Єдиний представник беркширської породи на фермі, великий і доволі зухвалий на вигляд, Наполеон, був мовчазний, але зазвичай, як усім було відомо, вмів домагатися свого. Тим часом Сніжок – жвавий, балакучий і винахідливий, на думку багатьох, поступався товаришеві статечністю. Решта кнурців були кастровані. Найвідомішим серед них був маленький вгодований Пискун – з круглими щоками, верткими очима і пронизливим голосом. У вмінні вести бесіду йому не було рівних, а під час важкої суперечки він доповнював сказане вкрай переконливими рухами – метляв хвостиком і підстрибував. Свині подейкували, що тоді Пискун цілком здатен із чорного зробити біле.

Саме ці троє напрацювали зі сказаного старим Майором цілий філософський напрям, якому дали назву Тваринізм. Майже щоночі, відразу після того, як містер Джонс ішов до будинку, вони збирали в хліву секретні збори, на яких роз’яснювали іншим основи свого вчення. На початках їхню філософію ніхто не сприймав, і найгіршим, вважали вони, було не відсутність розуміння, а байдужість. Деякі тварини навіть згадували про обов’язкову вірність містеру Джонсу, якого називали Господар, і висловлювали примітивні думки на кшталт: «Містер Джонс нас годує, і якщо його не буде, ми всі помремо з голоду». Інші казали: «Яке мені діло до того, що станеться після нашої смерті», або: «Якщо це Повстання все одно має відбутися, то яка різниця – будемо ми його готувати чи хтось інший?»

Трійці кнурів доводилося долати величезні труднощі, щоб змусити тих, хто сумнівається, зрозуміти, що такі розмови суперечать духу Тваринізму. Найбезглуздіші запитання ставила, безперечно, біла кобилка Моллі. Насамперед вона поцікавилася у Сніжка:

– А цукор після Повстання буде?

– Ні, – твердо відповів той. – Ми не зможемо виготовляти цукор на фермі. До того ж тобі цукор не потрібен. У тебе буде вдосталь вівса та сіна.

– А стрічки в гриву мені можна буде вплітати? – занепокоїлася Моллі.

– Товаришко, – відповів їй Сніжок, – зрозумій, що стрічки, які ти так любиш, – ознака рабства. Невже ти не розумієш, що свобода дорожча за стрічки?

Моллі відповіла ствердно, але прозвучало це не дуже переконливо.

Ще важче було свиням боротися проти побрехеньок, які поширював ручний ворон Мозес. Улюбленець містера Джонса, нишпорка та пліткар, був вправним говоруном. Він стверджував, що йому відомо про існування потойбічної країни, яка звалася Льодяниковою Горою. До неї потрапляють усі тварини після смерті. За словами Мозеса, вона розташовується десь на небесах, відразу за хмарами. На Льодяниковій Горі сім днів на тиждень – неділя, конюшина цвіте цілий рік, цукор-рафінад і кминні хлібці ростуть просто на живоплотах. Тварини, щоправда, не любили Мозеса, який зазвичай лише базікав і ніколи не працював, проте в Льодяникову Гору дехто все-таки повірив. Тож свиням довелося довго переконувати легковірних у тому, що такого місця не існує.

Найвідданішими учнями свиней були коні – Боксер і Люцерна. Розумова діяльність давалася їм дуже складно, думати вони не звикли, проте одного разу визнавши свиней своїми вчителями, вірили їм беззаперечно, а відтак передавали почуте простими словами іншим тваринам. Вони неухильно відвідували секретні збори і першими заводили пісню «Тварини Англії», коли обговорення надважливих питань закінчувалося.

Сталося так, що Повстання відбулося набагато швидше, ніж передбачалося, й обійшлося, як кажуть, без втрат. У минулі роки містер Джонс хазяйнував як слід, хоч і безжалісно, проте останнім часом удача відвернулася від нього. Він сильно занепав духом, коли втратив багато грошей після невдалого судового процесу. Відтоді постійно заливав своє горе. Алкоголь відбирав у містера Джонса залишки колишнього завзяття. Цілими днями він сидів у кріслі-гойдалці на кухні, читав газети, не забуваючи сьорбати з келиха, і час від часу годував Мозеса скоринками, вимоченими в пиві. Його наймити ледарювали, поля заростали бур’янами, дахи на будівлях протікали, живоплоти не доглядалися, тварини голодували.

Настав червень і покликав господаря на косовицю. Натомість на Іванів день, який припав на суботу, містер Джонс поїхав у Віллінгдон і набрався у забігайлівці «Червоний Лев» так, що приплентався додому лише в неділю опівдні. Наймити ж тільки того й зробили, що рано вранці подоїли корів і, навіть не погодувавши тварин, пішли полювати на зайців. Своєю чергою містер Джонс відразу повалився на канапку й, прикривши обличчя ілюстрованим журналом «Світові новини», захропів. Про тварин до вечора так ніхто й не згадав. Нарешті терпець їм урвався.

