Поспіхом роздивилася дорогу. На жаль, нікого. До людного місця не менш як метрів двісті п’ятдесят. Там світліше й навіть чути, як лунає музика. Очевидно, підлітки. Якщо вона сьогодні виживе – ніколи більше не повертатиметься цією дорогою. І будь-якою іншою безлюдною місциною.

Молодик підійшов ближче. Жінка зіщулилася, чекаючи удару по голові й не наважуючись відвести від нього очей. Раптом саме цього він і чекає? Аби вона втратила пильність. Невідомий став майже впритул, важко дихаючи й дивно її роздивляючись.

– У меня нет зажигалки, – ще крок назад, у бік порятунку.

– А спичек нет? – у напівтемряві бита мала не менш зловісний вигляд, ніж її власник.

Дихання її пришвидшилося, у роті пересохло.

– Нет. Я не курю.

– Что ж… Жаль.

«Наркоман», – зробила висновок жінка попри запах алкоголю. Таких у цьому районі чимало. Страшенно блідий, худий, з синцями під очима.

На чолі в хлопця виступив піт. Крок ближче до жінки. Бита перейшла з правої до лівої руки. І відразу назад.

– Мне кажется, я вас видела. Вы живете где-то недалеко, так ведь? – ще один крок до порятунку, облизала пересохлі губи.

– Не важно, – крок до жінки.

«Отвлекай его разговором, отвлекай».

– Ну, я пойду. Зажигалки у меня нет, спичек тоже, – ще один крок.

– Не спеши.

– Я не могу не спешить. Мне нужно детям ужин приготовить, – вказала на пакунки з супермаркету.

– Муж пусть приготовит.

– Я в разводе. Дети дома одни, – збрехала. – Голодные. Вы хотите есть? – новий крок.

– Что? – здивувався. Краплі поту стікали обличчям, голос цього разу виявився на диво хриплим. Дихання продовжувало пришвидшуватися. Втім, як і в жінки.

– Или, может, вам нужны деньги?

Хлопець зневажливо посміхнувся:

– Деньги мне не нужны.

Крок до неї.

– Зачем вы постоянно отходите? Не хотите со мной общаться? Вы считаете себя выше меня? Считаете меня недостойным вашего общения?

– Я просто спешу к детям. Я ведь сказала, они голодные ждут меня. Скоро звонить начнут по всем знакомым. Искать будут меня, – цього разу не наважилася зробити новий крок.

– А почему они тебе не могут позвонить и спросить?

– Не дозвонятся, – знову брехня. – У меня телефон разрядился, – відразу пошкодувала про сказане: якщо цей псих зараз почне її обшукувати, то зрозуміє, що його намагалися обдурити. З іншого боку, якщо вчинить напад, яка вже буде різниця?

– Понятно, – крок вперед.

«Его не смущает, что меня в любой момент начнут искать?.. Он под кайфом! Такого не остановит ничего!»

Молодик роззирнувся, перевіряючи, чи справді поряд відсутні зайві очі, і зробив кілька рішучих кроків вперед. Його дихання раптово заспокоїлося, більше не відчувалося задухи. Натомість жінка у відчаї зробила кілька кроків назад, приготувавшись до найгіршого. Весь світ припинив існувати. Не маючи змоги пересилити себе й відірвати очі від бити, затамувала подих: в очікуванні кінця. Серце зупинилося. І все довкола. Перед очима тільки ця довбана бита. Якою вже не граються.

Її міцно тримає правиця молодика.

* * *

Потяг сполученням Ковель-Харків. П’ятниця, 1 листопада 2019 року. 19:10

Скляр безліч разів пошкодував, що натягнув гольф. Точніше, що під ним нема футболки. Інакше б зміг роздягнутися. Щойно потяг рушив, запрацював кондиціонер, проте слідчий і досі потерпав від задухи.

Вкотре відтягнув горловину від шиї, надаючи можливість повітрю потрапити під одяг. Приречено спостерігав, як подружжя навпроти (обоє років сорок із лишком) викладали на стіл помідори, хліб, ковбасу і сир. У купе засмерділо їжею, Скляр скривився. Жінка жваво робила канапки, не помічаючи повних зневаги очей слідчого.

