Доки світло не згасне назавжди

Це було неймовірно захопливо. Неймовірно захопливо аж до... передостанньої сторінки.

Я дуже поважаю Макса Кідрука як письменника зокрема і як досвідчену людину в цілому. Мені імпонує його жага до науки та наукового обґрунтування необґрунтовних, здавалося б, явищ. Але йому це вдається; вже не знаю, як поставляться до його висновків справжні науковці (у цьому випадку — медики), але для такого пересічного читача як я все здається цілком логічним та зрозумілим (за це, до речі, велика подяка, бо "ЗУМС" у цьому плані було читати важкувато).

Ідея з додатком та її втілення — взагалі вогонь. Не знаю, чи привернуло це увагу нових читачів-підлітків, як на це розраховував Макс, але це дійсно допомагає створити більш повноцінну картинку подій, особливо завдяки додатковим історіям. Хоча мапи, звісно, теж стали в нагоді — ніколи не була в Рівному та слабо уявляю собі це місто, тож із фотографіями та позначками стало легше.

До речі, скористуюся нагодою (а разом і похвастаю, що відвідала презентацію)) і розкажу тим, хто ще не знає: історію сестер Рути й Індії та, здавалося б, нереальний збіг обставин із їхніми нареченим та хлопцем створено на основі реальних подій. Кому цікаво — загугліть історію (або ж документальний фільм, якщо володієте англійською) про Аарона Ернандеса та його дружину. Буває ж таке в житті...

Не буду зупинятися на переповіданні сюжету, бо книгу дійсно варто прочитати — поки що це найсильніший роман з чотирьох, що я знаю в Кідрука. І кожен раз я читаю і вже уявляю, як ставлю його роману 5 зірочок та в захваті пишу рецензію про те, як усе неперевершено та як я рада, що сучукрліт не стоїть на місці й так швидко розвивається, але щоразу Максу вдається зробити щось таке, що рука на найвищу оцінку не підіймається.

Цього разу ідеально було майже все, але знову Кідрук, як і в "НОІМ", перекреслив весь написаний текст своєю кінцівкою на декілька сторінок. І фінал же такий явно не тому, що йому ліньки було щось там придумати та логічно завершити, "авось і так сойдьот" — надто велику роботу зроблено заради роману. І все ж таки залишилось це відчуття, ніби він 550 сторінок до чогось сюжетно вів, вів, та й так і полишив "in the middle of nowhere" (таке ж враження залишилось і після "ЗУМС", і "Доки світло", на жаль, хоча і трохи відкрив завісу таємниці Марка, все ж таки так і полишив її не до кінця розкритою).

Загалом, дуже раджу любителям містики та науки, об'єднаних в одне ціле, але повністю вдоволеною я себе не почуваю. І, з огляду на новий проект Кідрука, щодо як Марка, так і Рути — вже не відчую.

У меня рука не поднялась поставить оценку ниже 5 из 5. Достоинства книги настолько переманивают на себя всё внимание, окуная с головой в восхищение, что любые недостатки просто теряются на их фоне.
Я искренне рада, что в тот "злополучный" день решила утвердить обе книги Кидрука в Лампомобе. Но после "Твердинi" на второй кирпич я уже глядела исключительно с видом мученика. Ну зато теперь я смело могу сказать, что обязательно побегу ещё читать творения товарища Кидрука. В "Доки світло не згасне назавжди" он сделал отсылки как минимум на две свои книги (одна из них - мой первый блин комом), вторую я уже прям сейчас хочу цапнуть. Очень, ну о-о-очень интригующе. Как будто блуждающих огоньков вдали увидела (надеюсь, там за туманом красивый дремучий лес, а не болото, в которое я провалюсь по уши).
Из недостатков могу разве что назвать поведение главной героини. Периодически она меня раздражала. Да, Рута - подросток, весьма импульсивный и уверенный в себе подросток, но порой она бесилась на пустом месте. Обижалась на всё подряд, откидывая подальше чувство ответственности за собственные действия (ей и в голову не приходит, что в некоторых ситуациях необходимо вести себя официально и думать исключительно холодно и трезво). Так же она порой бесюче тупит и её действия раздражают своей глупостью. Есть человек, который прямо пытался с тобой связаться, давая прозрачные намёки на твои проблемы и предлагая помощь и объяснения? ОЙ, ПОБЕГУ К ТОМУ ПАЦЫКУ, НАВЕРНЯКА ОН МНЕ НЕ ПОВЕРИТ, НУ И ЧТО??
Если тут и были где-то сюжетные дыры или нелогичности, то я их пропустила мимо ушей. Научную часть про мозг я... ну читала, знаете. Как параграф в школе. Мне почему-то кажется, что если бы я въехала во всё то, что толковал тот анестезиолог, то мне лучше удалось бы понять концовку.
В любом случае на это закрываешь глаза, когда переносишься в сны. Боже, до чего там волшебная атмосфера, я прям млею. Кидрук настолько удачные слова подбирает для описания происходящего, что они словно молоточки, а моё сердечко - ксилофон. Чем дальше читаешь, тем сложнее оторваться. Интрига настолько закручивает твоё воображение в вихре, что после каждой главы хочется кричать безумным криком, глядя как уходит бесценное время на сон в будний то день. У Кидрука талант писать легко, ну или просто чертовски завлекательно. Мне было очень приятно окунуться в родную речь благодаря именно этому произведению. А ещё меня мороз по коже пробирает каждый раз, как я захожу в свой подъезд: жутко не хотелось бы проснуться во сне...
Советую к прочтению тем, кто считает, что сон - это для слабаков. Хорошего вам отдыха (:

Щоразу, читаючи сучасну українську літературу, дивуюся, ні, не так, захоплююся талантами і уявою наших письменників. Дуже високий рівень. Дуже! І це без усіляких перебільшень. Сюжет, герої, події, подача, - не відірватись.
Ось і Кідрук не підкачав. Роман «Доки світло не згасне» - став черговим відкриттям року.

