Містер Отторіно не мав ані сім'ї, ані дітей, хоча йому давно минуло 60. Він практично ввесь свій час проводив у ресторані, любив його, як рідний дім, і до своїх працівників ставився практично як до членів сім'ї. Після роботи він зазвичай сідав за стіл і підбивав підсумки дня за пляшкою червоного італійського вина. Коли працівники закінчували прибирання та приготування до наступного дня, він люб'язно пропонував скласти йому компанію, але всі як правило ввічливо відмовлялися, бо поспішали до власних родин. І тільки Лара залишалася в ті дні, коли була у сварці з чоловіком і не дуже квапилася додому. Напевно тому саме в неї з начальником склалися більш дружні стосунки, ніж у інших. Він часто розповідав їй про своє життя, віднайшовши в ній вдячного слухача. Згодом Лара, розслабившись після напруженої роботи, у приязній атмосфері також почала розповідати про власні біди та життєві негаразди, а потім довго слухала мудрі поради старшого товариша.

Цього разу він довго мовчав і міркував над щойно почутим. Урешті спорожнив одним духом келих, заговорив:

– Ситуація не добра, проте надія є. Я не кажу зараз про твої стосунки з чоловіком, там без психолога ради не даси. Я зараз про житло думаю. Так от: нову квартиру тобі не винайняти з багатьох причин, головна з яких – це гарант після примусового виселення. Ти ж розумієш, що на таке ніхто тепер не погодиться. Як я розумію, власник квартири – людина розумна, тож, він чудово розуміє, що гроші за п'ять місяців зможе повернути лише через суд, а це ще додаткові витрати. Якщо він ще й практична людина, то погодиться на те, щоб ти повернула йому всі гроші в обмін на новий контракт на твоє ім'я.

Лара зойкнула:

– Та де ж я стільки грошей знайду?!

– Не переймайся, щось вигадаємо. Я, наприклад, можу дати тобі позику і щомісяця відраховуватиму із зарплати певну суму, то так і розрахуєшся.

Сльози вдячності блиснули на очах у Лари. Помітивши їх, він посміхнувся і сказав:

– Я це роблю задля власної вигоди: тепер ти ще довго не зможеш чкурнути від мене і будеш працювати тут, а вправні працівники мені потрібні.

Вони розсміялися, і невидимий важкий камінь упав із душі жінки. Згодом усе відбулося саме так, як і казав містер Отторіно: господар квартири погодився укласти новий контракт на ім'я Лари за умови, що вона поверне борг за минулі місяці. Тож борг було сплачено, контракт укладено, і Лара, врешті, змогла зітхнути спокійно: більше Марко ніколи не зможе вказати їй на двері! Звичайно, що йому про це вона не розповіла…

Наближалася довгоочікувана літня відпустка. Віталік, як зазвичай, проводив свої канікули у бабусі. Марк продовжував свою гру в мовчанку, гордо походжаючи квартирою, демонстративно не помічаючи дружину і цілком не підозрюючи про зміни котрі насувалися. Лара теж вдавала, що його не існує, але все таки заледве стримувала себе, щоб не послати його під три чорти. Після всього того, що сталося в ній народилося незнане їй до цього почуття, чимось схоже на презирство. Але вона не змогла б вигнати Марка з квартири: ще надто свіжою була її пам'ять про кохання, величне почуття та безмірну вдячність за минулі щасливі роки з ним. Також за те, що, завдяки йому, віднайшла в собі сили та сміливість піти від першого чоловіка. Однак перебувати з Марком під одним дахом було просто нестерпно. Одного разу вона не стрималася і таки запитала в нього:

– Якщо у тебе вже все готово до переїзду в інше місто, то чому ти тягнеш гуму, чому не їдеш звідсіля?

Марк посміхнувся і зарозуміло відказав:

– Не хочу позбавляти себе задоволення побачити на власні очі, як тебе викинуть на вулицю.

Лару немов струмом вдарило: «За що? Чому він так робить? Чому так жорстоко поводиться з нею?… І за що я його любила?» Вона цілком іншими очима глянула на Марка та прошепотіла: «Так, уже невдовзі ти насолодишся цією виставою».

Насправді, Лара вже давно думала поїхати кудись і відволіктися, щоб не зустрічатися з ним щодня. Провести свою відпустку разом із Марком в одній квартирі, для неї вже стало просто нестерпно та, врешті, й неможливо.

– Ксеню, а чи не гайнути нам кудись дуже далеко, у веселе й екзотичне місце! Адже у тебе теж відпустка незабаром?

