Якщо інспектор – жінка, то в їхньому колективі працював єдиний вільний чоловік – Микола. Напрочуд симпатичний, гарний фахівець, до того ж – неодружений. У нього було безліч чудових якостей, одна з яких імпонувала всім жінкам, – він був вродженим джентльменом і дипломатом. Завжди пам'ятав про день народження своїх симпатій- жінок і постійно забував про їхній вік, що було дуже до вподоби цим кралям. Він умів вчасно сказати жінці, що вона прекрасна та іншої такої немає на цілому світі. Після цих чарівних слів жінки танули та відкривали для нього все: двері, серця, душі та, безсумнівно, принади своїх спокусливих тіл.

Микола награно зітхав, коли його керівник, Іван Петрович, у перший день контролю кликав свого постійного «інспектора» для здійснення завершального акорду. Цей день був найважливішим і запорукою вдалої наступної перевірки та складання позитивного акта про роботу відділу.

Єдине, чого побоювався Іван Петрович, щоб після Миколиної опіки над жінкою-інспектором термін контролю не тривав довший час. Що бувало частенько!!!

Для інспекторів замовляли найкращі номери в їхньому районному готелі, де вони могли відпочити та прийняти солодощі для душі та тіла. Десерт-Микола був смачний, і ті жінки, які перевіряли їхній відділ хоч раз, пізніше приїжджали роками.

«Бідний» Микола не міг навіть дозволити собі одружитись, бо або в район прибували з перевіркою, або в «особливо складних випадках» він мусів їхати у відрядження до області, де на нього чекали розваги із жінками-керівниками.

Коли Микола, важко зітхаючи, заходив у кабінет шефа, то Іван Петрович, який був його ровесником та однокурсником, від злості мало не лускав.

– Ну чого ти знову так зітхаєш? Та ти мені маєш ще подякувати, що я за державний кошт надаю тобі такі «королівські розваги»… Якби я був неодруженим або не мав такої ревнивої Дарки… – Іван мрійливо закочував очі!!!

До речі, його Дарця працювала майже через двері в сусідньому відділі і пильнувала чоловіка більше ніж свої зіниці.

Вони одружились ще студентами в університеті. Приїхали працювати за скеруванням, і тут молодим спеціалістам одразу ж дали державну квартиру.

Дарка бачила, що з її Іваном працюють одні жінки, і створила собі імідж ревнивиці, та ще такої, від якої можна чекати чого завгодно. Для неї не існувало авторитетів – хто ставав на її шляху, був приречений до морального знищення.

Іван був чудовим чоловіком, але недосяжним ні для кого – біля нього завжди був вірний вічний сторож – його дружина. Ніхто не хотів бути привселюдно розтертим нею в порох.

Іван трохи заздрив Миколі, який, безсумнівно, в інтересах справи, міг цікаво і пікантно провести час із найкращими жінками області, та й в їхньому районі він міг попестити і покохати безліч жінок, уже в особистих інтересах.

…Жінки обмовляли Миколу скрізь, де могли, та звинувачували його в усіх земних гріхах. Але варто тільки було йому відкрити рота і заговорити з ними, вони були готові враз пробачити все те, що де- кілька хвилин тому інкримінували, і терміново та з великим задоволенням прагнули забутись у його палких обіймах.

…Коли приїжджали на перевірку чоловіки, то їм у напарники призначали Уляну. Вона мала репутацію приємної та порядної жінки, красиву зовнішність, розумну голову, чарівну усмішку та володіла мистецтвом заворожувати серця і голови чоловіків.

Зазвичай, контроль відділу завершувався чудовою довідкою про роботу та веселою і ситною вечіркою. Але найцікавіше (на відміну від опіки Миколою) – усі чоловіки-інспектори спали у своїх готельних ліжках солодким сном праведників. І поверталися додому дуже задоволені собою, бо зберегли вірність своїм дружинам та коханкам. Ніхто не ображався на Уляну, що вона залишала їх наодинці з готельною тишею. Для них щастям було вже те, що така вродлива, молода і цікава особа спілкується з ними і забавляє їх упродовж нудного відрядження. У кінці робочого дня і вечора Уляна вміла так артистично і красиво розпрощатись, що ні в кого не виникало думок запропонувати їй щось непорядне чи образитися на неї.

