Отзывы на книги автора «Галина Вдовиченко»

Очень добрая книга, которая случайно попала в мои руки. Язык своеобразный, но к нему быстро привыкаешь.
Для меня главным героем стал дом (может потому, что сама давно о таком мечтаю:)). А вот там уже обитают все его случайные и постоянные жители. У каждого своя история, которая привела их под совместную крышу. Дальше дом уже сам решает - кого принимать, а кого нет.

Так много разных историй о таких разных людях. Историй, написанных разными авторами и совершенно по-разному, но все такие трогательные и душевные.
Что же объединяет этих таких разных людей? Что объединяет Светлану (денно и нощно дежурящую в госпитале), девочку без имени, которая вязала свитерочки пингвинам, супругов Марину и Артема, крымчанку Тамилу и десятки, сотни других...
А объединяет их желание и готовность делиться. Делиться временем, деньгами, вещами, душевным теплом с другими, с теми, кому сейчас тяжелее, чем им. С теми, кто не сможет выжить без их помощи. Зачем им это? Может, они действительно прагматики? Которые "выплачивают кредит за жизнь". Или, может, это что-то другое?
В чем феномен волонтерства? Зачем люди безвозмездно жертвуют частичкой себя ради кого-то? Может, волонтерство - это и есть человечность?

Чому волонтери не роблять зупинок? Чому не можуть сказати «досить з мене»? Чому не перемикаються на свої справи?

Все истории заставляют задавать себе эти вопросы, но больше всего меня впечатлили две из них.
Первая - это эссе девочки, которая вязала свитерочки пингвинам. И хоть в ее истории не было ничего из ряда вон выходящего, но написано оно так трогательно и такие вопросы поднимает, что хочется его просто взять и зацитировать полностью.
А вторая - это "Тарзанка" - история девочки-красавицы Полины, по своей глупости или просто по вине несчастного случая оставшейся инвалидом. Девочки, которой пророчили блестящее будущее. И которое буквально за какие-то секунды стало серым и беспросветным с маленьким лучиком надежды - возможностью операции. Операции, на которую нужно насобирать оченьмногоденег, но которая позволит Полине снова стать на ноги. Годы сбора денег - и вот этот шанс практически в руках, но... Пожертвовать своим будущим ради будущего других, которых ты даже не знаешь. А вы на такое способны? До мурашек.

Поламані тіла, поламані долі - і небайдужі та незламні душі та серця. Багато молодих людей не змогли залишитися осторонь біди і жертвують своїми кращими роками, ставши волонтерами у госпіталях, на передовій і в тилу. І після перемоги вони не жалкуватимуть, бо їх переповнюватиме щастя.

До українців останнім часом, здається, дійшло, що тоді, як комусь поряд дуже зле, нормальній людині добре бути не може.

Перевод

Сломанные тела, сломанные судьбы - и неравнодушные и несокрушимые души и сердца. Много молодых людей не смогли остаться в стороне от беды и жертвуют своими лучшими годами, став волонтерами в госпиталях, на передовой и в тылу. И после победы они не будут сожалеть об этом - ведь их будет переполнять счастье.

До украинцев в последнее время, кажется, дошло, что когда кому-то рядом очень плохо, нормальному человеку хорошо быть не может.

Стільки відомих письменників в одній книзі- то неабиякий подарунок читачеві. Коли читаєш Кідрука, пітніють долоні. Від Карпи віє грайливим настроєм. Галина Вдовиченко як завжди неперевершена...Тут багато болю. Але книга читається легко. Найглибший талант людини-здатність до самопожертви. Не всі його мають, тому й волонтерами стають обрані. Це сворідні "наркомани", які роблячи одного разу добро, не можуть на цьому спинитись. Цю книгу має прочитати кожен свідомий і не дуже українець. Я ж збережу її для дітей.

