Хазяїн

Не скажу, що це був великий шедевр, але не поганий, не поганий. Читати можна!
Мене тільки дивує людська сутність, невже на Україні завжди були хабарники, продихвісти і шахраї? Все це ще почалося до революції. До цього я думав, що це прийшло к нам в знак швидкої свободи, яка вдарила нам в голову під час Перебудови і ми від неї "офегели", але ні, це почалося давним-давно і навіть радянські часи нічого змінити не змогли, як там би не казали.
Кінцівка, мене, не радує, дуже не радує, це не кінцівка, вона мені не сподобалася, нехай він хоча би, той Пузир у кінці помер, чи що, а то тільки прогнозами там все наробило і сидіть думайте-гадайте, як в них доля далі повернулася. Не люблю я таких творів, не люблю, просто не люблю. Жахлива кінцівка, але суть та ідея мені зрозуміла, але ця кінцівка все знищила, ось так, любі друзі, ось так.

Ще в школі не розуміла, чому жанр цієї п`єси визначають як комедію в чистому вигляді. Ну тому що злодійства, шахрайства, смерті, кінець кінцем, якось воно не дуже смішно. Ні, якісь смішні моменти є, звичайно, але загальний настрій трагічний все ж. Один з героїв цієї п`єси говорить, що над смертю сміятися гріх. А другий йому відповідає, що просто не можна втриматися від гомеричного сміху, коли уявляєш картину, як хазяйн кількадесяти тисяч копиць пшениці біжить аж спотикається, щоб прогнати гусей, які посміли скубти одну копичку. В універі все нарешті встало на свої місця, "Хазяїна" визначили як трагікомедію, все пояснили, і я заспокоїлась.

Якщо характеризувати цю п’єсу якоюсь із її цитат, то, головним чином, можна винести на розгляд таку:

«Воюющий мечем от меча гибнеть. Хазяйство – його меч, від нього й смерть. Так мусить бути, і не варт сперечатись!»

Написана живою, хай з усіма її недоліками, мовою, яка, як я думаю, зрозуміла читачам, дана комедія викриває усю дивину тогочасного суспільства і моральний його розпад та жагу до самознищення. Ця жага виявляється у всьому тому, що заборонено народною мораллю. Складений із окремих випадків нібито комедійний твір умить стає мозаїкою людських страждань і падіння суспільства.

Цікаво, що автор вбачає проблему (через що його творчий доробок дуже схожий за сюжетними стовпами) у розбагатілому селянстві, яке бажає відірватись від коріння, аби заробити якомога більше. Іноді матеріальні здобутки шкодять сфері саме духовного, того, що робить нас людьми. На прикладі Пузиря, ми бачимо піднесення матеріальне і майже моральну смерть.

Проблема п’єси дуже глибока. Вона полягає не лише у сліпому бажанні до збагачення від Терентія Гавриловича, але й у брехливості, хабарництві таких персонажів, як Феноген, Ліхтаренко, Маюфес. Комічний ефект тут створюється за допомогою висвітлення абсурдних, не схожих на правдиві, але, на жаль, реальні події.

Іван Карпенко-Карий описує суспільство, яке бачив постійно перед собою. Те суспульство, у якому гроші цінніші за кохання, вигода – за честь. Жахливо, що через гроші можна загинути, як і через жадібність, на що нам вказує автор.

Проте тут простежується одна з найважливіших і найпопулярніших тем – відношення людини до землі. Чи не кожен український письменник торкався її і оповідав по-своєму. Таким чином близький більш у моральному сенсі Іван Тобілевич до Ольги Кобилянської, бо показує увесь той розпад і те піднесення, яке може зчинити земля, яка нерозривно пов’язана із життям українства.

Як би там не було, але навіть комічний ефект не дає читачу повної згоди із літературознавцями, бо комедійне не перекреслює трагічне, яке описане із легкістю південного вітрецю Херсонщини. Навіть показуючи світ багатіїв, твір не втрачає своєї дійсно народності і важливості саме для українців, всіх і кожного.