Останній день перевірки закінчувався вечіркою, в якій неодмінно брали участь інспектори, Уляна та Іван Петрович зі своєю незмінною супутницею життя – Дарцею, як він ніжно називав її.

Дарця була кращою подругою Уляни і завжди тримала руку на пульсі життя і роботи відділу, яким довгі роки керував її чоловік. Три роки тому вона була єдиним свідком народження кохання Романа та Уляни.

…Він приїхав на перевірку району взимку.

До відділу ввійшов високий чорнявий чоловік, і всі працівниці враз підняли очі – красень!!! Видихнули повітря і, як ті німі риби, майже із відкритими ротами затамували подих, боячись розбити дзвінку тишу, яка запанувала у приміщенні.

Хто це? До кого він? У головах жінок миттєво запрацювали кросворди-головоломки. Секретарка начальника оговталась першою і провела красеня в кабінет шефа. Прибігла до всіх з інформацією:

– Приїхав з області, новий заступник обласного начальника! Уль- ко, готуйся! тобі пощастило! такі красені на дорозі не валяються!

Поза очі жінки обмовляли Уляну, що вона, як той спокусливо- сексуальний щит, іде на захист інтересів їхнього відділу. Але щиро визнавали, що жодна з них так вдало і майстерно не зможе супроводжувати перевірку в необхідному руслі. Знали, внаслідок допущених ними помилок, давно мали бути на обліку біржі праці.

Тому те, що відбувалося у відділі, було інформацією «для службового користування». Іван Петрович наклав суворе табу на розголошення та винесення будь-якої інформації з відділу. Це стосувалося всього: і балачок про роботу, і базікання про особисте.

Сказав, як відрізав: «Почую в кабінетах чи коридорах щось негативне про роботу відділу чи про працівників – одразу прощаємось».

Подіяло. Навіть у ліжку із власними чоловіками не говорили про роботу чи колег з відділу. Знали – у районі знайти роботу важко, ще й таку пристойну і престижну, яку вони мали. Усі голови сільських рад та секретарі були в їхніх ніжних та тендітних руках, як у кайданках. Один телефонний дзвінок розв'язував будь-яке питання.

Так і того разу, коли приїхав Роман. Контроль – контролем, але ознайомлення із районом без виїзду в гори – це ніщо.

Домовились розмістити інспектора в гарному номері відпочин- кової бази в самому серці Карпат. Поїхали четверо – Роман, Уляна та Іван Петрович із Дарцею.

Погода була чудова, легкий морозець, сонце сліпило очі, навколо – білий сніг і гори. Такі величні та красиві. На білому тлі – величезні сосни і ялини – майже до неба. А повітря п'янке від смерекового аромату і розбавлене особливим запахом чистого недоторканого снігу. Казковий краєвид, безвітряний день. Вони сиділи за великим дерев'яним столом з обтесаного дерева. Поряд розпалили мангал, і в ньому весело потріскували дрова.

Гуртом нанизували м'ясо на шампури. Не було в їхньому товаристві запопадливості, як перед вищим керівництвом. Були прості задоволені люди, які вхопили чудову мить життя за хвіст і міцно тримали цього птаха-щастя у своїх руках.

Можливо, від казкової величі й неймовірної сніжної чистоти навколо на душі в кожного з них було спокійно і затишно. Ніхто нікуди не поспішав. Усі раділи життю. Разом накривали на стіл. Потім з апетитом смакували. говорили про сім'ю, роботу, читали вірші. І було так природно, мило і тепло на душі, ніби вони були друзями, щирими і відвертими. Під вечір зварили на вогнищі гуцульський куліш із пшона зі шкварками і бринзою. Запивали червоним закарпатським виноградним вином.

Здавалось, цього дня не було щасливіших людей на цілому світі. Усе: краєвид, атмосфера їхньої бесіди, дружній обід, дзвінкий сміх подруг – давали відчуття багаторічної дружби.

На вечір спланували зробити танцювальний майданчик біля ко- либи, де повинні були ночувати.

Вечоріло, і вони занесли провіант в Улянину кімнату.

