Розділ XIV

Сара була консервативна жінка. Навіть гірше: вона задубіла від того часу, як скінчилася її закоханість і на світ з’явилась її перша дитина. Відтоді вона застигла, як застигає гіпс у формі. Її формою були забобони з батьківської родини й погляди, набуті замолоду. Найменша зміна у звичному для неї оточенні видавалася їй мало не революцією. Томові довелося зазнати чимало клопоту через ті революції; з них три найголовніші відбулися тоді, коли вони міняли помешкання. Нарешті, його енергія зламалась, і він вирішив ніколи більше не перебиратися.

Сексон знала братову, тому до останньої хвилини, коли вже не можна було довше критися, мовчала про свій шлюб. Вона сподівалася сцени, і так і сталося.

– Боксер, нахаба, халамидник! – кепкувала Сара, наголосившись досхочу з приводу безрадісних перспектив своїх дітей та себе самої, позбавлюваних надалі Сексонових чотирьох із половиною доларів на тиждень. – Не знаю, що б сказала твоя мати, якби встала з труни та побачила тебе за тим паскудником Робертсом! Знайшла цяцю! Біл! Та твоя мати була статечна жінка й ніколи б не віддалася за чоловіка, що зветься Біл! Згадай моє слово – попрощаєшся ти з шовковими панчішками й трьома парами черевичок! Незабаром будеш рада, як матимеш для параду пару шкарбанів та бавовняні панчохи – за чверть долара дві пари.

– О, я не боюся: Біллі заробить мені не на одну пару черевичок, – відповіла Сексон, гордо закинувши голову.

– Плетеш казна-що, – зловтішно зареготалася Сара. – Хай тільки підуть діти. Вони плодяться багато швидше, ніж зростають заробітки.

– По-перше, в нас не буде ніяких дітей… в кожному разі, доки ми не сплатимо останнього цента за меблі.

– Наша молодь тепер розумна нівроку! За моїх часів дівчата були соромливіші й нічого не знали про такі непристойні речі…

– Як, приміром, діти? – з лукавою посмішкою спитала Сексон.

– Атож, діти.

– Уперше чую, що діти – непристойна річ. Ой Capo, то ти ж і геть непристойна зі своїми п’ятьма! Ми з Біллі вирішили поводитися куди пристойніше. В нас буде тільки двійко – хлопчик і дівчинка.

Том корчився зі сміху, проте, щоб не накликати бурі, уткнув носа у свою чашку з кавою. Несподівана відсіч трохи спантеличила Сару, але вона була занадто досвідчений вояка і, ледве перевівши дух, з подвійним запалом кинулася в нову атаку:

– Та ще й одружуватись так ні сіло ні впало! Щось надто ви квапитесь, аж підозріло… Дівчата тепер стали на погану стежку, ані крихти сорому!.. Ось до чого призводять ваші недільні танцюльки та інші витребеньки! Дівчата тепер, як та скотина. Такої нетерплячки, такої розпусти я ще не бачила…

Сексон зблідла від гніву, але, доки Сара виливала на неї свою жовч, Том нишком моргав і поглядом благав сестру не вважати на жінку й не порушувати родинного спокою.

– Це пусте, сестричко, – потішав він Сексон, коли вони залишилися на самоті. – 3 Сарою балакати все одно, що горохом об стіну. Біл Робертс – добрий хлопець. Я чимало чув про нього. Ти можеш пишатися, що дістала такого чоловіка. За ним ти будеш, як у бога за пазухою… – Він знизив голос; обличчя йому нараз стало дуже старече й дуже стомлене, і він стурбовано мовив далі: – Тільки не бери прикладу з Сари. Не гризи його, не в’їдайся йому в печінки, хоч би там що. Будь з ним ласкава, хай він усім ділиться з тобою. Чоловіки мають добрий розум, хоч Сара цього не хоче знати. Вона ж навіть любить мене, тільки не хоче цього показати. Головне, люби свого чоловіка, хай він бачить, що ти його любиш. Будь до нього ласкава, тоді він чинитиме твою волю. Попускай йому іноді, тоді й він тобі попускатиме. Ти тільки люби його та слухайся його порад, він хлопець не дурний – і будеш як сир у маслі качатися. Я терплю, годжу Сарі, але краще було б, якби й вона шанувала мене.

– О Томе, я робитиму все, як ти кажеш, – крізь сльози всміхнулася Сексон на його добрі слова. – Я не тільки кохатиму його – я намагатимуся зробити так, щоб Біллі кохав мене, кохав ціле життя. І я зовсім не хочу піддобрюватися до нього, щоб він робив по-моєму, – ні, він чинитиме так з кохання до мене.

– Добре надумала, сестричко. Роби так завжди й не пожалієш.

