3

– Як же британець зумів отримати «Срібну зірку»? – поцікавився офіцер імміґраційної служби в Айдлвайді^[7], вивчаючи в’їзну візу Гаррі.

– Це довга історія, – відказав Гаррі, міркуючи, чи не буде доречним сказати йому, що коли минулого разу він ступив на землю Нью-Йорка, його заарештували за вбивство.

– Приємного перебування в Штатах, – офіцер потиснув Гаррі руку.

– Спасибі, – подякував Гаррі, намагаючись не виказувати здивування.

Він пройшов імміґраційний контроль і, керуючись позначками, дістався зони отримання багажу. Поки чоловік чекав на свою валізу, він іще раз переглянув свої інструкції. Необхідно зустрітися з агентом «Вікінґ прес», котрий супроводить його до готелю та розповість про його розклад. Щоразу, коли письменник відвідував якесь місто у Великій Британії, його завжди супроводжував представник місцевих відділів продажу, тому Гаррі не був цілком певний, хто такий той агент.

Отримавши свою стару пошарпану валізу, він вирушив на митницю. Офіцер попросив його показати багаж, здійснив коротку перевірку, а потім крейдою помітив великим хрестом бік валізи і запросив іти далі. Гаррі пройшов під величезним напівкруглим знаком, який закликав «Ласкаво просимо до Нью-Йорка», над світлиною усміхненого мера Вільяма О’Двайдера. Коли він зайшов у залу прибуття, його зустріла шеренга шоферів в уніформах, котрі тримали в руках картки з іменами. Письменник пошукав табличку «Кліфтон» і, коли помітив її, всміхнувся водієві і сказав:

– Це я.

– Радий познайомитися, пане Кліфтон. Я Чарлі.

Він схопив важку валізу Гаррі, ніби це якась течка.

– А це ваша агентка, Наталі.

Гаррі обернувся і побачив молоду жінку, котру в його інструкціях називали просто Н. Редвуд. Вона була майже така ж висока, як і він, мала модно підстрижені світлі кучері, блакитні очі та зуби, рівніших і біліших за які він у житті не бачив, хіба в рекламі зубної пасти на плакаті. Але й цього виявилося недостатньо, бо її фігура нагадувала пісочний годинник. Гаррі зроду не бачив у післявоєнній Британії жінки, подібної до Наталі.

– Приємно познайомитися, панно Редвуд, – привітався гість, тиснучи їй руку.

– І мені приємно, Гаррі, – відповіла вона. – Називайте мене Наталі, – додала красуня, коли вони прямували за Чарлі до виходу. – Я ваша велика шанувальниця. Просто обожнюю Вільяма Ворвіка, і, без сумніву, ваша нова книжка стане черговим бестселером.

Як тільки вони дійшли до краю тротуару, Чарлі відчинив задні дверцята найдовшого лімузина, який Гаррі коли-небудь бачив у своєму житті. Гаррі відсторонився, щоб дозволити Наталі сісти першою.

– О, як я люблю англійців, – сказала вона, коли він усівся поруч і лімузин влився у потік вуличного руху, який повільно повз до Нью-Йорка. – Насамперед ми поїдемо до вашого готелю. Я забронювала вам «люкс» у «П’єрі», де у вас номер на одинадцятому поверсі. Я залишила у вашому графіку достатньо часу, щоб ви освіжилися, перш ніж приєднаєтесь до пана Ґінзбурґа на обіді у Гарвардському клубі. До речі, він нетерпляче чекає зустрічі з вами.

– Я також, – видихнув Генрі. – Він опублікував мої тюремні щоденники, а також перший роман про Вільяма Ворвіка, тож я маю за що йому дякувати.

– І вклав багато часу і грошей, аби забезпечити, щоб «Хто не ризикує» потрапив до списку бестселерів, і попросив мене ознайомити вас із розкладом дня на сьогодні.