«Б**дь! Недавно тільки виїхали! Невже не можна повечеряти вдома, аби не смердіти тут?» Не втримавшись, Єгор відчинив купе. Та на краще нічого не змінилося: свіжого повітря не додалося.

Як на зло, Скляр прорахувався й, купляючи квиток, обрав верхню полицю. Поки ніхто не планував спати, тож він спокійно сидів знизу. Ще однією його сусідкою виявилася дівчина років двадцяти з лишком, яка вже встигла перевдягнутися у вбиральні й тепер сиділа у футболці та шортах, абсолютно не переймаючись своїми неголеними ногами, відсутністю елементарного манікюру та педикюру та нечесаним волоссям, абияк зібраним розтягнутою старезною резинкою.

Скляр спробував зосередитися на книзі Марка Гудмана «Злочини майбутнього»^[3], перед цим завбачливо увіткнувши до вух навушники й увімкнувши на максимальну гучність музику в мобільному. Перша частина книги йому видалася нудною: нічого особливо нового він не дізнався. Проте друга неабияк захопила.

Читання допомагало заспокоїтися. Єгор терпіти не міг різноманітні відрядження, тому страшенно нервував. Колишня наречена, Таня, часто ображалася: Скляр ніколи не любив покидати кордони власного міста навіть задля відпочинку. А кафе та ресторани відвідувалися завжди одні й ті ж. Він би ніколи не поїхав до Харкова, якби не зацікавився навчанням від канадських колег. Перший тиждень Єгор пропустив, оскільки той призначався більше для слідчих-початківців. Наступні ж два обіцяли бути для нього цікавими. Ще один плюс поїздки: Леонід Бовтун, колишній однокурсник. Один із небагатьох у цьому світі, з ким Єгор залюбки підтримував дружні стосунки.

З мінусів: до колишньої столиці України з’їжджалося чимало колег з усієї країни. Ну і Харків йому ніколи не подобався: сіре радянське місто.

«Що за… Б**дь!»

Єгор відірвався від електронної книги й зрозумів, що власний ніс не підвів: то справді нарізали цибулю. Брудна рука (очевидно чоловік працює робочим, у них вони ніколи повністю не відмиваються) потягнулася за кількома кружечками овочу, вкинула до рота. Сусід заплющив очі від задоволення, пережовуючи бутерброд із сиром та цибулю. Вони з жінкою про щось балакали. Скляр не міг почути про що саме, бо навушники знімати не мав наміру. На вологих губах у неї лишилися крихти хлібу, і Скляр відчув, як до горла підступає нудота.

Не втримавшись, він вийшов із купе.

* * *

Харків. П’ятниця, 1 листопада 2019 року. 19:24

Щось змінилося. Музика. Її стало краще чути. Натомість рука з битою завмерла. Інстинктивно жінка перевела погляд на обличчя вбивці. Він дивився кудись за нею. Туди, звідки чомусь гучніше чулася музика. І тільки зараз вона почула уривки фраз. Про що говорили, зрозуміти поки не могла, але вперше вона наважилася озирнутися. Група підлітків прямувала в їхній бік, слухаючи невеличкий магнітофон. Такий, який зараз модний у них.

Зі страхом знову повернулася до наркомана, серце стислося – усе ще очікувала на удар. Та хлопець здавався розгубленим. Він опустив биту та розслабив руку.

І поки підлітки наближалися, жінка невпевнено відступила. А потім і взагалі побігла щодуху.

Підлітки здивовано провели її поглядом, відтак пройшли повз хлопця з битою, не звернувши на нього жодної уваги.

Їхня музика ще довго лунала в голові наркомана.