Одна корова виламала рогами двері комори, і всі тварини вломилися до засіків. От тоді й прокинувся містер Джонс. За мить він з наймитами опинився біля комори, намагаючись батогами загнати голодних тварин у хлів. Та ті вже не позбулися страху. В одному пориві, без будь-якої попередньої змови, вони кинулися на своїх мучителів, зусібіч щипали, били, кусали їх. Такого ще ніколи не було, щоб свійські тварини так поводилися. Раптовий бунт безмовних істот, яких вони звикли експлуатувати й ображати скільки заманеться, налякав людей мало не до втрати розуму. Вони перестали відбиватися і кинулися навтьоки. За хвилину всі п’ятеро мчали щодуху стежкою прямо до великої дороги, а їх переслідувало об’єднане стадо тварин-переможців.

Визирнувши з вікна спальні, місіс Джонс відразу зрозуміла, що відбувається, тож поспішно вкинула до саквояжа дещо з речей і вислизнула з ферми іншою дорогою. Своєю чергою, Мозес зістрибнув зі своєї жердки й, голосно каркаючи, затріпотів слідом. Тим часом тварини переслідували Джонса та його наймитів до самої дороги, а потім зачинили за ними важкі ворота.

Ось так все й сталося. Повстання відбулося, а тварини ще не встигли усвідомити, що Джонса вони вигнали, і ферма «Садиба» в їхньому цілковитому розпорядженні.

Спочатку тварини не могли повірити своєму щастю. Усім загоном вони промчали вздовж живоплоту, немов хотіли упевнитися в тому, що жодна людська істота не ховається в його закутках; потім всі разом помчали до будівель, щоб знищити останні сліди ненависного царства Джонса. Вони зламали комору при стайні й повикидали в колодязь мундштуки, хомути, ланцюги для собак, безжальні ножі, якими Джонс колов поросят і ягнят. Віжки, вуздечки, шори, принизливі торби для годівлі – кинули до іншого сміття, щоб потім спалити. Туди ж полетіли й батоги. Тварини підстрибували від захвату, дивлячись, як їх охоплює полум’я. Сніжок на додачу вирішив спалити ще й стрічки, якими зазвичай прикрашали гриви і хвости коней у базарні дні.

– Стрічки, – прокоментував він свій вчинок, – слід прирівняти до одягу, який відрізняє людей від нас. Усі тварини повинні ходити голими.

Почувши це, Боксер приніс солом’яний капелюх, який носив улітку, щоб мухи не сідали йому на вуха, і теж кинув його у вогонь.

Незабаром тварини знищили все, що нагадувало їм про містера Джонса. Потім Наполеон знову повів їх до комори й кожному видав подвійну порцію кукурудзи, а собакам – по дві галети. Відтак переможці заспівали «Тварини Англії» від початку до кінця сім разів поспіль, і тільки тоді повкладалися на ніч і спали так, як ніколи раніше.

Як і зазвичай усі прокинулися вдосвіта, але одразу згадали про вчорашню перемогу, й дружно побігли на пасовисько. Неподалік височів невеликий пагорб, з якого добре було видно майже всю територію ферми. Тварини вибігли на його вершину й роззирнулися довкруж. Так, усе, що бачили вони навколо в прозорому ранковому світлі, належало їм! Це усвідомлення сповнило їх такою радістю, що вони помчали щодуху навколо пагорба, час від часу високо підстрибуючи, щоб дати вихід своєму збудженню. Вони качалися по росяній траві, захоплюючи її губами й насолоджуючись її смаком, вони рили чорну, напоєну дощами землю і, тремтячи, вдихали її аромат. Потім обстежили ферму, зачаровано споглядаючи її орні поля, луки, сад, ставок, гай, наче бачили все вперше і ніяк не могли повірити, що це відтепер належить тільки їм.

Потім вони потягнулися назад, до двору, і мовчки зупинилися біля житлового будинку. Він тепер теж належав їм, але увійти до нього все-таки було лячно. Однак за мить Сніжок і Наполеон штовхнули вхідні двері, і всі тварини увійшли до будинку, ступаючи дуже обережно, щоб не пошкодити чогось. Навшпиньки переходили з кімнати в кімнату, перемовлялися пошепки, дивилися з подивом на предмети немислимої розкоші: ліжка з перинами, дзеркала, канапка, набита конячим ворсом, брюссельський килим, літографія із зображенням королеви Вікторії над каміном у вітальні. Вони вже були біля сходів, коли хтось помітив, що немає Моллі. Кілька тварин повернулися в дім і знайшли її у найкращій спальні будинку. Взявши зі столика місіс Джонс блакитну стрічку, Моллі приклала її до свого плеча і з дурнуватим кокетством розглядала себе в дзеркалі. Її вчинок одностайно засудили.

Кілька окостів, що висіли на кухні, були винесені назовні для поховання, а барило з пивом, що стояло в коморі, Боксер розщепив одним ударом копита. Більше вони нічого в будинку не чіпали, бо ухвалили одностайне рішення зберегти будинок як музей, зійшовшись на думці, що жодна тварина жити тут не повинна.

