Цитаты из книг автора «Джулиан Барнс»

певності, а сексуальна перемога просто лестить самолюбству?

Чи колись іще говорили ви так красиво, так мало потребували сну, так охоче знову і знову займалися сексом, як тоді, коли були вперше закохані? Люди анемічні починають сяяти зсередини, а здорові взагалі стають нестерпними. Далі закоханість дає нам певність, розправляє наші плечі. Ви відчуваєте, ніби вперше в житті випросталися; ви здатні на що завгодно, поки це відчуття триває, ви можете оволодіти всім світом

Любов може робити людей щасливими, а може не робити; незалежно від того, чи це вдається, основна її дія – наснажувати

Перший, очевидний: ми маємо любити

одне одного, бо якщо цього не буде, то ми врешті одне одного повбиваємо. Другий: ми маємо любити одне одного, бо без цього любов не буде наснажувати наше життя – а такий стан мало чим відрізняється від смерті. Так що зовсім немає ніякої «брехні» у твердженні, що ті, хто отримує найбільше в житті задоволення від інших речей, живуть порожньо, наче бундючні краби, що повзають морським дном у чужих мушлях.

в потилицю, з якої сонна рука щойно намагалася прибрати відсутнє волосся

Нам необхідно тримати ці слова під склом. А виймаючи, треба бути з ними надзвичайно обережними. Чоловік каже жінці: «Я тебе кохаю», – щоб покликати її до себе в ліжко; жінка каже чоловікові: «Я тебе кохаю», – коли хоче вийти за нього заміж; обоє кажуть: «Я тебе кохаю», – щоб угамувати страх, щоб переконати себе в дії мовленого слова, аби запевнити себе, що обіцяне збулось, аби обманути себе, що воно не розвіялося. Стережімося такого слововживання. «Я тебе кохаю» не повинне ходити у світі, як валюта, як акція, не повинне приносити дивіденди. Ці слова здатні на подібне, якщо ми їм дозволимо. Але бережімо цю вигідну фразу для того, аби прошепо

Це неправда: такий погляд формує хибну концептуальну модель. Із такої думки випливає, що любов – це така собі чарівна паличка, те, що дивовижним чином розплутує вузли, заповнює капелюх фокусника хустками, випускає в повітря голубів нізвідки. Але справжня природа кохання, любові – не зі сфери магії, а радше з фізики елементарних частинок. Моє кохання не ощасливлює її, та й не може цього – моє кохання може тільки вивільнити її здатність бути щасливою. Тепер усе стає зрозумілішим. Як так виходить, що я не можу зробити її щасливою, а вона мене? Просто: очікуваної ядерної реакції не відбувається, частинки бомбардують променями не тієї довжини хвилі

Почнімо з початку. Любов робить нас щасливими? Ні. А тих, кого ми любимо? Теж ні. Від любові все стає добре? Зовсім ні. Звичайно, я колись у все це вірив. Хто ж не вірив (та й хто досі не зберігає цю віру в трюмі психіки)? Це все в наших книжках, у кіно, це сонячний захід багатьох романів. ж тоді любов, якщо вона не панацея? Звичайно, із самої її сили, за тим, наскільки ми її прагнемо, ми можемо зробити висновок, що любов, коли досягнуто взаємності, полегшує щоденний біль, є якимсь ненапружливим анальгетиком?

Перший семестр – дружба, другий семестр – ніжність, третій семестр – пристрасть