Пізніше, коли Сексон, надівши капелюшка, подалася до пральні, виявилося, що на розі її чекав Том.

– Чуєш, Сексон, – затинаючись, похапцем почав він, – не подумай з того, що я казав про Сару… що ми… що вона… ніби я нарікаю на неї… Вона добра й вірна жінка. Тільки живеться їй не з медом. Я собі краще язика прикушу, ніж нарікатиму на неї. В кожного свій клопіт. Як злидні обсядуть, то вже нема ради… еге ж?

– Ти завжди був для мене добрішим братом, Томе. Я цього повік не забуду. Та й Сара мені лихого не зичить, дарма що має таку вдачу.

– Я не зможу дати тобі весільного подарунка, – винувато провадив Том, – Сара й слухати про це не хоче. Вона каже, що коли ми бралися, нам ніхто з моєї рідні нічого не подарував. Але все ж я дістав для тебе гостинця. Ти ніколи не вгадаєш якого.

Сексон мовчала чекаючи.

– Коли ти сказала мені, що маєш побратися, мені щось спало на думку, і я написав про те братові Джорджу. І він зараз же надіслав цю річ. Я за неї не казав тобі раніше, бо боявся, що він уже продав її. Він-бо продав срібні остроги, – мабуть, йому скрутно повелося. Ну так ось, щоб не сердити Сари, я просив Джорджа надіслати цю річ мені на майстерню і вчора ввечері нишком приніс її й заховав у дровітні.

– О, це щось із батькових речей? Що саме? О, кажи мерщій!

– Його шабля.

– Та, що він мав при собі, коли їздив верхи на чалому коні? О Томе, кращого подарунка ти й не міг мені зробити! Ходім додому. Я хочу побачити її. Ми можемо тихенько пройти затильними дверима. Сара пере на кухні й розвішуватиме білизну не раніше як за годину.

– Я казав Сарі, щоб вона віддала тобі старий материн комод, – шепотів Том, пробираючись із Сексон вузьким завулком поміж будинків. – Але тут вона затялася. Завела, що Дезі доводилась мені також матір’ю, як і тобі, хоча батьки в нас різні, і що комод цей завжди належав Дезіній родині, а не родині капітана Кіта, і що, виходить, комод мій, а як мій, то й вона на нього має певне право.

– Все вже гаразд, – заспокоїла його Сексон. – Вона продала мені комод ще вчора ввечері. Коли я повернулась додому, вона зустріла мене досить грізно.

– Дивно, – після нашої розмови вона цілий день лютувала. Скільки ти їй дала за комод?

– Шість доларів.

– Та це ж грабіж! Він не вартий і половини, – обурився Том. – Старий, як світ, з одного боку геть увесь потріскався!

– Я дала б за нього й десять доларів. Дала б, Томе, скільки б Сара не заправила. Це ж мамин комод. Я пам’ятаю, що за маминого життя він стояв у неї в покої.

У дровітні Том розшукав захований скарб. Розірвавши папір, куди його було загорнено, він витяг пощерблену заржавілу важку шаблю, таку, які мали при собі кавалерійські офіцери за часів Громадянської війни. Шабля була причеплена до поточеного міллю пояса з дебелого кармазинового шовку, оздобленого важкими шовковими китицями. Сексон мало не вихопила шаблю братові з рук. Вона витягла лезо з піхов і притулила губи до холодної криці.

Настав останній день її праці в пральні. Ввечері Сексон мала назавжди розпрощатися з цією роботою. Завтра о п’ятій годині пополудні вона піде з Біллі до мирового судді підписати шлюбного контракту. Берт і Мері будуть за свідків. Потому вони вчотирьох завітають до ресторану Барнума, щоб там в окремому кабінеті відсвяткувати урочистий день шлюбною вечерею. Після вечері Мері з Бертом підуть на вечірку до зали Міртл, а Біллі й Сексон, сівши на Восьмій вулиці в трамвай, поїдуть до себе на Пайн-стріт. Серед робітництва медовий місяць рідко справляють. Позавтра Біллі має прийти до себе на стайню, як завжди, щоб вчасно стати до своєї роботи.

Всі робітниці в прасувальні знали, що Сексон прийшла на роботу востаннє. Дехто щиро радів за неї, а були й такі, які заздрили, що вона придбала чоловіка й скине з себе ярмо тяжкої праці коло прасувальної дошки. Їй дошкуляли жартами й глузуванням – така вже була мода в прасувальні: кожну дівчину, що йшла від них заміж, товаришки обов’язково брали на сміх. Але Сексон була занадто щаслива, щоб зважати на них, та й жарти ті були переважно добродушні, хоч і досить недвозначні.