– Знаєш, а це дуже добра ідея! Я із задоволенням. Куди поїдемо?

Лара замислилася:

– Як щодо Ібіци чи Канарських островів? Кажуть, там дуже гарно та весело, багато молоді, і можна забути геть про всі проблеми. А мені це зараз просто життєва необхідність!

Ксенія з жалем подивилася на подругу:

– Аж так погано?

– Мені просто гірко від усвідомлення того, що моє кохання до Марка, можливо, не відразу, але зникне: воно випаровується щодня, і невдовзі між нами постане нездоланна прірва. Я це знаю точно, я вже проходила крізь це. У моєму серці зараз згарище та руїни, мені просто необхідно набратися сил, щоб продовжувати бути з ним під одним дахом, поки він сам не вирішить піти від мене: вигнати його я не зможу, ти ж знаєш.

Ксенія розуміюче кивала головою:

– Тоді тобі тим паче не треба даремно засмучуватися, біжи негайно в турагенство та замовляй путівки. Світлана поїде з нами?

– Ні, у неї відпустка тільки наступного місяця. Нас не можуть відпустити одночасно.

Однак у турагенстві не виявилося путівок до Іспанії в цей період, адже відпустка починалася післязавтра та тривала всього 10 днів. Потрібні були «гарячі» путівки.

– Ксеню, Іспанії, на жаль, немає. В агенції дуже радять модний напрямок – Червоне море. Та й Діана, подруга з України, підбурює їхати саме туди. Вона була в Єгипті неодноразово і ділилася чудовими враженнями.

– Але ж це ж Африка, – телефоном голос подруги звучав невпевнено.

– Якщо бути точною, то це Синайський півострів, який географічно розташований в Азії, коли це тебе заспокоїть. Ну так ми й хотіли щось екзотичне! Агент дуже розхвалював, та й ціна приваблива: тиждень у хорошому готелі в Шарм Ель Шейху коштує як 3 дні на Ібіці!

– Але ж це там був нещодавно терористичний акт у готелі? – тихо додала Ксенія.

Лара не зніяковіла:

– Так, рік тому. За цей час у світі скільки таких актів було скоєно? Що ж тепер, удома сидіти? Так від долі не втечеш, вона тебе і вдома знайде. Але якщо це тебе напружує, я можу подивитися інший напрямок.

Лара лукавила, насправді, вона вже все вирішила і подумки твердила: «Ну погоджуйся ж, а то доведеться застосувати силу». Це було на підсвідомому рівні, інтуїція в Лари була напрочуд потужною, і вона звикла довіряти власному внутрішньому голосу. Щойно агент вимовив слово «Єгипет», щось стиснулося в неї в серці, а мозок підірвала думка: «Так! Так! Це саме те, що треба!»

На превелике полегшення, Ксюша погодилася на її пропозицію без застосування тортур, і Лара одразу ж купила путівки. Щаслива і радісна, вона побігла додому складати речі, оскільки виліт було призначено через день, слід було все підготувати. Марка вона, звісно, попереджати не мала наміру. «Хай думає, що я до мами поїхала». Але наступного вечора, коли Лара повернулася з роботи, то побачила Марка на кухні, який сидів за столом і прискіпливо розглядав їхні путівки. Серце боляче вкололо: «Тільки б не порвав! Завтра виїзд о 6 ранку, в турагенстві поміняти ніяк не встигну. А чекати від нього можна чого завгодно!» Він, урешті, глянув на Лару:

– І що це означає? Зібралася відпочивати? Вас із Ксенією ще тільки в Африці не бачили! – Він глузливо усміхаючись розглядав дружину. – Замість того, щоб свої речі збирати і шукати житло, вона, бачте, на курорт їде!

Лара рішуче підійшла і вирвала в нього з рук документи:

– Думаю, що тебе це вже не стосується, куди я їду і що роблю!

– Ти маєш рацію, мене це більше не цікавить. А шоу з твоїм виселенням може почекати і до твого повернення.

Лару дуже зачепив зарозумілий тон чоловіка, тож вона, хутко сховши документи в сумку, взяла копію нового контракту і поклала перед ним на стіл:

– Мені дуже шкода тебе засмучувати, але шоу з моїм виселенням не відбудеться… хіба що з твоїм!

Вона зухвало дивилася на чоловіка, котрий напрочуд швидко почав бігати очима по сторінках документу. Лара бачила, як змінювався вираз його обличчя як тільки він вчитався у його зміст. Нарешті, він підвів очі на неї, виглядав він дуже пригнічено і приховати це ніяк не вдавалося:

– І що тепер? Ти виженеш мене?

