Цитаты из книг автора «Иван Нечуй-Левицкий»

маєте права й вибивать. В коцюби два кiнцi: один по менi, другий по вас.

Якби я була кобила, то я б давно встала. Нехай вам кобили прядуть та варять.

Знов почалася згода мiж Кайдашенками. Малi дiти знов перими почали прибiгать однi до одних гуляти; за ними почали заходить один до другого брати, а пiсля всiх пересердились їх жiнки, хоч од їх перших все лихо починалось. Брати зовсiм помирились, i Лаврiн держав до хреста Карпову дитину.

Дiло з грушею скiнчилось несподiвано. Груша всохла, i двi сiм'ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша.

Як громада дiлила мiж братами двiр старого Кайдаша, до Карпової половини одiйшла груша. Тин пройшов на аршин поза грушею. Та груша була Лаврiнова. Ще хлопцем Лаврiн прищепив своїми руками щепу на старому пнi. Груша погналася вгору, як верба. Батько подарував Лаврiновi ту грушу иа багату кутю тодi, як Лаврiн чхнув за вечерею. В сiм'ї всi звали ту грушу Лаврiновою. За це знали всi на кутку.

Мотря вибила менi око, а Карпо трохи мене сьогоднi не втопив.

Карпо затрусив матiр'ю так, що легенький хлiв увесь затрусився. Баба заголосила, випручалась та навтьоки з двору. Карпо погнався за нею з дрючком. Але стара була прудка i так покатала з двору, як мала дiвчина. Важкий Карпо в здорових чоботях нiяк не мiг догнать матерi.

дзвенiла, як дзвони на дзвiницi, по всьому яру, доходила до дiброви. Люди з кутка позбiгались i дивились в ворота й через тин.

баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасцi, в ряснiй бiлiй, як снiг, сорочцi, в здоровiй хустцi на головi. Слiпе око бiлiло нiби наскрiзь, як вушко в голцi, хоч туди нитку затягай.

Двi сiм'ї, як двi чорнi хмарi, наближались одна до другої, сумно й понуро.