VII. Поліхромія втрапляє в халепу

Король Дощу налив у чашу занадто багато води, і вона вилилася через край. Від цього в різних частинах країни пішов дощ – подекуди це була справжнісінька злива, а потім на небі з’явилася Веселка. Щойно туман розсіявся, вона засяяла всіма своїми барвами.

Поява Веселки неодмінно приносить радість земним мешканцям, але мало хто бачив її зблизька. Зазвичай вона розміщується так високо, що її чудові різнокольорові смужки наче проступають крізь серпанок, і тому нам рідко вдається розгледіти танці дочок Веселки.

У пустельному краю, де щойно пройшов дощ, не було, здавалося, ні душі, але Веселка в небі виникла все одно, а на ній весело танцювали її дочки. Головною серед них була Поліхромія.

Того дня в неї був пустотливий настрій, і тому, продовжуючи пританцьовувати, вона спустилася по райдужній дузі вниз, на землю, і стала підбивати інших сестер піти з нею. Весело сміючись і швидко перебираючи маленькими ніжками, сестри теж спустилися на землю. Втім, дочки Веселки знали, що це дуже небезпечно, і негайно видерлися назад на свою матір.

Усі, крім Поліхромії, бо вона була не тільки найчарівніша й найвеселіша з усіх сестер, але також і найвідчайдушніша. Сталося так, що Поліхромія не помітила, як Веселка потроху піднімалася дедалі вище, а потім розчинилася в густий небесній блакиті.

Дівчинка залишилася безпорадно стояти на кам’янистій землі. Її тонкий прозорий одяг майорів на вітрі, наче блискуча павутина, а навколо було зовсім безлюдно – ні фей, ні простих смертних, будь-кого, хто допоміг би їй повернутися назад на Веселку.

– Боже мій! – прошепотіла вона, і її чарівне обличчя затуманилось тривогою. – Знову я втрапила в халепу. Вже вдруге я через власну легковажність залишаюся на землі, коли мої сестри щасливо повертаються в наш небесний палац. Перший раз у мене хоч були цікаві пригоди, а тут так самотньо й порожньо! Як же сумно буде мені чекати, поки знову з’явиться Веселка й забере мене звідси. Ех, треба подумати, що можна зробити.

Згорнувшись клубочком, вона притулилася до плаского каменю і з головою закуталася в мантію.

Так її й знайшла Бетсі Боббін. Вона крокувала кам’янистою стежкою, а слідом за нею йшов Хенк, Принцеса Озга і Косматий чоловічок. Побачивши блискучу дочку Веселки, Бетсі відразу підбігла до неї і вигукнула:

– Ой, яка ж ти гарна!

Поліхромія підняла золоту голівку. Її блакитні очі були повні сліз.

– Я – найнещасніша істота на світі! – промовила вона крізь ридання.

Мандрівники оточили її.

– Розкажи нам про свої нещастя, моя мила, – ласкаво звернулася до неї Принцеса Озга.

– Я відстала від своїх веселкових сестричок, – схлипуючи, сказала Поліхромія.

– Хочеш, я стану твоїм братом, – співчутливо запропонував Косматий чоловічок^[2].

– Не потрібен ти мені! – крикнула Поліхромія, вередливо тупнувши ніжкою. – Мені потрібна моя Веселка.

– Це інша справа, – сказав Косматий чоловічок. – Однак постарайся про це не думати. У дитинстві я теж дуже хотів, щоб у мене була Веселка, але нічого з цього не вийшло. Гадаю, і в тебе нічого не вийде, і сльози тут не допоможуть.

Поліхромія глянула на нього з осудом.

– Ти мені не подобаєшся, – сказала вона.

– Справді? – перепитав Косматий чоловічок, дістаючи з кишені Магніт Любові. – Що, прямо анітрохи? А може, все-таки хоч крапельку подобаюся?

– Подобаєшся, подобаєшся! – відповідала Поліхромія, не відводячи очей від чарівного талісмана і в захваті плескаючи в долоні. – Я люблю тебе, Косматий чоловічку!