У клубах пари, що звивалися з-під її праски, і в легких хвилях мережаних та муслінових тканин, що вилітали, мов білі крила, з-під її рук, Сексон усе ввижалося, як вона господарює у своєму котеджі на Пайн-стріті; і вона ще жвавіше прасувала, стиха наспівуючи модної за тих часів пісеньки, яку вона перекрутила на свій лад:

 
Як щось роблю, як щось роблю,
То все роблю для Біллі.
 

Близько третьої години з полудня робота в задушливій розпареній кімнаті досягла найвищого напруження – працювати було вже несила. Старші жінки важко зітхали й сопіли, у молодих обличчя поблідли, а під очима жінкам лягли чорні тіні; проте праски так само літали в їхніх стомлених, але впертих руках. Невсипуща наглядачка стежила пильним оком, чи не настигає десь істерика, і щойно вивела з прасувальні одну вузькогруду сутулу дівчину, щоб та, бува, не зомліла.

Раптом розтявся нелюдський дикий крик. Загострене напруження людських нервів урвалося, і жінки враз припинили роботу, – одні завмерли, тримаючи праски в повітрі, а іншим вони повипадали з рук. То скрикнула Мері. Сексон злякано зирнула на подругу – на плечі в неї тріпало великими лапатими крилами якесь дивне чорне звірятко. Мері ще дужче скрикнула й присіла, а химерний звір знявся вгору й почав битися в пополотніле обличчя жінки, що прасувала за сусідньою дошкою. Жінка скрикнула й зомліла. Летюче створіння знялося ще вище, безпорадно б’ючись крилами в стелю; зчинився дикий ґвалт – збожеволілі з жаху жінки, махаючи руками, бігали по кімнаті, а інші поховалися під прасувальні дошки.

– Та це ж кажан! – прогримів голос старшої майстрині. Вона осатаніла. – Ви що – кажана вперше побачили?! Та він же вас не з’їсть!

Але ніхто її не слухав, годі було вгамувати перевтомлених прасувальниць. Декотрі жінки здалека не могли добрати, яка причина того ґвалту, але в напруженій уяві спалахнуло слово «пожежа», і вони, пойняті панічним жахом, кинулися до вузьких проходів. Їхній безглуздий, звірячий зойк тремтів на одній високій ноті, заглушуючи голос старшої, що намагалася їх угамувати. Спершу Сексон тільки здригнулася з несподіванки, однак істерична паніка захопила її теж, і вона втратила владу над собою. Вона, щоправда, не кричала, але разом з іншими, як божевільна, кружляла по кімнаті. Орда несамовитих жінок ввалилася в сусіднє приміщення, і робітниці, що працювали там, кинулися за ними, тікаючи від невідомої небезпеки. За десять хвилин пральня спорожніла – лише кілька чоловіків з ручними гранатами снували туди й сюди, шукаючи причину ґвалту.

Старша майстриня була огрядна, та завзята. Оскаженіла юрба, мов хвиля, потягла її за собою, але вона втрималася на півдорозі, пробилася назад і миттю накрила невидющого гостя кошиком з-під білизни.

– Я не знаю, який на вигляд бог, але чорта допіру я бачила, – істерично вигукувала Мері між вибухами сліз і сміху.

Сексон сердилася на себе: вона злякалася не згірше за інших і піддалася безглуздій паніці.

– Всі ми дурепи, – промовила вона. – То був звичайний кажан. Я чула про них. Вони живуть по селах. Вони не зачеплять і мухи. А вдень вони сліпнуть. Це саме сталося і з цим. Просто – звичайнісінький кажан, та й уже!

– Нема дурних, – обурилася Мері, – Я знаю, що то був сам чортяка. – Вона схлипнула кілька разів, а потім знову істерично засміялася. – Ти бачила, як місіс Бергстром зомліла? А він тільки торкнувся її обличчя. Мені скочило щось на плече й схопило за голу шию, немов мрець холодною рукою. Проте я не зомліла. – Вона знову засміялася. – Так ужахнулася, мабуть, що й зомліти не змогла.

– Ходімо назад, – заспокоювала її Сексон. – Ми й так уже змарнували півгодини.

– Не піду. Хай мене хоч розстріляють – я зараз же йду додому. Нізащо не візьмуся тепер за праску! Хіба не бачиш, як мене трусить?

Одна жінка зламала собі ногу, друга – руку, і майже всіх поприкрашали синці та виразки. Ані вмовляння, ані погрози старшої майстрині не могли переконати жінок, щоб стали до праці. Вони були надто знервовані й перестрашені; знайшлося небагато відважних, що насмілилися ввійти до пральні, аби повиносити звідти капелюшки та кошики решти прасувальниць. Сексон була серед тої невеличкої жменьки жінок, що повернулися й працювали аж до шостої години.