– Прошу дуже, – відгукнувся Гаррі, із задоволенням споглядаючи у вікно краєвид, який він востаннє бачив із задньої частини жовтого тюремного автобуса, що віз його до камери у в’язниці, а не в «люкс» готелю «П’єр».

Рука дівчини торкнулася його ноги.

– Є ще багато, що необхідно зробити, перш ніж ви побачитесь із паном Ґінзбурґом.

Наталі подала супутнику пухку синю теку.

– Почну з пояснення того, як ми маємо намір завести вашу книгу до списку бестселерів, оскільки наші методи дуже відрізняються від того, як ви це робите в Англії.

Гаррі розгорнув теку і спробував зосередитись. Він раніше ніколи не сидів поруч із жінкою, котра виглядала так ефектно.

– В Америці, – правила далі Наталі, – у вас є лише три тижні для того, щоб переконатися, що ваша книжка потрапляє до списку бестселерів «Нью-Йорк таймз». Якщо за цей час ви не ввійдете у п’ятнадцятку найкращих, книгарні запакують свої запаси «Хто не ризикує» та повернуть їх ви- давцеві.

– Це шаленство, – мало не очманів Гаррі. – В Англії, коли продавець книжок робить замовлення, видавець може бути певним, що книга продається.

– Ви не пропонуєте книгарням продукцію на реалізацію?

– Безумовно, ні, – сказав Гаррі, шокований цією ідеєю.

– А це правда, що ви все ще продаєте книжки, не пропонуючи знижок?

– Аякже.

– Що ж, ви відчуєте велику різницю, адже якщо не потрапите у п’ятнадцятку, ціна, вказана на обкладинці, автоматично зменшується вдвічі, й вашу книжку перенесуть на задні полиці крамниці.

– Чому? Таж бестселер необхідно виставляти у передній частині книгарні, навіть у вітрині, і, звісно, не скидаючи ціну на нього.

– З того часу, як рекламісти виявили, що коли клієнт приходить шукати конкретний бестселер, йому доведеться йти в задню частину крамниці, щоб його знайти, і кожен п’ятий клієнт купує ще дві книжки на шляху до каси, а кожен третій – ще одну.

– Розумно, але я не впевнений, що таке коли-небудь приживеться в Англії.

– Підозрюю, що це лише питання часу, але ви принаймні оціните вже зараз, чому настільки важливо вашій книжці потрапити до списку якнайшвидше, адже коли ціна впаде вдвічі, ви скоріш за все залишитесь у п’ятнадцятці на кілька тижнів. Насправді набагато складніше вилетіти зі списку, ніж потрапити туди. Але якщо ви цього не зробите, «Хто не ризикує» негайно зникне з книжкових полиць, і ми можемо втратити купу грошей.

– Я отримав корисну інформацію, – визнав Гаррі, коли лімузин повільно їхав Бруклінським мостом в оточенні жовтих таксі, в яких сиділи водії, котрі неодмінно курили сигари.

– Найскладніше те, що нам доведеться відвідати сімнадцять різних міст за двадцять один день.

– Нам?

– Атож, я буду тримати вас за руку протягом усієї поїздки, – недбало зауважила краля. – Зазвичай я залишаюсь у Нью-Йорку і дозволяю доглядати за авторами місцевим агентам у містах, які відвідують автори, але не цього разу, позаяк пан Ґінзбурґ наполіг на тому, щоб я ока з вас не спускала.

Перш ніж перегорнути сторінку теки на колінах, Гаррі зиркнув на супутницю, і та подарувала йому кокетливу посмішку. Вона фліртувала з ним? Ні, це було неможливо. Зрештою, вони ж тільки-но зустрілися.

– Я вже замовила інтерв’ю з вами на кількох великих радіостанціях, зокрема й у шоу Метта Джейкобса, яке виходить щоранку та має одинадцять мільйонів слухачів. Нікого немає ефективнішого за Метта, коли йдеться про продажі книжок у крамницях.