…І от стемніло – ніч у горах. На небі круглий повнолиций місяць – наче посміхається до них. Бавтеся, радійте життю – воно таке коротке!!!

Зірки над горами так низько, хоч діставай руками.

Розпалили велике вогнище, яскраве та голосне. Весело тріскотіли на полум'ї гілки ялин та смерек, зігрівали очі та душу красиві вогняні квіти на білому снігу. Ввімкнули програвач із дисками виконавців італійської естради. Музика їхньої молодості заполонила серця, танцювали, співали, сміялися. І були знову молоді та щасливі, куди й поділися ті десятки років, які віддаляли їх від того давнього часу. Казковий вечір, прекрасні люди! Чудове життя! Танцювали всі разом – колом, майже гуцульські коломийки. А під мелодійну ліричну музику кожен кавалер обирав собі партнерку.

Коли Уляна танцювала з Іваном, він шепотів їй на вухо слова вдячності за її працю, відданість колективу та йому. Сказав, що помітив, як на неї дивиться Роман, який є достойним суперником і йому, і чоловікові Уляни.

Потім Уляна танцювала з Романом. Під час танцю чула його переривчасте і схвильоване дихання, подумала, що він втомився, і запропонувала перепочити.

Він відповів, що тоді не буде чути чудового запаху її волосся, в якому змішалося все: гарний шампунь і солодкі квіткові парфуми, терпкий запах смерекового диму і свіжий запах морозу й вітру.

Кружляли поволі, кожна пара у стані захоплення чудовою музикою на своїй ліричній хвилі.

Іван і Дарця – щаслива сім'я, в якій дружина була талановитим диригентом свого маленького родинного оркестру. Вона була типова жінка Овен – активна, енергійна та динамічна. Своїм життєлюбством запалювала все навкруги. Пишалася своїм чоловіком, кохала його безмежно, а ревнувала – ще більше. Була щедрою і щирою в усьому. Скупість проявляла тільки щодо свого Івана – він її власність, її плоть і життя.

Чоловік із задоволенням був у неї в полоні, кохав і цінував здібності й таланти дружини. Вони були гарною, органічною парою. І цього вечора для них не було нікого поруч. Тільки музика і їхнє кохання – довге, міцне і вірне.

Поруч танцювали Уляна і Роман. У них не було відчуття, що познайомилися тільки декілька днів тому, не було відстані чужих людей.

Уляна із здивуванням не йняла віри. Це ж треба! Стільки приїжджало гарних чоловіків з області. Для всіх вона була порадницею при складанні робочих актів та інших паперів і прикрасою їхнього вечірнього столу. Але в неї жодного разу не защеміло серце і не потепліло в душі від потисків їхніх рук, від поцілунків її в щічку, від грайливої посмішки.

Вони були чужі та й годі! Після таких зустрічей вона прибігала додому і була щаслива, що її чекають із нетерпінням чоловік і діти.

Сьогодні ж, разом із товариством, вона насправді була наодинці тільки із ним – красенем-чоловіком. Вона жартувала з усіма, сміялась, але кожного разу хотіла ненароком зловити його погляд. Він також спостерігав за нею. Однак, як вихована людина, не міг дивитися на неї прямо. І коли вона відводила погляд, свій він відразу спрямовував на неї. Вдень їхні погляди майже не перетинались. Вечір же відкинув пелену сором'язливості.

Мовчки танцювали, міцно притулились і дивилися прямо в очі одне одному. В їхніх зіницях був відблиск лукавого місяця та веселого багаття. Одягнені у важкий зимовий одяг, вони танцювали так, ніби були легенькі, як пір'ячко.

…Закінчилась чудова музична ейфорія! Надворі північ, від морозу під ногами порипує сніг. Треба йти в тепло. Веселі й задоволені зайшли в колибу. Розпрощались і пішли по своїх кімнатах.

Уляна із почуттям піднесеності та легкої закоханості пішла в душ. Тепла вода розігнала кров по цілому тілу. Щаслива повернулася до кімнати. Ввімкнула телевізор, але зовсім вимкнула звук, щоб у голові та серці хоч трошки збереглися спомини про музику ночі. Подумала, як би вона повела себе зараз, коли б він за чимось прийшов до неї. Ой, як їй захотілося побачити його ще сьогодні!