Рута Статник нічим особливим, крім імені, від своїх однолітків не відрізнялася. Звичайна учениця, звичайної школи, випускниця, що переймається зно і вступними іспитами. Є у неї сестра, теж з незвичним іменем - Індія, з якою вони дуже близькі, навіть занадто, як для рідних сестер.

Та одного дня все міняється. Щось таки сталося у Всесвіті, що на Руту, як то кажуть, звалилися всі лиха світу. Вона завагітніли, тобто залетіла після п‘яного сексу, загинув ії улюблений вчитель, а на додачу до бід, у Індії в дорожній пригоді загинув коханий. І збив його не хто інший, як хлопець Рути.
Уже нічого не змінити, все стало інакшим. Життя перетворилося на суцільну драму. Сестра з нею не розмовляє, бо дівчина була в такому трансі, що дозволила, тепер уже колишньому хлопцеві, використати її, як щит. Батько озлоблений, мати стала на сторону Індії, і віддалилася від доньки. Ще вчора щаслива і сповнена надій Рута, сьогодні досягла межі абсолютної крайності.

Як тонко і драматично, але без пафосу, письменник підвів нас самої страшної сторінки життя Рути. Показав дорослішання таким, яке воно є, і довів, як важливо, коли в сім‘ї тебе розуміють. Коли можна, не вагаючись, відкрити близьким душу. Поділитися наболілим. Але важливо і те, як тебе сприймуть. Так, Рута поділилася з мамою, і ніби та прийняла все спокійно. Але що з того вийшло?
Скоро у дівчачі сни прийдуть химери, але мені здається, що вони набагато раніше прийшли в її життя. Такі ось сумні висновки.

Щодо снів. Тут все тільки починається. І читача, як і Руту, чекає новий виток подій. Дівчина випадково виявляє, що може змінювати реальність у снах. А якщо так, то це ж чудова нагода налогодити своє життя. Зробити все, як було до того самого дня, коли вона п‘яна і нерозумна віддалася такому ж п‘яному приятелю.
Та чи все так просто? Чи можна порушувати ланцюжок подій? І як то, дивится на того, в кого ти була на похороні, бачила його могилу, і розуміти, що ще вчора він був мертвий, а сьогодні раптом живий?
А раптом десь є сили, які здатні зупинити таких, як Рута? Що чекає на неї після пробудження? І чи проснеться вона взагалі?

Перевод.

Каждый раз, читая современную украинскую литературу, удивляюсь, нет, не так, восхищаюсь талантами и воображением наших писателей. Очень высокий уровень. Очень! И это без всяких преувеличений. Сюжет, герои, события, подача – не оторваться.
Вот и Кидрук не подкачал. Роман «Пока свет не погаснет» – стал очередным открытием года.

Рута Статник ничем особенным, кроме имени, от своих сверстников не отличалась. Обычная ученица обычной школы, выпускница, обеспокоенная вступительными экзаменами. Есть у неё сестра, тоже с необычным именем – Индия, с которой они очень близки, даже слишком, как для родных сестёр.
Но однажды всё меняется. Что-то произошло во Вселенной, если на Руту, как говорится, свалились все бедствия мира. Она забеременела, то есть залетела после пьяного секса, погиб её любимый учитель, а вдобавок к бедам, в Индии в дорожном происшествии погиб любимый. И сбил его не кто иной, как парень Руты.
Уже ничего не изменить, всё стало иначе. Жизнь превратилась в сплошную драму. Сестра с ней не разговаривает, потому что девушка была в таком трансе, что позволила, теперь бывшему парню, использовать её, как щит. Отец озлоблен, мать встала на сторону Индии и отдалилась от дочери. Ещё вчера счастливая и полная надежд Рута, сегодня достигла предела абсолютной крайности.

Как тонко и драматично, но без пафоса, писатель подвёл нас к самой страшной странице жизни Руты. Показал взросление таким, каково оно есть, и доказал, как важно, когда в семье тебя понимают. Когда можно, не колеблясь, открыть близким душу. Поделиться наболевшим. Но важно и то, как тебя воспримут. Да, Рута поделилась с мамой, и та будто приняла всё спокойно. Но что из этого вышло?
Скоро во сны девочки войдут химеры, но мне кажется, что они гораздо раньше пришли в её жизнь. Такие вот печальные выводы.

Насчёт снов. Здесь всё только начинается. И читателя, как и Руту, ждет новый виток событий. Девушка случайно обнаруживает, что может изменять реальность во сне. А если так, то это же отличный повод наладить свою жизнь. Сделать всё, как было до того самого дня, когда она пьяная и неразумная отдалась такому же пьяному приятелю.
Но всё ли так просто? Можно ли нарушать цепочку событий? И как смотреть на того, у кого ты была на похоронах, видела его могилу, и понимать, что еще вчера он был мёртв, а сегодня вдруг жив?
А вдруг где-то есть силы, способные остановить таких, как Рута? Что ждет её после пробуждения? И проснётся ли она вообще?