Перше оповідання Євгена Положія - "Обраний" дуже схоже на шкільний твір - коли тобі дали тему, яка ну зовсім-зовсім не до душі, а написати щось треба, та ще й обсяг витримати. І от ти пишеш - радість, вона повсюди, радійте люди - ви особливі. Пишеш, пишеш - вже ж нібито й небо описав, й перехожих і навіть собаку, а сторінок ще замало. І ти пригадуєш якийсь відомий класичний твір (такий, щоб поскладніше, та потовстіше був), і вже пишеш про нього (ну той що, що з читачів збірника його найімовірніше прочитало відсотків 30 щонайбільше), проте місія виконана, тридцять сторінок надруковано.
Тим контрастніше читати далі Люко Дашвар "Лакмус" – простий, але символічний твір з алегоріями та наявністю сюжету.
"Особливих немає. В принципі. Є звичайні, які забули, що вони такі ж, як інші..." - І в цьому, на мою думку, є головна думка твору. Незважаючи на відкритий кінець, хочеться вірити в світле майбутнє. Тим паче, що далі йде твір Макса Кідрука "Я полечу!" - цікаве, кумедне, легке і напрочуд молодіжне оповідання. Більше не буду нічого про нього писати - краще один раз прочитати оригінал.
Лариса Денисенко "Каштанове пташеня" - такі історії забуваються перші. Написано легко, проте сюжет скоріш сумний, ніж радісний.
Сергій Жадан "Шляхи сполучення" - тема кохання ніколи не втратить своєї актуальності, а тут ще й несподіваний кінець.. Зрештою мені теж сподобалось.
Галина Вдовиченко "Запах скошених кульбабок" - мила і трохи сумна історія про чудову жінку, котра жила не в чудовий час. З таких милих бабусь треба брати приклад!
Олександр Гаврош "Жертва любові" - упущені можливості - це скоріш привід для смутку, ніж для радості. Але життя у нас таке, яке є - прожив його вже не можна переписати наново - і треба про це завжди пам'ятати.
Яна Дубилянська "Остров" - це наче уривок з якоїсь пригодницької книги. Нам описали головних герої, місце їх майбутньої мандрівки і ... на цьому закінчили. Якщо добре попрацювати, з того міг би вийти досить непоганий роман... Саме так..
Ірен Роздобудько "Місцевість" - оповідь в дусі Оруела з посиланням на радянські часи, яка нас плавно виводить на наступний (він же останній) твір - Володимир Лис "Дорога 1429-2014". Взагалі це навіть не твір, а скоріш збірка статей різних років, об'єднана одним автором, однією темою, і доповнена висновком (проте від того не менш цікава). До НАТО можна ставитись по-різному. Я не люблю політику і не буду у неї лізти, нехай кожен вирішує для себе якого боку вулиці йому притримуватися. Скажу лишень, що мене шкрябонула по серцю промовка про мову.
"Але на той момент мені якось на думку не могло спасти, що так важливо у своїй державі розмовляти іноземною мовою."
Під іноземною малась на увазі російська (це так, про всяк випадок). Я дуже люблю українську мову, хоча більшу частину свого життя спілкуюся російською. Але також можу спілкуватися англійською та ще декількома східними та європейськими мовами.. і ніколи не могла зрозуміти цих реверансів навколо мови - вона потрібна, щоб люди могли ладнати між собою, а не навпаки. Якщо серед сотні нормальних людей ти зустрінеш десять - хамів, це не значить, що й всі інше 90 такі ж самі. Це не мова винна, а люди. То ж і причина в вихованні, а не в тому, що хтось з заходу, а хтось - зі сходу.

Взагалі збірка мені сподобалась - видно що кожен з письменників по своєму хвилюється за рідну країну, і це приємно. Тим паче в такі часи.

Хорошая и очень поучительная книга, даже для тех кто не пьет вообще. Книга после прочтения которой задумаешься о многих вещах и на главный вопрос:- зачем пить? отвечаешь: -а зачем!? А вот действительно зачем алкоголь нужен нам? Мало кто думает о последствиях алкоголя, но если посмотреть "алкоголю в глаза" то последствия плачевны...
Кто то пьет для утешения, кто то от горя, кто то для радости и куража, кто то просто так, а некоторые пьют потому что общество пьет. Ну разве не так? На днях рождения, свадьбах и прочих вечеринках.... все пьют и мне наливайте, и с этого все и начинается. Остальные последствия после нескольких бокалов алкоголя, ведь на каждого алкоголь действует по разному.
Хоть и в книге есть цитата

"Наша країна не пристосована до тверезого способу існування."

Кто то согласен, кто то нет, но книгу стоит прочесть каждому.

Історія схожа на казку, або невеличкий серіал з хеппі-ендом.
Народившись на початку 90-х років 20 століття в мертвому містечку Висіч, Кароліна вирішила для себе, що не залишиться тут і поїде до брата Роберта в Київ.
Колись ворожка сказала матері Роберта та Кароліни, що один з її дітей буде щасливим, інший - знаменитим. Кароліна буде впевнена, що саме вона буде щасливою, адже брат зробив кар'єру, одружився з коханою жінкою, в них тепер чудова сім'я, отоже залишається і далі робити нові звершення та стати знаменитим на всю країну юристом.
А ось Кароліна, 17-річна дівчина, їде до столиці України сповнена натхнення, ідей, переконань.
Якби ж вона знала, скільки часу знадобиться їй, аби відчути себе потрібною, знаменитою. Вона втрачатиме і примножуватиме, розчаровуватиметься в чоловіках та знаходитиме інше коханна. Чи буде вона щаслива? Навіть не знаю. А ось знаменитою, так.

Вторая книга этого автора, которую я прочитала. И она оказалась хуже. Почему-то меня абсолютно не зацепила эта повесть, хотя она достаточно емкая и короткая. Героини не впечатлили, кажется, в "Боре" персонажи были ярче и насыщеннее.
Язык написания нравится, мягко идет) а может это просто моя любовь к украинскому, поэтому все, что на нем написано кажется очень теплым и певучим.

Нравоучительная подборка рассказов, предлагающая задуматься о проблеме пьянства и алкоголизма в современном обществе. Предполагается, как мне кажется, должна влиять благотворно на моральный облик украинцев, т.к. написана украинскими современными писателями и издана на украинском языке.
Подборка интересна тем, как на данную проблему общества смотрят украинские писатели и писательницы. Интересно, что писатели-мужчины смотрят на проблему пьянства с комической точки зрения и скорее описывают "шутки-приколы". Похоже для них это не проблема.
Писатели-женщины более трагически смотрят на проблему пьянства в обществе и более разнообразно рассматривают разные ситуации. Их истории полны ужаса, драматизма, трагизма, разных форм душевной боли и потерь. Женщины-писательницы даже делятся автобиографическими историями, тем самым дают пищу для размышлений своим читателям.

Детская книжка с отличными иллюстрациями. Я, как котолюбитель, не могла пройти мимо.

Это вторая книга о 36 и 6 котах. 36 взрослых и 6 котят) По-детски, наивно и с гиперболами написанная история, которая заканчивается неожиданно и не по-детски.

Качество полиграфии - на уровне. Очень приятно держать в руках. И запах приятный :)

Деткам должна понравиться. С картинками можно пофантазировать.