Уляна мрійливо заплющила очі, міркувала, що була б не проти із ним… поцілуватись. У неї дивно залоскотало десь у животі, і вона зловила себе на думці, що тільки цілуванням у губи не хотіла б закін- чити цей вечір і цю ніч. Вона бажала чогось більшого. Відчула, що в неї затремтіло серце від передчуття, що сьогодні щось станеться.

Те, від чого вона стільки разів утікала, уникала як від свого чоловіка, так і від посягань чужих, сьогодні їй захотілося пережити з Романом.

Вона сиділа в ліжку в одній нічній сорочці – чорній на тоненьких бретельках із спокусливим вирізом спереду, який показував її гарну шию та пишні груди.

«Хоч би він захотів щось попити і прийшов з цього приводу до мене в кімнату», – це було її найбільше бажання цієї хвилини.

Біля самих дверей стояли великі пакунки з водою, фруктами, вином… Вона не вимикала світло та телевізор і так напівсидячи задрімала.

Прокинулась від того, що хтось накривав її покривалом. Зашарі- лась. Над нею стояв Роман. Він справді захотів води і прийшов у її кімнату. Вимкнув телевізор і вирішив її накрити. Роман дотулився до її руки, і вже нічого не могло їх відірвати одне від одного. Він поцілував її, і це був ніжний і сором'язливий поцілунок двох зрілих людей, яким хотілося згадати почуття молодості.

Ніч, вкрадена в минулого та подарована майбутньому, показала, що вони створені одне для одного. Вони кохались і пливли в хиткому човні чужою рікою, зупинялись і ненаситно починали знову. Швидка течія пристрасті несла їх у стрімкий, небезпечний та підступний вир краденого кохання, такого солодкого і водночас гіркого. Потяг одне до одного був таким сильним, що їхнє злиття було безкінечним і шаленим. Пізніше Уляна згадувала, що за все подружнє життя в неї не було такої солодкої та палкої ночі. Вони кохалися цілу ніч!!! Щоб хоч один раз пережити такі почуття безмежності та полону кохання, вартує жити на білому світі!!! Він шепотів їй, яка вона гарна, спокуслива, палка, романтична та безліч таких слів, які прагнуть чути вуха кожної жінки.

…Залюблені та зморені, але безмежно щасливі, заснули вдосвіта.

Зранку Дарця не знайшла Романа в його кімнаті й тихенько зайшла до подруги. Картина, яку вона побачила, її розчулила… Голову Уляна поклала на плече Романа, а рукою вона міцно обнімала його. Він же спав, обхопивши її двома руками так міцно, ніби хотів її відгородити чи захистити від цілого світу.

То був початок їхнього позашлюбного роману.

…Уляну наче підмінили. Вона завжди була веселою, енергійною та життєлюбною. Зараз же, під впливом кохання, вона була сама стихія – сонце, вітер, вулкан, цунамі – усе в одній особі. Вона прагнула все встигнути і зробити: і на роботі, і вдома. Ще раніше, до свого всепоглинаючого кохання, на її робочому місці завжди був порядок. Усі документи, адресовані керівництвом безпосередньо їй, були опрацьовані бездоганно, грамотно і вчасно. Тепер для всіх у відділі вона була взірцем – показником самодисципліни і ділової кваліфікації. За робочим столом сиділа не інспектор районного відділу – ні! Це був досвідчений менеджер дуже поважного офісу. Або ні, це була «директриса» із кінофільму «Москва сльозам не вірить». Так професійно вона виглядала!!! У неї завжди був імідж ділової жінки, це стосувалося і її «робочих паперів», і її зовнішньої оболонки – одягу. На роботу йшла, як на свято – елегантно зі смаком вбрана, стиль – класичний із невеликим «креном у бік» – жіночно-легковажний. Але стримано, як для офісу.

