Цитаты из книги «Мистецтво любові»

суть любові полягає в тому, щоб «попрацювати» і «виростити» щось, що любов невіддільна від праці.

итку того, що ми любимо. Там, де цього зацікавлення бракує, немає і любові

Любов – це активна цікавість до життя, роз

Вона мусить вірити у власні сили, мати мужність покладатися на себе під час досягнення своєї мети. Що більше людині бракує таких якостей, то дужче вона боїться віддавати себе, а отже, й любити.

Що одна людина дає іншій? Вона віддає себе, найцінніше, що має, своє життя. Це зовсім не означає, що людина жертвує своїм життям заради іншого – вона віддає те, що в ній живе; віддає свою радість, інтереси, своє розуміння, знання, гумор і смуток – усі прояви свого життя.

стан зосередженої медитації є найвищим проявом діяльності – тут діє душа, і це можливо лише за умов внутрішньої свободи й незалежності.

Їй притаманний парадокс: дві істоти перетворюються на одне ціле та водночас залишаються окремими. Якщо ми погодимося з тим, що любов є діяльністю, то зіштовхнемося зі складністю, що полягає у варіативності значення слова «діяльність». У сучасному сенсі діяльність зазвичай означає дію, що змінює наявну ситуацію внаслідок витрачання енергії. Отже, людину вважають діяльною, якщо вона робить бізнес, вивчає медицину, працює на конвеєрі, виготовляє стіл або вправляється у спорті. Усі ці види діяльності мають дещо спільне: вони націлені на зовнішню мету, якої конче треба досягти. Та до уваги не беруть мотиви діяльності. Візьмімо як приклад людину, котра занурюється в нескінченну роботу через глибоке відчуття непевності й самотності; чи іншу – яку штовхають уперед амбіції або жага до грошей. В обох цих випадках людина постає рабом пристрасті, а її активність за реальних умов є «пасивністю», бо її штовхають уперед; вона є «страждальцем», а не «діячем». З іншого боку, того, хто сидить тихо, споглядаючи світ без особливої мети або цілі, – і дослухається хіба що до себе і своєї єдності зі світом – вважають «пасивним», бо він нічого «не робить». Насправді ж такий стан зосередженої медитації є найвищим проявом діяльності – тут діє душа, і це можливо лише за умов внутрішньої свободи й незалежності. Одна концепція діяльності – сучасна – означає витрату енергії заради досягнення зовнішніх цілей; інша – застосування внутрішніх сил людини, незалежно від того, чи матимуть при цьому місце будь-які зовнішні зміни. Найчіткіше останню концепцію сформулював Спіноза. З-поміж активних і пасивних впливів він вирізняє «дії» та «пристрасті». Коли людина здійснює активний вплив, вона є вільною, вона – господар цього впливу; у разі пасивного впливу людину підштовхують уперед, вона перетворюється на об’єкт мотивів, які сама не усвідомлює. Відтак Спіноза робить висновок, що доброчесність і здатність – це те саме[8]. Заздрощі, ревнощі, усі види жадоби – це пристрасті; любов виступає діяльністю, проявом людської сили, що є можливим лише за умов свободи й ніколи не буває наслідком примусу.

На противагу симбіотичному зв’язку зріла любов – це людини, силою, яка руйнує стіни, що відокремлюють її від побратимів, силою, яка об’єднує її з іншими. Любов допомагає людині перебороти почуття відчуженості й самоти та водночас дозволяє бути собою

те, що в них спільне: злиття без цілісності

Відтак це лише часткові розв’язки до проблеми людського існування. Відповісти на неї повною мірою можна, досягнувши міжособистісної єдності, у злитті з іншою людиною, в .