У Гаррі виникло кілька запитань, які він хотів би поставити, але Наталі була схожа на гвинтівку Вінчестера, куля вилітала щоразу, коли ти підіймав голову.

– Маю вас попередити, – продовжувала вона, не переводячи подиху, – більшість великих шоу не дадуть вам більше кількох хвилин, таке не сподобалося б вашій Бі-бі-сі. «Глибинний аналіз» – не те поняття, яке вони розуміють. Протягом цього часу не забувайте повторювати назву книги якомога частіше.

Гаррі взявся гортати сторінки розкладу свого візиту. Кожен день, як з’яcувалося, починався в новому місті, де він мав з’являтися на радіо-шоу рано-вранці, після чого йшла незліченна кількість інтерв’ю для радіо та газет, а наприкінці треба було стрімголов мчати на летовище.

– Усі ваші автори отримують такі гастролі?

– Певна річ, ні, – заперечила Наталі, знову повертаючи руку на ногу чоловіка. – Це спричинило для мене найбільшу проблему, пов’язану з вами.

– У вас виникла проблема зі мною?

– Ще б пак. Більшість репортерів захочуть запитати про ваш час перебування в буцегарні та про те, як англійцеві вдалося отримати «Срібну зірку», але вам весь час доведеться повертати розмову до книжки.

– В Англії це вважали б доволі вульгарним.

– В Америці вульгарне потрапляє до переліку бестселерів.

– Але чому репортерам може бути нецікаво говорити про книжку?

– Гаррі, вам краще усвідомити, що ніхто з них її не прочитає. Щодня десятки нових романів потрапляють на їхні столи, тож вам пощастить, якщо вони прочитають більше ніж заголовок. Також буде бонусом, якщо вони хоча б запам’ятають ваше ім’я. Вони погодилися запросити вас лише тому, що ви колишній зек, котрий отримав «Срібну зірку», тому варто повернути це на нашу користь і навіжено рекламувати вашу книгу, – сказала вона, коли лімузин під’їхав до готелю «П’єр».

Гаррі забажав повернутися до Англії.

Водій вистрибнув і відчинив багажник, коли до машини підійшов швейцар готелю. Наталі повела Гаррі досередини, через вестибюль до рецепції, де потрібно було лише показати свій паспорт і підписати реєстраційну форму. Наталі, здавалося, врахувала все.

– Ласкаво просимо до «П’єра», пане Кліфтоне, – запросив портьє, передаючи йому великого ключа.

– Я чекатиму вас тут, у фойє… – Наталі зиркнула на годинник, – за годину. Лімузин відвезе вас до Гарвардського клубу на обід із паном Ґінзбурґом.

– Спасибі, – подякував Гаррі, спостерігаючи, як вона крокує через фойє, опиняється в обертових дверях і виходить на вулицю.

Він не міг не помітити, що був не єдиним чоловіком, який проводжав красуню поглядом.

Носій відпровадив його на одинадцятий поверх, показав клієнтові його номер і пояснив, як усе працює. Гаррі ніколи не зупинявся в номері готелю, який мав і ванну, і душ. Він вирішив усе нотувати, щоб мати змогу розповісти про це матері, коли повернеться до Бристоля. Письменник подякував носієві й розлучився з єдиним доларом, який мав при собі.

Перше, що зробив Гаррі ще до того, як розпакував речі, це підняв слухавку телефону біля ліжка та замовив телефонний дзвінок до Емми.

– Я зателефоную вам за п’ятнадцять хвилин, сер, – повідомила операторка міжнародного зв’язку.

Гаррі надовго затримався в душі й, витершись найбільшим рушником із усіх, які коли-небудь бачив, лише почав розпаковуватися, як задзеленчав телефон.

– Ваш закордонний дзвінок на лінії, сер, – інформувала операторка.

Наступним голосом, який він почув, був Еммин.

– Це ти, любий? Ти мене чуєш?

– Звісно, мила, – сказав Гаррі всміхаючись.

– Ти вже видаєшся американцем. Навіть не уявляю, яким ти прилетиш через три тижні.

