисту служницю та влаштувала в господарстві справжній терор.

Чому так сталося? Просто зовні життя молодої пані виглядає досконало, але всередині воно наскрізь гниле.

Чи є альтернатива? Устина показує, що є.

Разом із своїм молодим чоловіком Устина покидає затишний маєток і близьких друзів. Натомість вона переїздить до міста, де багато працює, доволі мало заробляє, але відчуває себе вільною.

Що є свобода? Про це міркували і Григорій Сковорода, і Тарас Шевченко… Тепер про це міркує Марко Вовчок. Не випадково письменниця присвятила повість «Інститутка» саме Тарасу Шевченку.

«Інститутка» — це оповідь від імені молодої служниці Устини. Устина все життя служить у старої пані. Але все змінюється після приїзду молодої інститутки — випускниці інституту благородних дівиць.

Виявляється, освіта дала їй не розум і ерудованість, а зверхність, пиху і злостивість. Молода пані-інститутка вибрала собі Устину за особисту служницю та влаштувала в господарстві справжній терор.

Чому так сталося? Просто зовні життя молодої пані виглядає досконало, але всередині воно наскрізь гниле.

Чи є альтернатива? Устина показує, що є.

Разом із своїм молодим чоловіком Устина покидає затишний маєток і близьких друзів. Натомість вона переїздить до міста, де багато працює, доволі мало заробляє, але відчуває себе вільною.

Що є свобода? Про це міркували і Григорій Сковорода, і Тарас Шевченко… Тепер про це міркує Марко Вовчок. Не випадково письменниця присвятила повість «Інститутка» саме Тарасу Шевченку.

Що таке свобода? Працювати з ранку до ночі, практично не мати грошей, не мати свого власного куточка - це тех свобода. Всього-навсього тому, що можна у будь-який момент усе кинути. Тому що ніхто не примушує. Тому що це - для себе. Недарма кажуть, що все пізнається у порівнянні. Так, для Устини, головної героїні та оповідачки повісті, така свобода була найсолодшою після усього, що вона натерпілася від молодої панночки-інститутки.
Про панночку - окремо. На диво відразливий образ. Поверхнева, егоїстична, лукава жінка, з бабусею та гостями - привітна, ласкава щебетушечка, а вдома - злобна зміюка. Не вміє любити, поступатися, слухати, проявляти хоч якісь справжні, щирі почуття.
Ще Квітка писав про те, що кріпаччина - це не так вже і погано, якщо пан добрий. Полковий лікар був добрим паном, і людям з ним жилося добре. Але безвольним, і молода господиня зробила все по-своєму. Вона, мабуть, мала справжній талант перетворювати життя усіх, хто знаходиться поруч із нею, в пекло. Звичайно, після такого життя виживання у місті, винаймання кімнатки разом із коханим чоловіком покажеться мало не раєм.
Сподіваюсь, що Устина все-таки дочекалася з походу свого коханого, і жили вони укупі у праці, але щасливо і вільно.

Що таке свобода? Працювати з ранку до ночі, практично не мати грошей, не мати свого власного куточка - це тех свобода. Всього-навсього тому, що можна у будь-який момент усе кинути. Тому що ніхто не примушує. Тому що це - для себе. Недарма кажуть, що все пізнається у порівнянні. Так, для Устини, головної героїні та оповідачки повісті, така свобода була найсолодшою після усього, що вона натерпілася від молодої панночки-інститутки.
Про панночку - окремо. На диво відразливий образ. Поверхнева, егоїстична, лукава жінка, з бабусею та гостями - привітна, ласкава щебетушечка, а вдома - злобна зміюка. Не вміє любити, поступатися, слухати, проявляти хоч якісь справжні, щирі почуття.
Ще Квітка писав про те, що кріпаччина - це не так вже і погано, якщо пан добрий. Полковий лікар був добрим паном, і людям з ним жилося добре. Але безвольним, і молода господиня зробила все по-своєму. Вона, мабуть, мала справжній талант перетворювати життя усіх, хто знаходиться поруч із нею, в пекло. Звичайно, після такого життя виживання у місті, винаймання кімнатки разом із коханим чоловіком покажеться мало не раєм.
Сподіваюсь, що Устина все-таки дочекалася з походу свого коханого, і жили вони укупі у праці, але щасливо і вільно.

Що таке свобода? Працювати з ранку до ночі, практично не мати грошей, не мати свого власного куточка - це тех свобода. Всього-навсього тому, що можна у будь-який момент усе кинути. Тому що ніхто не примушує. Тому що це - для себе. Недарма кажуть, що все пізнається у порівнянні. Так, для Устини, головної героїні та оповідачки повісті, така свобода була найсолодшою після усього, що вона натерпілася від молодої панночки-інститутки.
Про панночку - окремо. На диво відразливий образ. Поверхнева, егоїстична, лукава жінка, з бабусею та гостями - привітна, ласкава щебетушечка, а вдома - злобна зміюка. Не вміє любити, поступатися, слухати, проявляти хоч якісь справжні, щирі почуття.
Ще Квітка писав про те, що кріпаччина - це не так вже і погано, якщо пан добрий. Полковий лікар був добрим паном, і людям з ним жилося добре. Але безвольним, і молода господиня зробила все по-своєму. Вона, мабуть, мала справжній талант перетворювати життя усіх, хто знаходиться поруч із нею, в пекло. Звичайно, після такого життя виживання у місті, винаймання кімнатки разом із коханим чоловіком покажеться мало не раєм.
Сподіваюсь, що Устина все-таки дочекалася з походу свого коханого, і жили вони укупі у праці, але щасливо і вільно.

Раніше в українській літературі було так: якщо кохання - то щире, вірне і жертовне, якщо розлука - то через якісь зовнішні або внутрішні негаразди.
А тут виявляється, що існує і хороша, працьовита, весела, але нелюба жінка. Що спокійного, безтурботного сімейного гніздечка, де тебе завжди чекають, люблять і вітають добрим словом, для щастя мало. Що дівчина з панського двору, яка плаче, жалується на свою долю, краща од спокійної, завжди веселенької і покірної дружини. Настільки краща, що дружину можна і вбити, аби не заважала щастю двох закоханих. Та чи будуть вони таким чином щасливими? Як буде себе почувати злодій? Як поводитиметься та, яка стала причиною злочину, подала ідею, підмовила?
Що маємо на виході? Одну мертву людину, одну глибоко нещасну. Ну, а третя, кажуть, по вечорницях красується та заміж збирається.

Нещодавно, на одному з українських інтернет-форумів обговорювалась тема традицій української сім'ї. Так от один пункт був про те, що в українській сім'ї, часто дружина "пилить" свого чоловіка. :) Про це й дане оповіданнячко, в якому йдеться про сувору українську жінку, що навіть самого чорта здатна "запиляти". Нащо їй там якісь хати підпалені чи тварини не в гуморі?! Чорта їй подавай! ;)

Хоча, мабуть, і про те, що любов таки сильніша за будь-яке зло, проникне у найбільш тверде серце, і від пазурів недобросовісної любки постраждати може будь-хто.

Як приємно перечитувати вже колись прочитаний твір. Він про любов однієї паночки, яка закохалась у кріпака, і про те, як соціальна нерівність стала на заваді їхньому коханню.

Красивая романтичная, грустная и ооооочень короткая повесть.