Після сніданку Сніжок і Наполеон знову зібрали тварин.

– Товариші, – сказав Сніжок, – зараз пів на сьому, весь довгий день попереду. Сьогодні ми починаємо косовицю. Але є одне питання, яке слід вирішити передусім.

І свині розповіли, що за останні три місяці вони навчилися читати й писати за старим підручником дітей містера Джонса, який господарі викинули на смітник. Наполеон послав за чорною та білою фарбою, а сам підвів усіх до брами, яка відгороджували ферму від дороги. Потім Сніжок, бо саме він найкраще писав, затиснувши в ратиці пензлик, зафарбував на арці воріт слова «Ферма „Садиба”», а натомість вивів «Колгосп тварин». Відтепер ця ферма називалася так. Потім усі знову вирушили до господарських будівель.

Наполеон і Сніжок звеліли принести драбину й приставити її до задньої стінки великого хліва. Вони оголосили, що завдяки напрацюванням упродовж останніх трьох місяців, свиням вдалося звести засади Тваринізму до Семи Положень. Тепер ці настанови викарбують на стіні й за ними звірятимуть своє життя усі тварини. З певними труднощами, адже свиням нелегко зберігати рівновагу, стоячи на сходах, Сніжок вибрався нагору й узявся до роботи. А Пискун, стоячи кількома сходинками нижче, тримав горщик із фарбою. Сім Положень вивели на шорсткій стіні великими білими літерами, щоб їх можна було прочитати, навіть стоячи за тридцять кроків від стіни. Ось вони:

Сім Положень

1. Усі двоногі істоти – вороги.

2. Усі чотириногі або крилаті істоти – друзі.

3. Жодна тварина не повинна носити одягу.

4. Жодна тварина не повинна спати в ліжку.

5. Жодна тварина не повинна вживати спиртного.

6. Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину.

7. Усі тварини рівні.

Сніжок усе написав дуже акуратно, лише у слові «друзі» зробив помилку і загубив кілька закінчень у словах, але в усьому іншому орфографія була бездоганною. Для неписьменних він прочитав написане вголос. Усі тварини кивали головами, висловлюючи цілковиту згоду, а найрозумніші одразу взялися заучувати настанови напам’ять.

– А тепер, товариші, – вигукнув Сніжок, відкидаючи пензлик, – нумо, на луки! Нехай для нас буде справою честі впоратися із косовицею швидше, ніж це робили Джонс і його наймити.

Однак після цих його слів три корови, які давно помітно хвилювалися, голосно запротестували, нагадуючи, що їх не доїли вже добу, а їхні вим’я от-от лопнуть. Трохи поміркувавши, свині послали по відра й доволі вправно видоїли корів: з’ясувалося, що їхні ратиці добре пристосовані до такої роботи. Незабаром п’ять дійниць наповнилися парним молоком, від якого багато тварин не могли відірвати очей.

– А що буде з молоком? – запитав хтось.

– Джонс іноді підливав нам його до кормів, – завважила одна курка.

– Та не переймайтеся цим молоком, товариші! – скрикнув Наполеон, намагаючись собою прикрити відра. – Про нього подбають. Косовиця важливіша. Товариш Сніжок очолить колону, а я наздожену вас за кілька хвилин. Уперед, товариші! Трава чекає!

І тварини попрямували на луки, а коли повернулися увечері, то молока вже ніде не було.

3

Скільки поту пролили вони, щоб запастися сіном! Проте їхні титанічні зусилля були винагороджені: урожай виявився навіть багатшим, ніж вони сподівалися.

Праця була нелегкою ще й через те, що всі знаряддя призначалися для людини, а жодна тварина не могла працювати, стоячи на задніх ногах. Та винахідливість свиней дала змогу обійти всі труднощі. Щодо коней, то вони знали кожен дюйм лугу й загалом змогли виконувати роботу куди краще, ніж це будь-коли вдавалося Джонсу та його наймитам. Свині, щоправда, самі не працювали, зате безперервно давали вказівки й підганяли інших. Власне, було цілком природно, що вони взяли на себе керівництво, бо володіли Вищим Знанням. Боксер і Люцерна самі впряглися в косарку (ні вуздечок, ні віжок вони тепер, зрозуміло, не потребували, як і погоничів) і без упину робили коло за колом, а свиня, крокуючи за ними, закликала: «Гей, вперед, товариші!» або «Гей-гей, назад, товариші!» – залежно від ситуації.

Усі тварини, аж до найменших, ворушили скошене та складали сіно в копиці. Навіть кури й качки снували під пекучим сонцем, носячи в дзьобах маленькі жмутики сіна. Як наслідок, косовицю завершили рекордно швидко: на два дні раніше, ніж за правління Джонса. Та й урожай видався найбагатшим за усі роки. Втрат не було зовсім, кури та качки зібрали всі до останньої билинки. І жодна тварина не вкрала ні жуйку, ні травинку.