Цитаты из книг автора «Лоран Гунель»

– это бог, который путешествует инкогнито

Притянуть – значит исходить из точки зрения другого и постепенно подтягивать его к себе. Как видишь, мы не вышли за рамки философии синхронизации.

Але ж це нормально, хіба ні? От якби кожен щось робив для інших — увесь світ зажив би краще! — Може, й так, але ж у твоєму випадку не йдеться про вибір. Ти не говориш собі: «Отже, буду сьогодні робити, що від мене чекають». Ні, ти підсвідомо змушуєш себе так чинити. Інакше, як тобі здається, ти не будеш подобатися, від тебе будуть іти. То ж ти, не усвідомлюючи, накладаєш на себе купу обмежень. Життя твоє стає вкрай обмеженим — тому ти й не почуваєшся вільним. І... ти хочеш, щоб усі так жили.

Мені заважають бути собою», я хочу відповісти, що, навпаки, тобі дозволяють бути собою, ба навіть штовхають на це дедалі більше. От чому ти задихаєшся

Наведу тобі конкретний приклад: уяви суперечку двох незнайомців на вулиці, коли один з них несправедливо дорікає другому. Якщо в цього другого асортимент реакцій немов арфа зі струнами, він може обирати, яку струну смикати. Може, наприклад, пояснити першому, що той помиляється, чи звести критику нанівець жартами й гумором, а чи понаставити незручних запитань, щоб перший почав виправдовуватися. Або ж він може поставити себе на його місце, спробувати зрозуміти витоки дорікань, виправити помилку, зберегти добрі стосунки — чи зрештою проігнорувати й узагалі піти геть своїм шляхом... Так от, якщо він здатний на це все, його мозок має багато можливостей відповісти і є висока вірогідність того, що він обере найкращий з варіантів, що служить його інтересам, надає йому переваги. А тепер уяви, що йдеться про когось, хто взагалі не знає, як цим користуватися, — найвірогідніше, у такого буде лиш один вибір: почати ображати другого чи схилитися й підкоритися. У будь-якому із цих двох випадків це буде його найкращий вибір.

Потураєш. Ти вимушено шукаєш у цьому переваги. Так працює наш мозок: щоразу він веде нас до того, що вважає за «найкращий вибір». Себто впродовж життя за кожної ситуації твій мозок обирає, що ти вмієш робити, щоб отримати те, що здається тобі найзручнішим, що дасть найбільше переваг. У всіх так. Проблема лише в тому, що ми не маємо доступу до всієї палітри вибору.

У тебя действительно проблема на проблеме. И главная в том, что ты боишься людей. Не знаю, сознаешь ли ты это, но ты не решаешься ни себя преподнести, ни ясно выразить свои желания.

У тебя действительно проблема на проблеме. И главная в том, что ты боишься людей. Не знаю, сознаешь ли ты это, но ты не решаешься ни себя преподнести, ни ясно выразить свои желания.

Я посмотрел на ситуацию со стороны и спросил себя, с чего бы вдруг на меня свалилась вся эта роскошь. Может, жизнь меня от чего-то предостерегает, хочет, чтобы я пересмотрел свои ценности? Может, я позволил заманить себя в ловушку, перепутав потребность в саморазвитии с банальным подъемом по общественной лестнице? Ведь настоящее развитие должно происходить внутри нас… Ведь ты счастлив, когда меняешься сам, а не когда что-то меняется вокруг. После такого спасительного открытия мы приняли решение избавиться от обременительного груза. Мы продали особняк и разделили деньги между слугами: они всю жизнь честно служили моему отцу. Мать Одри, которая годом раньше вышла на пенсию, тоже получила свою долю. Влади, взявший на себя заботу о Сталине, стал к тому же обладателем «мерседеса», с которым мы не знали, что делать. Роскошные машины вызывают зависть посредственностей, презрение интеллектуалов и жалость тех, кто сохранил живую душу. В общем, ничего хорошего. Я подарил ресторан «Жюль Верн» сети благотворительных столовых. Было забавно думать, что когда-нибудь парижские клошары поднимутся на Эйфелеву башню, чтобы полюбоваться прекрасным видом и вкусно пообедать.

Из-за габаритов нашей машины мы в этой игре попадали в разряд неудачников, и нас все обгоняли… Интересно, на что я надеялся? Сам-то я восхищался когда-нибудь тем, у кого был личный шофер? Да нет, конечно… Еще одна иллюзия. Искать признания таким способом – пустое дело. Каким образом восхищение других может компенсировать недостаток самоуважения? То, что приходит извне, не в состоянии залечить раны нашего внутреннего «я»…