Кохання ж вплинуло на неї так сильно, що вона почала ставитися до своєї зовнішності ще прискіпливіше. Цю раптову зміну її вигляду не могли не помітити в жіночому колективі – «справжньому притулку для змій середнього розміру і віку», або, як вони із Дарцею жартували, невеликому тераріумі районного масштабу. Жіночки-гадючки шипіли по закутках: «Дивись, як вибирається! То ж треба, і час має – щодня із зачіскою! І нігті вимальовує – напевно, баняки їй Андрій вимиває. От і щастить деяким!» Зеленіли від злості. Заздрісним поглядам не було перепон!

…Уляна завжди виділялась на сірій палітрі колективу! Коли були великі передсвяткові збори, то керівництво просило її сісти в актовому залі на перший ряд, щоб президія мала на кого «покласти око». Вона завжди із цього сміялась. Вона виглядала кінозіркою на фоні товстих жінок, які ще не були старими, але махнули рукою на свої фізичні форми. Із чистим волоссям, гарною зачіскою і більш-менш пристойно одягненими їх можна було побачити лише на великі релігійні свята, Новий рік та Восьме березня. Уляна ж щодня була одягнена так, ніби тієї ж хвилини мала засідати в президії Верховної Ради – елегантно, вишукано, сучасно. А взуття – то окрема тема розмови!!! Яка б не була погода, вона йшла на роботу в чистому і гарному взутті. На роботі обов'язково перевзувалась в інші модні мешти на високих підборах. І це тоді, коли інші жінки її відділу приходили на роботу і перевзувались у препаскудні тапки, а ще, щоб не замерзнути, натягали теплі високі шкарпетки, які були, зазвичай, неприємно темних кольорів.

Уляні завжди було досить складно «тримати фасон» і виглядати так досконало – у сім'ї не було достатньо грошей, і вона частенько зі своєю подругою Дарцею їздила в магазин секонд-хенду та підбирала дешевий одяг, який потім підганяла за своїм розміром. До одягу підшукувала яскраві хустини чи шарфи, які романтично закидала через плече, зав'язувала навколо шиї або до ручки сумки, що виглядало дуже вишукано та елегантно. Яскравих шарфів, різнокольорових хустинок та різноманітних сумок вона мала, як кажуть, «до кольору, до вибору». Була істинною жінкою, до останньої клітини її зграбного тіла. Таку жінку неможливо було не зауважити – її було видно здалеку! Кольори її одягу приголомшували своєю яскравістю і витонченістю.

Із прискіпливим та вишуканим підходом до своєї особи для співробітниць Уляна була, як кістка в горлі. Шкода тільки, що сказати їй нічого не могли, бо багато в чому від неї залежали. У чорних душах зміючок поволі накопичувалась підла отрута, вони чекали свого підступного часу – коли б вкусити. Та й ще дуже боляче, щоб аж до крові! Але ще не настала ця мить!

Уляна на все мала час, встигала зробити безліч справ. Прибігала з роботи додому, і в неї все кипіло в руках, булькало і шкварчало на газовій плиті. Коли домашні приходили з роботи та науки, у квартирі пахло смачною вечерею та спеченим яблучним пирогом або пиріжками з дріжджового тіста, був приготовлений обід на наступний день. Вона була пречудовою господинею.

Уляна не могла допустити, щоб її відлучення з дому щосуботи впливали на комфорт і добробут сім'ї. Вона літала по квартирі з по- рохотягом чи ганчіркою, ніби в неї за плечима були велетенські крила. Вмикала голосно веселу музику – душа її співала від кохання і повноти життя. Усе робила із задоволенням. Дім блищав від чистоти! Вона себе виправдовувала: закривала душу від негативних емоцій:

– Родина ситно і смачно нагодована. Почуття обов'язку перед сім'єю виконано, сумління старанно приспано.

Кохання рятує людину від буденності та робить життя суцільним святом! І що б вона не робила під впливом кохання – копала рови, садила картоплю, рубала ліс чи писала симфонії – її божевільне серце б'ється сильніше, переповнена душа співає, і кожна робота є в радість. Бо є свято душі – шалене і палке кохання!

…Уляна працювала цілий тиждень. У суботу її чоловік ішов на роботу (мав додатковий підробіток), а вона щаслива і закохана виходила з дому і бігла на побачення, хоча всі домашні знали, що мама також на роботі – десь на перевірці в селах.