Галина Вдовиченко — отзывы о творчестве автора и мнения читателей
image

Отзывы на книги автора «Галина Вдовиченко»

40 
отзывов

Ryna_Mocko

Оценил книгу

Продовження історії 36 дорослих і 6 маленьких котів подарує читачам справді неймовірні пригоди. Цього разу автор розповідає нам про те, як наші пухнастики зайнялися дряпописом - для себе, для душі.
Але саме їхні картини стають причиною дуже серйозних проблем - підпалу в кав'ярні Стаса та пані Крепової. Люди не сильно дослухаються до міркувань наших муркотливих героїв, тому тим довелося брати розслідування у власні лапи.
Чудова історія, в якій наших героїв чекають нові знайомства, розслідування і навіть пошук скарбів. Рекомендую усім прихильникам пухнастого котовариства.

16 марта 2020
LiveLib

Поделиться

Nina_M

Оценил книгу

Після прочитання такої книги неодмінно стаєш оптимістом, віриш у краще і відчуваєш легкий сум. Кажуть, справжньої жіночої дружби не існує. Я теж не змогла пронести через роки дружні почуття до своїх товаришок. Неодмінно хтось виявляється занадто балакучим. надміру розкутим, нав‘язливим, хтось когось переростає.
Авторка переконує, що дружба є. Вона знайомить нас із чотирма своїми героїнями, які багато в чому реалізувалися, загалом задоволені тим, що мають, проте час від часу зупиняються й запитують себе: "Хто зі мною?", "Де я?", "Чого хочу?". У них є прагнення, нереалізовані мрії, вони близькі нам, пересічним жінкам, своєю миттєвою невпевненістю, сумнівами, бажанням бути коханими й кохати.
Зміни у своєму житті Луїза, Магда, Ірина та Галина пов’язують із дією магічного предмету, але мені здається, що все склалося завдяки особистим якостям, бажанню й зусиллям самих героїнь.
Нотку суму вносить історія Ірини та Андрія. Так укотре переконуєшся, як багато в нашому житті залишається несказаним, нез’ясованим, болючим.
Окрема подяка авторці за неперевершену атмосферу Західної України, старовинні традиції та орнаменти.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

После прочтения такой книги непременно становишься оптимистом, веришь в лучшее и чувствуешь легкую грусть. Говорят, настоящей женской дружбы не существует. Я тоже не смогла пронести через годы дружеские чувства к своим подругам. Обязательно кто-то оказывается слишком разговорчивым. излишне раскованным, навязчивым, кто-то кого-то перерастает.
Автор утверждает, что дружба есть. Она знакомит нас с четырьмя своими героинями, которые во многом реализовались, в целом довольны тем, что имеют, однако время от времени останавливаются и спрашивают себя: "Кто со мной?", "Где я?", "Чего хочу?». У них есть устремления, нереализованные мечты, они близки нам, рядовым женщинам, своей мгновенной неуверенностью, сомнениями, желанием быть любимыми и любить.
Изменения в жизни Луиза, Магда, Ирина и Галина связывают с действием магического предмета, но мне кажется, что все сложилось благодаря личным качествам, желанию и усилиям самих героинь.
Нотку печали вносит история Ирины и Андрея. Так в очередной раз убеждаешься, как много в нашей жизни остается несказанным, невыясненным, болезненным.
Отдельная благодарность автору за непревзойденную атмосферу Западной Украины, старинные традиции и орнаменты.

2 августа 2016
LiveLib

Поделиться

Dorofeya

Оценил книгу

Окончательно поняв, что Генри Миллера я отказываюсь читать я решила методом "тыка" выбрать какую-то легкую, необязывающую книгу и мне в руки попала эта. И это было огромным подарком судьбы.
Ведь только уехав из любимого города, я ужасно скучала по всей этой львовской атмосфере, которую невозможно передать словами и картинками, ее нужно чувствовать. Причем у каждого это абсолютно свои чувства и эмоции. И книга Галины Вдовиченко продолжила мои неспешные прогулки, или "шпацеры" :) Львовом, в компании четырех панянок-львовянок: Галины, Магды, Луизы и Ирины. Абсолютно разные героини в книге объединены настоящей женской дружбой и взаимоподдержкой. Хоть и модели вИдения семьи и жизни у них, как и полагается, диаметрально противоположные. У каждой свои страхи, переживания, надежды и мечты.
Но в историю вмешивается маленькая безделушка-сувенирчик, деревянное яблочко, якобы принадлежащее Иоаганну Пинзелю, величайшему галицкому скульптору 18 века. Яблоко переходит из рук в руки среди подруг и казалось бы абсолютно неосуществимые желания начинают сбываться.