– А навіщо виганяти? Ти ж уже знайшов собі тепле гніздечко, сам поїдеш. І, бажано, до мого повернення!

Марк запротестував в розпачі:

– Я блефував! Я нічого собі не знайшов і навіть не шукав. Та й не збирався я тебе залишати!

Лара гнівно блиснула очима:

– А от і дарма! Тепер у тебе залишився лише тиждень для цього.

Вона пішла докласти решту необхідних для подорожі речей та косметику, адже валізу було зібрано ще вчора. Марко нечутно ввійшов у кімнату, вигляд у нього був жалюгідний:

– Ларо, благаю тебе, не їдь! Я люблю тебе і знаю, що ти теж мене любиш. Давай залишимо цей інцидент позаду, поїдемо разом відпочивати, куди ти захочеш.

– Щодо моєї любові… гм, я зовсім не впевнена, що вона ще жива, тай реанімувати її немає ані сил, ані бажання. А стосовно відпустки – ти за п’ять років нашого подружнього життя жодного разу не виявив бажання провести її разом, як на мене, не варто й починати.

– Ти так зумисно кажеш, щоб зробити мені боляче – і правильно, я вартую цього! Але не кажи, що не кохаєш, я не повірю! Ти ж знаєш, що я жити без тебе не можу, я дихаю тобою!

Лара зачудовано підняла брови:

– І все це, що відбувається тепер, це звісно, доказ твоїх глибоких почуттів до мене, – зіронізувала вона. – Якщо любиш, то чому такий жорстокий зі мною? Як ти поясниш своє рішення не оплачувати оренду квартири?

Марко опустив голову:

– Я не можу тобі це пояснити, це не було обдумане рішенням, а спонтанне… Але повір мені, я зроблю все, щоб виправити мою помилку, щоб повернути твоє кохання! Я знаю, ти напевно позичила значну суму, щоб віддати борг за квартиру: без цього господар не погодився б укласти новий контракт. Я обіцяю повернути цей борг, у мене є гроші. Тільки не їдь в Єгипет!

Лара замислилась. Звісно, розчарування від вчинку Марка було велике, але вона розуміла, що без його фінансової допомоги вона навряд чи зможе забезпечити нормальне життя собі та синові. Вона заробляла не погано, але навіть і раніше на одну її зарплату було складно вижити, а з таким великим боргом і поготів. Можливо, ще й до Марка залишились почуття, поховані під товстим шаром образ і розчарувань. Але чи зможе вона їх відновити? Чи можна склеїти розбиту посудину? Марк, помітивши вагання в очах Лари, продовжував її благати, засипаючи обіцянками. Лара практично вже була ладна погодитися. «Але Єгиптом я не пожертвую! Нехай земля горить ясним полум’ям, але я туди поїду!» Вона сама до решти не розуміла, чому їй так життєво необхідна ця поїздка, тож вирішила скоритися голосу інтуїції.

– Марко, ти мені не чужа людина, я пам’ятаю все добро, котре ти зробив мені. Саме тому я даю тобі шанс: ти можеш залишитися, якщо виконаєш усі свої обіцянки, але в Єгипет я поїду.

Він опустив голову і, дивлячись на неї з-під лоба, вимовив хрипким голосом, карбуючи кожне слово:

– Якщо ти поїдеш, то між нами все закінчено! Ти мене більше ніколи не побачиш!

Лара взяла сумки і пішла до виходу, вже на порозі обернулася і сказала:

– Значить, так і буде, – і швидко покрокувала геть.

Вона боялася, що Марк кинеться їй навздогін і почне істерити, благаючи повернутися. Була глуха ніч, іти було нікуди, але вдома залишатися вона більше не могла. Їхати до Ксенії було далеко, та й не хотіла вона будити подругу посеред ночі. Лара раптом згадала, що має ключі від ресторану, який розташовувався в сусідньому кварталі. Був розпал літа, але вночі все ж таки на вулиці трохи прохолодно, тому дівчина вирішила піти в ресторан і там дочекатися ранку. Містера Отторіно вже не було, хоча він не раз залишався допізна дивитися свої улюблені телевізійні програми. Лара вляглася на стіл у надії поспати, але до самого ранку так і не склепила очей…

***

– Ларо, прокидайся! Ми вже йдемо на посадку, – Ксенія легесенько смикала її за плече. – Глянь, яка краса!

Літак у цей момент робив розворот, тож унизу дівчата побачили бездонну блакить Червоного моря, що захоплювала дух. Вони радісно перезирнулися та розсміялися в передчутті незабутніх вражень.