* * *

Потяг сполученням Ковель-Харків. П’ятниця, 1 листопада 2019 року. 19:30

Скляр вийшов у вузенький прохід потягу, причинив за собою двері купе, роззирнувся. Тут його сусідом виявився хлопець, очевидно студент. Він відверто нудьгував, гортаючи стрічку TikTok й чекаючи, поки зарядиться мобільний. Трохи далі дівчинка років десяти зосереджено намагалася скласти кубик Рубіка. Єгор зацікавився: поки що їй вдалося впоратися лише з однією стороною. Рекорд Скляра – дві.

Якийсь час слідчий спостерігав за спробами малої, відтак знову зосередився на екрані мобільного: повернувся до читання. Музику вимкнув. Він знав, що її доведеться слухати всю дорогу, особливо вночі, тож поки вирішив від неї відпочити. Скляр терпіти не міг, коли хтось хропить, тому в потягах завжди спав із навушниками у вухах. Краще слухати музику, аніж те, що пропонує людська природа.

Єгор дочитав черговий розділ, заплющив очі – вони боліли. Скляр помасажував їх, відтак «вийшов» із програмки електронних книжок. Натомість зазирнув до групи BBC у фейсбуці. Перечитав новини, гмикнув: писали про те, як за допомогою сучасного ґаджету американська поліція розслідує вбивство молодої американки.

Студентові хтось зателефонував, і він безцеремонно гучно розпочав із кимось розмову. Судячи із веселих ноток у голосі – з дівчиною. Єгор з ненавистю зиркнув на сусіда й швиденько запхнув навушники до вух.

Дівчинка майже впоралася ще з однією стороною кубика. «Ну давай, мала. Доводь справу до кінця. Я за тебе вболіваю». Якийсь час слідчий із цікавістю спостерігав за впертістю дівчинки. Усміхнувся. До коридору вийшла мати, та дитина відмовилася повернутися в купе. Молода жінка поцілувала доньку в щічку й дала їй спокій. Двері не зачинила, аби стежити за малою. Скляр провів її поглядом, автоматично спостерігши, що на безіменному правому пальці вона має обручку.

«Шкода. Симпатична струнка блондинка».

* * *

Рівне. Субота, 2 листопада 2019 року. 11:33

Напівтемне приміщення, спокійна музика та голос Вікторії остаточно розслабили Власту. Сьогодні вона вперше повністю задоволена собою: нарешті в неї виходять асани. Хвилину тому Вікторія сказала їм лягти в «позу трупа»^[4], а щойно турботливо підійшла до кожної й вкрила м’яким теплим пледом.

Патрульна заплющила очі. Тепер вона впевнено могла сказати, що правильно зробила, коли пів року тому прийшла сюди. Спершу все давалося складно, та тепер Власта пишалася собою. А найголовніше – заняття йогою справді допомагали боротися з моральною втомою на службі. Увесь негатив лишався позаду, душевне відновлення відбувалося значно легше. Тільки от доньку свою ніяк не могла затягнути сюди. Катя нещодавно вперше потрапила на фітнес, закохалася в нього й тепер не мала бажання звідти йти.

«Ну що ж, п’ятнадцять років – майже доросла. Час приймати власні рішення», – по-філософськи поставилася патрульна до відмови кращої подружки скласти компанію.

З насолодою відчула в думках приємну полегкість, хоч відучора ніяк не могла заспокоїтися, коли дізналася, що скоро її відправлять до Харкова. До України приїхали канадські колеги й проводять цікаве навчання, свого роду курси підвищення кваліфікації. Першими поїхали слідчі та оперативники, а вже скоро приєднаються й патрульні.

«Цікаво, туди, часом, не поїхав Скляр?» – раптом спало на думку, і спокій немов вітром змело. «Власто, не накручуй себе. Тобі, звісно, у житті часто не щастить, але ж не настільки».

Зусиллям волі примусила себе заспокоїтися. Серцебиття знову вирівнялося, і патрульна навіть усміхнулася. Відтак зосередилася на голосі Вікторії. Він заколихував:

– Зверніть увагу на дихання. Повільний глибокий вдих і повільний видих, – пауза, поки Вікторія виконує дихальну вправу. – Подумки «пройдіться» тілом, відчуйте його, як одне ціле. Відпустіть напруження в м’язах…

І Власта відпустила.

