Цитаты из книг автора «Лоран Гунель»

Вони викликають у нас емоції. І коли ті в нас зароджуються, то ми відчуваємо, що живемо. Тож ми прагнемо цього ще і ще. Саме тому ми залишаємося під’єднаними до соціальних мереж. Як тільки якесь повідомлення стосується нас, ми відчуваємо емоцію. Якась інформація нас стривожила? Емоція. Хтось думає про мене? Емоція. В якійсь країні сильний буревій? Емоція. Скажу ще раз, у цьому немає нічого поганого, але через те, що ми поглинуті тим, що приходить ззовні, людина втрачає контакт сама з собою. Чим більше наші емоції зумовлені зовнішніми чинниками, тим менше ми вміємо викликати їх у нашій душі власними думками, діями, відчуттями. Схоже трішки на життя у вагоні в російських горах, коли тебе впродовж дня трясе у поїзді, а ми не знаємо, ні хто його машиніст, ні куди він нас везе.

Щоб гарно прожити своє життя, – продовжувала Марджі, – необхідно дослухатися до того, що йде з самісінької глибини нашого єства. Слухати повідомлення, які нам нашіптує душа. Але наша душа наче ангел, який шепоче таким тихим і кволим голосочком, що треба напружувати слух. Як ти можеш його вловити у нескінченному гаморі? Як ти можеш звернути на нього увагу, коли твій мозок невідступно заполонений тисячами речей, що існують поза тобою?

Нормам? – Так, нормам або кодексам, називай їх, як хочеш. Кодекси поведінки, думки й, особливо, смаку. Інколи маю враження, що ми любимо не те, про що нашіптує наше серце, а те, що нас спонукають любити. Невже дійсно ми самі вибираємо свій одяг, телефони, напої чи фільми, які ми дивимося? – Так, але, як бачиш, у наші дні цього майже не уникнути. Ми взаємопоєднані, тож усі взаємно впливають одні на одних. У цьому немає нічого поганого. – Звісно, що нічого поганого. Але в такому контексті взаємозалежності треба залишатися доволі під’єднаним до самого себе, щоб гарно прожити своє, а не чуже життя.

Це одна з найбільших ілюзій нашої епохи, ми дедалі менше дослухаємося до своєї душі. Між іншим, доходить навіть до того, що інколи ми не знаємо, що насправді хотіли б зробити з нашим життям. Ба більше, у повсякденні виявляємо тенденцію до втрати самих себе, намагаючись відповідати нормам, які є не нашими, а нав’язані суспільством.

треба узгодити з собою простір і час. Дати речам можливість виринути. Навчитися розшифровувати послання свого серця і тіла…

додати в нас речі, які сильніші за наші бажання, речі, які подолають наші бажання, живитимуть нас і осяватимуть настільки, що ми їх забудемо. Просто забудемо. Тоді наші бажання вивітряться самі собою. Вони розчиняться. – А… що це за речі? – Вони дають нам змогу висловити, хто ми насправді і задля чого нас створено. Вони приносять нам втіху і радість, яка йде з глибини нашого єства.

От тільки це абсолютно неправильно. Чим більше ти звертатимешся назовні у пошуках втіхи, тим більше відчуватимеш нестачу. Чим більше ти ганятимешся за бажаннями, тим менше вдоволеним почуватимешся.

вони не усвідомлювали, що навчають тебе ставати щасливим, отримуючи якусь річ іззовні для задоволення своїх бажань.

Ліпше посмакувати втіху, яку собі забезпечив! Якщо піддався спокусі – насолодися нею!

Звісно. Якщо в мене немає бажань, то вже й не знаю, завдяки чому я рухався б далі по життю. Вони виступають радше рушійною силою, хіба ні? Адже якщо я чогось бажаю, це дає мені енергію боротися. Якщо мені вдасться позбутися бажань, як ти пропонуєш, тоді виникне… велика пустка. Знаєш, я уявляю себе саме так, дзен, нічого не роблю, бо мені більше нічого не хочеться, і це, на мою думку, трішки сумно, так? Трішки депресивно. Марджі усміхнулася. – Мій любий, ти так кажеш, бо наше суспільство навчило тебе відчувати лише минущі задоволення, власне, завдяки здійсненню твоїх бажань: воно не дало тобі нагоди відчути справжню радість, ту, що йде зсередини.