Цитаты из книг автора «Фрэнк Герберт»

Муад’Диб: «Закон и долг суть одно; да будет так. Помните, однако, об ограничениях, налагаемых этим правилом: пока вы следуете ему, вы не вполне обладаете самосознанием; вы остаетесь погруженными в тау общины; вы – меньше, чем личность».

Но можно показать, что как та, так и другая интерпретации термина восходят к словам «Комментариев»: «Когда закон и религиозный долг сливаются воедино, твое «я» объемлет всю Вселенную». Сам Муад’Диб говорил о себе: «Я – сеть в море времени, ловящая и в прошлом, и в будущем. Я – движущийся тенет, от которого не уйдет никакая вероятность». Эти мысли суть одно, и они же звучат в Двадцать второй Калиме Экуменической Библии: «Произнесена мысль или нет – она реальна и обладает силой реальности».

Казали, що Герцог Лето сам сліпо підставив себе під небезпеки Арракіса, легковажно завів себе у пастку. Та чи не буде справедливішим зазначити, що він так довго жив на межі критичної небезпеки, що просто недооцінив зміну її інтенсивності?

Дозвольте йому нагадати урок, який ми завчили від тих самих учителів: близькість бажаного веде до надмірної м’якості. Цей шлях повниться небезпекою.

Будь-яка дорога, пройдена до кінця, веде в нікуди. Щоб зрозуміти, що перед тобою гора, достатньо трохи піднятися схилом. З вершини гори не побачиш».

Муад’Діб осягав науку так швидко, бо спершу навчився вчитися. І найпершим уроком для нього була віра в те, що він зможе засвоїти нові знання. Вражає, як багато людей не вірить у це, а ще більше вважає, що наука – важкий тягар. Муад’Діб знав, що досвід завжди стає для нього уроком.

А ще… – вона зітхнула, – мотивування людей, підкорення їхній власній волі призводить до цинічного ставлення до всього людства в цілому. Така влада руйнує все, до чого торкається. Якби я змусила його вчинити так… це був би не його вчинок.

Страх убивает разум. Страх – есть малая смерть, влекущая за собой уничтожение. Но я встречу свой страх и приму его. Я позволю ему пройти надо мной и сквозь меня. А когда он пройдет через меня, я обращу свой внутренний взор на его путь; и там, где был страх, не останется ничего – лишь я, я сам»

людям нужны трудные времена, тяготы и угнетение, чтобы развивались их душевные силы

именно ирония удержит его от веры в собственное величие, она – единственное, что даст ему подвижность внутри себя. Без этого качества даже и случайное величие уничтожит человека.