* * *

Харків. Субота, 2 листопада 2019 року. 12:15

Єгор зітхнув з полегшенням: нарешті він вийшов із цього задушливого смердючого потяга. Бовтун, як завжди, не підвів, приїхав вчасно, і тепер старі друзяки радісно обіймалися. «Ну, нарешті хоч щось приємне», – подумалося Скляру, коли він міцно потискав руку Льоні.

– Як доїхав?

Єгор кинув погляд на людей, що досі виходили з потягу. Слідак завчасно потурбувався про те, аби втекти звідти серед перших: вже за десять хвилин до прибуття стояв перед самим виходом. Щойно з поїзда вийшло подружжя, яке всю дорогу його дратувало. Спершу зліз чоловік, дружина передала йому всі три важезні дорожні сумки, відтак сама ступила на харківську землю.

– Нормально, – відмахнувся Скляр, радіючи, що нічне жахіття нарешті позаду.

Повз пройшла ще одна сусідка – дівчина з неголеними ногами та незачесаним волоссям. Єгор скривився, пригадавши, як дівча зранку длубало бруд з-під нігтів. Не втримавшись, він знову виліз на верхню полицю й не злазив звідти аж доти, доки потяг не почав під’їжджати до пункту призначення.

– Я швиденько підкину тебе до готелю, а ввечері ти до нас в гості. Що скажеш?

– А хіба ми не підемо зараз обідати? Ми ж домовлялися.

– Єгоре, вибач, роботи під зав’язку, – Бовтун притиснув долоню до горла, підтверджуючи свої слова жестом. – Не встигаю нічого. Он моя машина, – вказав рукою. – Ходімо.

Льоня швидко закрокував до автівки, синього фольксвагена. Єгор поспішив за приятелем, водночас роздивляючись прилеглу до вокзалу площу.

«Гм… не так вже й погано виглядає, порівняно з тим, як було колись», – подивувався новому враженню від міста.

Сідаючи в машину, помітив знайоме жіноче обличчя. Кілька секунд знадобилося для того, аби згадати, що то мама дівчинки з кубиком Рубіка. Поряд дріботіла мала, правою рукою міцно тримаючи коричневий рюкзачок.

Вже від’їжджаючи, Єгор зауважив, що у другій руці дівчинка несла кубик.

Повністю складений.

* * *

Харків. Субота, 2 листопада 2019 року. 12:58

Кімната виявилася доволі пристойною. Єгор уважно роздивився номер і врешті лишився задоволеним. Невеликий, проте охайний і світлий. Насамперед попрямував у душ. Гаряча вода збадьорила й трішки заспокоїла. Коли Бовтун залишив його в готелі, поганий настрій відразу повернувся. Знову з’явилося відчуття ненависті до чужого міста.

Стажування розпочиналося з понеділка, Єгор навмисне приїхав раніше, щоб побачитися з Льонею. У роки навчання їх вважали кращими друзями. Так воно й було. Не завадила цьому й робота в різних містах. Чоловіки й досі спілкувалися так, немов ніколи не роз’їжджалися.

Леонід Бовтун уже багато років працював у поліції оперативником. На відміну від Єгора одружився майже відразу після навчання й тепер мав двох дітей, дванадцятирічних дівчаток-близнючок. Сьогодні ввечері Єгор вечерятиме в них, а наступного дня запланована зустріч з іще одним однокурсником, який, щоправда, кинув службу в поліції ще шість років тому.

Після душу Єгор відчув себе новою людиною. У кімнаті виявилося прохолодно, слідчий швиденько вдягнувся. Кинув оком на недбало лишену валізу в кутку біля ліжка.

Розвісив одяг, акуратно розклав усі інші речі, почистив зуби й врешті залишив кімнату в пошуках місця для обіду. Довго шукати не довелося. Вже за рогом біля готелю помітив кафе «Кулінічі» (Бовтун усю дорогу вихваляв їх).