Верить в эту сказку или нет, считать или не считать книгу наивной и простенькой дело взявшего ее в руки. Но я безгранично благодарна автору за то, что он меня вернул на узенькие улочки вокруг Площади Рынок, где в дни, когда дождь ( такой как сегодня) смыл всех назойливых туристов и в маленьких кофейнях, присмотревшись, мы можем увидеть четырех закадычных подруг-галичанок, за бокалом вина или чашкой обеденного кофе обсуждающих последние сплетни и делящихся самыми сокровенными секретами.

( Писать именно эту рецензию на русском языке было невероятно тяжело :))

23 сентября 2014
LiveLib

Поделиться

LANA_K

Оценил книгу

Житейские истории о сложной жизни людей, в семье которых есть больные алкоголизмом. Есть, правда, рассказы и от лица самих алкоголиков, но вот в них тоже очень четко прослеживается, кому в данном случае приходится труднее всего.

Не могу сказать, что эта книга может стать каким-то пособием, или толчком помочь справиться с этой проблемой. Нет, это скорее предупреждение о том, к чему может привести злоупотребление спиртным. Рассказы, достаточно интересные и сильные. Они запросто вызовут сострадание и переживание со стороны сторонних наблюдателей, или тех, кому пришлось в жизни столкнуться с «больными» людьми. Очень хорошо, что вышли все эти рассказы из-под пера разных авторов. Иначе столько страниц об одном и том же читать было крайне не интересно. А так, разный стиль, разная манера изложения и свой взгляд на ситуацию сделали книгу не такой "надоедливой" и монотонной.

А написаны они действительно талантливо. Здесь и внутренние переживания, и истории о сложных судьбах, но без излишнего нытья и соплей. Истории очень разные: и о отце алкоголике, и о женщине, спившейся на работе. Да, между прочим, история о девушке медике очень трогательная. И ведь одиночество тоже может быть одной из причин алкоголизма.

В общем, читать о таком хорошо тогда, когда эта беда находится вне твоей семьи, и не коснулась никого из твоих близких. Хотя, я бы ее расценила как предупреждение.

30 сентября 2015
LiveLib

Поделиться

vitac

Оценил книгу

Чтобы получить наслаждение от прочтения этой книги:
1. читать после 35 лет :)
2. никуда не спешить:)
3. всегда иметь под рукой чашечку горячего кофе и мурлыкающего котЭ :) рядом
4. читать без анализа событий, а как будто именно тебе разрешили понаблюдать тайно за жизнью обитателей Дома
и в итоге Вы получите массу положительных эмоций от прочтения
чудесной светлой книги, достойной самых высоких оценок.

24 февраля 2012
LiveLib

Поделиться

lyuda_radon

Оценил книгу

Втнула таке, оскільки Бога немає. Якби був, то було б легше. Тоді вся відповідальність була б на ньому. Але живемо в світі без Бога, тому треба самим приймати рішення. Робити це ще тут, на Землі. Бо, крім Землі, нічого й немає. Є тільки наше одиночне, в одному примірнику, життя, яке більше ніколи не повториться і ніяк не продовжиться. Ані раєм, ані перетворенням у жабу, пагін куща чи в камінь. Живемо — і помремо. І все. На цьому крапка. Тож марно сподіватися на когось чи на щось, треба брати віжки у свої руки, керувати долею, творити чудеса і дива зухвалі. Зцілювати, народжувати, воскрешати і навіть вбивати. Бо, крім нас, це зробити нікому.

Закінчилась книжка, о сльози капають з очей. Шеф каже до побачення, а я відвертаюся до вікна. Їх не можливо стримати. Коли покоління бабусі і дідуся розповідали про війну, вона була далека, як страшний спомин. Потім до нашого класу прийшла дівчина, вони тікали від конфлікту в Нагорному Карабасі, то вже наш час, але між нами сотні кілометрів. А тепер війна в моїй країні. Й наше покоління стає частиною цієї історії. Хтось там на передовій калічить своє тіло і життя захищаючи інших, хтось тут збирає кошти, харчі, одяг. Як би не волонтери ніколи б нашу держава не втрималась на початку агресії. НІКОЛИ. Влада настільки недолуга, що вона скоріше б втекла закордон ніж би спромоглася щось нормальне зробити. У них і зараз е хватає клепок довести все до гідного фіналу.
Мої улюблені автори Лариса Денисенко, Галина Вдовиченко, Ірен Роздобудько, Ірена Карпа, Сергій Жадан. Є і ті кого я ще не читала, але то не головне. Вони написала про те, що болить кожному з нас. Вони написали правду, якою б вона не була.
Ці розповіді про хлопців і дівчат зі сходу і заходу, з Криму, Донбасу, Києву, Закарпаття, про тих хто творить добро, не озираючись і не вагаючись. Про тих хто допомагає і на зв'язку 24 години на добу. Про тих хто не втрачає віри та надії.
Дуже щемлива історія про Поліну. Перша цитата саме з цього оповідання.
А сама болюча мабуть Кідрука. Тому, що існують такі бабці, жіночка з вибіленим пергідролем волоссям, які посміхаються тобі, а самі дарували квіти тим, що прийшли і моляться на портрети на тлі триколору. Тому, що вони не стріляють відкрито, а роблять все тишком нишком. Ховаючись за спини жінок та літніх. Але ми….