– Ще б пак, звичайно, любиш, – байдуже відгукнувся він. – Але я тут ні до чого. Це все чари Магніту Любові. Послухай, Поллі, ти тут зовсім одна, без друзів, тобі, напевно, самотньо. Поки ти не придумала, як повернутися до матері і сестер, може, підеш із нами?

– А куди ви йдете? – запитала Поліхромія.

– Цього ми ще не знаємо, – відповіла Бетсі, беручи Поліхромію за руку. – Ми шукаємо зниклого брата Косматого чоловічка. Його тримає в полоні жахливий Металевий Монарх. Хочеш піти з нами і допомогти нам у пошуках?

Поліхромія оглянула дивну компанію, і на обличчі її засяяла чарівна усмішка.

– Ослик, земна дівчинка, Принцеса Озга і Косматий чоловічок, – промовила вона. – Якщо ви маєте намір зустрітися з Руггедо, вам, звичайно, без допомоги не обійтися.

– Ти знайома з ним? – запитала Бетсі.

– Звісно ж, ні. Печери Руггедо глибоко під землею, і туди жодна Веселка не може проникнути. Я знаю про Металевого Монарха лише з розповідей. Його ще називають Королем Номів, і свого часу він приніс чимало горя і людям, і феям, – повідомила Поліхромія.

– Ти боїшся його? – стривожено запитала Принцеса.

– Донька Веселки нічого не боїться, – гордо заявила Поліхромія. – Я ж небесна фея.

– Тоді, може, ти розкажеш нам, як знайти дорогу до печери, де живе Руггедо? – нетерпляче спитала Бетсі.

– Ні, – твердо промовила Поліхромія, похитавши головою. – Цього я зробити не можу. Але я охоче піду з вами і допоможу знайти це місце.

Її обіцянка надихнула мандрівників, і щойно Косматий чоловічок знову відшукав стежку, вони бадьоро й весело рушили в дорогу. Дочка Веселки перестала сумувати і йшла кам’янистою стежкою, злегка пританцьовуючи. Її чарівне личко освітлювала усмішка.

Слідом за нею впевнено крокував Косматий чоловічок, раз у раз озираючись на Принцесу Троянд, яка йшла за ним, перевіряючи, чи не потрібна їй допомога.

Ходу замикали Бетсі з Хенком. Коли дівчинка втомлювалась, вона сідала ослику на спину і деякий час їхала верхи.

Із настанням сутінків друзі зупинилися на нічліг, вибравши для табору місце, де росло кілька дерев і протікав струмок. На ранок вони побрели далі, збираючи по дорозі ягоди і плоди на деревах.

Бетсі зі здивуванням побачила, що Принцеса троянд теж їсть разом з ними. Вона вважала, що феї взагалі нічого не їдять. Але Поліхромія все їй пояснила: Озга перестала бути феєю після того, як її вигнали з Країни Троянд. Тепер вона назавжди залишиться просто дівчинкою.

Сама ж Поліхромія була феєю за будь-яких обставин. І якщо вона час від часу для підтримки сил ковтала місячної ночі крапельку роси, то все одно цього ніхто не бачив.

Так вони всі йшли і йшли, не надто дбаючи про напрям, тому що вже давно безнадійно заблукали в цьому чужому краю. Косматий чоловічок сказав, що добре було б дістатися гір: він вважав, що вхід у підземну печеру Руггедо ховається в безлюдній гірській місцевості. Але гори височіли всюди, крім того місця, звідки вони прийшли – у Країні Троянд, тож навряд чи мало значення, куди саме тримати шлях.

Через деякий час мандрівники виявили ледве помітну стежку. Ступивши на неї, вони незабаром опинилися на роздоріжжі. Звідси кілька стежок вели в різні боки, а посередині стояв стовп із вказівниками, втім, такий старий, що на ньому вже нічого не можна було розібрати. Біля стовпа друзі побачили старий колодязь із залізним ланцюгом, але будинків або інших споруд поблизу не було.

Друзі зупинилися, не знаючи, який їм вибрати шлях, а ослик підійшов до криниці й спробував туди зазирнути.

– Він пити хоче, – сказала Бетсі.