Людей виявилося чималенько. Тут пропонували булочки (солодкі й звичайні), тістечка, супи та салати. Єгор замовив американо та синабон^[5] із шоколадом. Обрав місце на вулиці. Тут було майже порожньо. Лише за сусіднім столиком сиділо троє хлопців, судячи із зовнішності, – арабів. Пізніше до них приєднався ще один.

– Б**дь!

Американо виявилося гарячим і обпекло язик. Колись саме завдяки колишній нареченій він призвичаївся до цього напою. Уже кілька місяців Єгор безрезультатно намагався відучити себе від нього. Проте в незнайомому місті мимоволі взявся за старе.

«І коли я припиню думати про Таню?» Його страшенно цікавило, чи в неї хтось з’явився. Вивчення сторінок в інстаграмі та фейсбуці не дало нічого: дівчина останнім часом рідко щось постить. Зітхнув.

Синабон абсолютно нічим не здивував. «І що тільки Льоня знайшов у цих ‘‘Кулінічах?’’» Скляр пообіцяв собі, що тут вперше і востаннє. Надто коли, стоячи в довгій черзі, щоб зробити замовлення, запримітив муху на булочці (звідки вона тільки в цю пору взялася?).

Поївши, він ще якийсь час спостерігав за людьми, роздивлявся трамваї, що проминали повз, та інші автівки. З «Кулінічей» вийшов батько з маленькою дівчинкою. Та капризувала – хотіла тістечко. Високий, трохи повнуватий чоловік стійко витримав істерику малої. Відтак вони швиденько перебігли дорогу в невстановленому місці. Єгор усміхнувся. У Рівному за таке відразу штрафують. Цікаво, як тут?

Знову роздивився довкола. Компанія арабів пройшла повз, залишаючи літній майданчик. Нудьга починала тиснути сильніше, тож Єгор дістав телефон, зателефонував Бовтуну й домовився, що приїде.

За п’ять хвилин, у підземці, Скляр помітив у продажу кубик Рубіка. Не довго думаючи, слідчий придбав іграшку, відтак помчав на зупинку.

За пів години він уже заходив до слідчого управління на Весніна, 14.

* * *

Харків. Субота, 2 листопада 2019 року. 15:21

– Ми дуже довго не могли встановити особу загиблої, – поскаржилася Вікторія Клименко, струнка весела брюнетка невисокого зросту. – І тільки вчора надійшли результати експертизи, які нарешті порадували.

Її прокурений голос відразу нагадав про Кир’яха. Колега з Рівного викурював мало не пачку цигарок на день.

– За даними експертів, смерть настала на початку року. Тож ми перевірили інформацію про зниклих безвісти в Харкові та області за той період, – продовжив розповідь Бовтун. – Підійшло дві кандидатури. Щоб визначити, чи померла хтось із них, довелося провести ДНК експертизу, у результаті якої нарешті була встановлена особа. Нею виявилася двадцятишестирічна жителька Харкова Олександра Альтман. Жінка пішла з дому 13 січня 2019 року ввечері, аби зустрітися з друзями (з якими так і не зустрілася), і більше не повернулася.

Бовтун шмигнув носом (нещодавно він занедужав на ГРВІ, як завжди переніс хворобу «на ногах»). Зараз стан значно покращився, проте досі турбував нежить. Льоня дістав паперовий носовичок і з величезним задоволенням висякав носа. Скляр ще з університетських часів пам’ятав, як часто горло та ніс завдавали приятелю проблеми. Відтак звернув увагу на відсутність половини верхнього переднього зуба. Подумки усміхнувся: дісталося під час якоїсь бійки.

Похитав головою й поцікавився:

– Зачіпки?

– Поки жодних. Єгоре, ми лише вчора дізналися її особу, – Льоня втомлено потягнувся. Тиждень виявився насиченим, і він почувався страшенно виснаженим. А тут іще Віка з понеділка у відпустці. Її термінові справи переходять йому. І тільки від цієї думки голова йшла обертом.

– Ясно, – зітхнув Скляр. – Тобі ще довго?

– Годинка. Не більше. Вже замахався, – зізнався. – Зачекаєш тут?

– Зачекаю, – швидко вирішив Єгор.