Цитаты из книг автора «Джулиан Барнс»

справжня таємниця, що нам лишилась, і коли ми пізнаємо її до кінця, то вже не буде потреби в літературі – чи, якщо вже на те, у самому коханні»

Таємниця природи закоханої пари – це, по суті, єдина

Коротше… вона спить на боці спиною до мене. Звичайні стратегічні ходи й зміна позиції не змогли навести на мене наркоз, тож я вирішую притулитися до м’якого зиґзаґу її тіла. Коли починаю прикладати свою гомілку до її розслабленої сном литки, вона відчуває, що` я роблю, й, не прокидаючись, лівою рукою перекидає волосся наперед, оголюючи потилицю, щоб мені було зручніше. Щоразу коли вона так робить, моїм тілом пробігає дрож від любові й здивування точністю цього сонного люб’язного жесту. В очах поколює від сліз, і я насилу стримуюся, щоб не розбудити її нагадуванням, як я її кохаю. У цю мить вона несвідомо торкається самого осердя моїх почуттів до неї

різні. Вона засинає, ніби лягає на теплу припливну хвилю, і впевнено прямує до самого ранку. Я засинаю не так граційно, борюся з хвилями, чи то не в силах відпустити гарний день, чи то досі подумки нарікаючи на поганий. Нашим забуттям проходять різні течії. Час від часу я отямлююся, катапультувавшись із ліжка, сповнений страхів – часу і смерті, паніки й насування порожнечі; стоячи на колінах на підлозі, схопившись за голову, я прокидаюся з безглуздим (і прикро невигадливим) криком

Вона просто рухається вперед і робить своє, пробивається, як сказав би Метт

Усе гаразд, кохана, я не повернуся зі вставленою в ніс фігнею, але, може, повернуся з меншою кількістю фігні в голові

Совість Чарлі чиста), а коли відчувають, що життя скінчилося, лягають і помирають. Це дійсно щось. Я

Ось вони – абсолютно голі, вони кажуть те, що думають, роблять, що хочуть, їдять, коли голодні, кохаються так, наче це найприродніша річ у світі

Кто из великих сказал, что память – это то, что мы считали забытым? Пора бы нам усвоить, что время работает не как фиксаж, а скорее как растворитель. Но такое утверждение неудобно, не в нашу пользу, оно не помогает идти по жизни, поэтому мы его игнорируем.

Мы вспоминаем прошлое в радужных тонах, тем самым подтверждая правильность своего пути. Необязательно расценивать прожитую жизнь как триумф – уж его-то жизнь точно не попадала в эту категорию, – но полезно внушать себе, что она была интересной, приятной, целенаправленной. Целенаправленной? Это, пожалуй, перебор. Тем не менее оптимистическая память может облегчить расставание с жизнью, смягчить боль вырождения