– Це сухий колодязь, – відгукнувся Косматий чоловічок. – У ньому вже багато років немає води. Зараз не до цього. Краще вирішимо, куди нам іти.

Однак ніхто не міг запропонувати щось путнє. Всі сіли й стали міркувати, куди б їм рушити. Тим часом Хенк продовжував стояти біля колодязя, не відходячи ні на крок. Врешті-решт він піднявся на задні ноги і, перехилившись через край, голосно прокричав «І-а!». Бетсі з цікавістю спостерігала за своїм другом.

– Цікаво, чи бачить він там що-небудь? – задумливо сказала вона.

Тоді Косматий чоловічок встав і підійшов до криниці поглянути, що там таке. Бетсі теж підійшла ближче. Тим часом Принцеса і Поліхромія, які вже встигли міцно подружитися, вибрали одну зі стежок і, взявшись за руки, не поспішаючи, вирушили подивитися, чи варто йти саме в цей бік.

– Гадаю, на дні старого колодязя справді щось лежить, – сказав Косматий чоловічок.

– А ми можемо якось це витягнути й подивитися? – запитала дівчинка.

Відра на ланцюгу не було, зате був гак, на який, мабуть, раніше кріпилося відерце. Косматий чоловічок опустив ланцюг у колодязь, понишпорив гаком по дну і витягнув щось нагору. З гака звисав кринолін із клаптями спідниці, який Бетсі зі сміхом викинула. Хенку ніколи раніше не доводилося бачити криноліну – він підозріло глянув на нього й постарався відійти якомога далі.

Косматому чоловічку вдалося в такий самий спосіб підчепити і витягнути нагору ще кілька предметів, але серед них не було нічого цікавого.

– Мабуть, цей колодязь місцеві жителі використовували як смітник і викидали туди всякий непотріб, – сказав Косматий чоловічок, вчергове закидаючи гака. – По-моєму, я вже все звідти вивудив. А, ні, гак знову щось зачепив. Нумо, Бетсі, допоможи! Це якась важка штука.

Бетсі швидко підбігла і допомогла Косматому чоловічку тягнути ланцюга. Вони налягали на держак щосили, і врешті-решт перед ними постала якась незрозуміла, безформна купа міді.

– Боже милостивий! – вигукнув Косматий чоловічок. – Оце так несподіванка!

– Що це? – запитала Бетсі. Вона стояла, притулившись до колодязного обідка, ледь переводячи подих.

Замість відповіді Косматий чоловічок вхопив знахідку, витягнув її з колодязя і з гуркотом опустив на землю. Потім перевернув її, розклав акуратніше, і Бетсі з подивом побачила, що перед нею – мідна людина.

– Так я й думав, – сказав Косматий чоловічок, уважно придивившись. – Це найнеймовірніша подія в моєму житті, хіба що на світі є дві однакові мідні людини.

У цей момент до них підійшли дочка Веселки і Принцеса Троянд. Поліхромія запитала:

– Що це ти там знайшов, Косматий чоловічку?

– Або старого друга, або незнайомця, – почулася відповідь.

– Ой, у нього на спині щось написано, – вигукнула Бетсі. Присівши навпочіпки, вона з усіх боків оглядала мідну людину. – Бог ти мій! Послухайте-но! Сміх та й годі!

І вона прочитала всім присутнім ті слова, що були викарбувані на мідній табличці, прикріпленій у дивовижної людини на потилиці:

 
ФІРМА «СМІТ І ТІНКЕР»
МЕХАНІЧНА ЛЮДИНА:
Механізм двосторонньої дії. Надзвичайно чуйний.
Вміє думати. Розуміє, що говорить. Запатентовано
зі спеціальним додатком для годинників.
 

– Хіба це не диво! – вигукнула Принцеса Троянд.

– Звичайно, диво, – сказала Бетсі, читаючи напис на інший пластинці. – Зачекайте, тут ось ще що сказано.

 
ІНСТРУКЦІЯ З ЕКСПЛУАТАЦІЇ
Для думання – завести ключем пружину № 1 (ліва рука)
Для говоріння – завести ключем пружину № 2 (права рука)
Ходьба та інші дії – завести ключем пружину № 3