Бо ми не вони.
8 июля 2016
LiveLib

Поделиться

LeRoRiYa

Оценил книгу

Після прочитання роману "Бора" цього ж автора, я з нетерпінням чекала виходу наступної книжки. І не розчарувалася. Галина Вдовиченко вміє причаровувати простенькими сюжетами, написаними неймовірно красивою мовою. Така собі життєва казка. Саме те, що треба тоді, коли власному життю не дуже вистачає барв.

12 августа 2013
LiveLib

Поделиться

LANA_K

Оценил книгу

Гарна книжка, написана чудовою сучасною літературною мовою. Видається трохи схожою на казку, але саме таких казок в нашому житті зараз і не вистачає.

17 октября 2012
LiveLib

Поделиться

Nina_M

Оценил книгу

Ця невеличка книга - збірка коротких творів про людей, які, полишивши в’язання светриків для пінгвінів, узялися до важкої і потрібної роботи - допомагати людям, які поряд. По суті, це історії про багатьох, адже сьогодні чимало моїх співгромадян, озирнувшись довкола, побачили, що оточуючі потребують того, що є у надлишку в тебе: стара непотрібна куртка, добре слово, годинка-друга часу. А хтось може поділитися й грошима або трьомастами мілілітрами крові. І це не тільки для вояків чи пацієнтів госпіталів, чи для переселенців, а просто для всіх людей.
В одному з оповідань навіть є спроба проаналізувати мотиви волонтерів, які обділяють увагою рідних і не надто якісно виконують робочі обов’язки. Як на мене, байдуже, чому вони займаються волонтерською діяльністю. Важливо, що вони роблять це.
Вважаю, що заради книги з таким ідейним навантаженням слід полишити на якусь годину інші книжки, може, і більш художньо досконалі. Можливо, саме ця невеличка книжечка надихне когось на добру справу.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Эта небольшая книжка – собрание коротких произведений о людях, которые, оставив вязание свитеров для пингвинов, принялись за тяжелое и нужное дело – помогать людям, которые рядом. По сути, это истории о многих, ведь сегодня немало моих соотечественников, оглядевшись вокруг, увидели, что окружающие нуждаются в том, что есть в избытке у тебя: старая ненужная куртка, доброе слово, пара часов времени. А кто-то может поделиться и деньгами или тремястами миллилитрами крови. И это не только для воинов или пациентов госпиталей, или для переселенцев, а просто для всех людей.
В одном из рассказов даже есть попытка проанализировать мотивы волонтеров, которые обделяют вниманием родных и не слишком качественно исполняют свои рабочие обязанности. Как по мне, все равно, почему они занимаются волонтерской деятельностью. Важно, что они делают это.
Считаю, что ради книги с такой идейной нагрузкой надо оставить на какой-то час другие книжки, может быть, и более художественно совершенные. Возможно, именно эта небольшая книжечка вдохновит кого-то на доброе дело.

4 июля 2015
LiveLib

Поделиться

SaganFra

Оценил книгу

Творчість Галини Вдовиченко до цього часу залишалася для мене незвіданою. Якось не доходили руки до її книжок. Хоча книги авторки часто «миготіли» перед очима то в книжковій крамниці, то на просторах Інтернету. І ость, час настав.
Така чудова «затравка» на початку книги просто не могла не захопити читача. Ось зауважте. Христина Бора несподівано отримує у спадок дім у Львові. Чому саме їй заповіли будинок і врешті хто ж той таємничий дарувальник? Все це занадто швидко випливає на поверхню сюжету і далі стає просто не цікаво….

В цьому подарованому будинку з тих чи інших причин скупчується просто збіговисько людей: якась школярка, що розвозить піцу велосипедом; позбавлений піклування безпритульний дідуган; занадто ідеалізований авторкою герой-лісоруб та звісно ж майстер на всі руки; самотня мати трьох дітей подруга Бори; пес та кіт. Всі вони весело проводять час, спілкуються, розповідають кожен свою історію. Якось нудно це відбувається, якоюсь натягнутою вийшла книжка. Щось середнє між одкровенням і допитом. Якось так…

17 ноября 2015
LiveLib

Поделиться