– Я готовий повернутися до Бристоля негайно, особливо якщо книга не потрапить до списку бестселерів.

– А якщо не потрапить?

– Я зможу повернутися додому раніше.

– Це звучить гарно. А звідки ти телефонуєш?

– Із «П’єра». Вони запхали мене в найбільший готельний номер, який я будь-коли бачив. У ліжку може спати чотири особи.

– Краще б ти спав там сам.

– У ванній є кондиціонер і радіо. Тямиш, я ще не второпав, як усе вмикати. Або вимикати.

– Треба було взяти Себа з собою. Він би швидко це допетрав.

– Або розібрав усе на частинки і змусив мене знову збирати докупи. Як там наш хлопчик?

– Усе гаразд. Без няні поводиться навіть спокійніше.

– Це тішить. А як просуваються твої пошуки панни Джей Сміт?

– Повільно, але мене попросили приїхати на співбесіду до доктора Бернардо завтра вдень.

– Звучить перспективно.

– Я зустрічаюся з паном Мітчеллом вранці, тому знатиму, що казати, і, можливо, це важливіше, що не казати.

– Ти впораєшся, Еммо. Просто пам’ятай, що їхня відповідальність – розмістити дітей у хороші сім’ї. Мене хвилює лише те, як Себ відреагує, коли дізнається, що ти робиш.

– Він уже знає. Я погомоніла з ним про це вчора, якраз перед тим, як він лягав спати, і, на моє здивування, йому ця ідея сподобалася. Але коли залучаєш Себа, завжди виникає окрема проблема.

– Що цього разу?

– Він розраховує взяти участь в обговоренні, кого оберемо. Хороша новина в тому, що він хоче сестричку.

– Все може ускладнитися, якщо він не прийме панну Джей Сміт і захоче когось іншого.

– Не знаю, що можна буде зробити, коли це станеться.

– Доведеться якось переконати його, що Джессіку вибрав він.

– І як пропонуєш нам це зробити?

– Я поміркую над цим.

– Пам’ятай лишень, що його не можна недооцінювати. Якщо ми так вчинимо, можемо наразитися на вогонь у відповідь.

– Побалакаємо про це, коли я повернуся, – сказав Гаррі. – Маю поспішати, кохана, бо обідаю з Гарольдом Ґінзбурґом.

– Передай йому мої вітання і не забувай, що він – іще один чоловік, якого не можна собі дозволити недооцінювати. І якщо ви вже побачитесь, не забудь запитати у нього, що сталося з…

– Я не забув.

– Удачі, любий, – побажала Емма, – і бажаю, щоб ти потрапив до того списку бестселерів!

– Ти гірша за Наталі.

– Хто така Наталі?

– Бездоганна білявка, котра має тримати мене за руку.

– Любиш ти казки розповідати, Гаррі Кліфтоне.

* * *

Емма була однією з перших, хто того вечора прибув до лекційної зали університету, щоб прослухати лекцію професора Сайруса Фельдмана на тему «Чи втратила Британія мир, вигравши війну?».

Вона прослизнула на місце в кінці ряду розставлених крісел приблизно посеред приміщення. Задовго до призначеної години воно було набите вщент, так що припізнілим довелося сидіти на сходинках, а один чи двоє навіть вмостилися на підвіконнях.

Публіка вибухнула оплесками, коли в аудиторії з’явився подвійний лауреат Пулітцерівської премії, якого супроводжував віце-ректор університету. Після того як усі посідали на свої місця, сер Філіпп Морріс представив свого гостя, подарувавши публіці гарненьку історію знаменитої кар’єри Фельдмана, починаючи зі студентської лави у Принстоні до того, коли його призначили наймолодшим професором у Стенфорді, й аж до другої Пулітцерівської премії, яку йому вручили роком раніше. Після цього вибухнула чергова порція овацій. Професор Фельдман підвівся зі свого місця та вибрався на сцену.

Перше, що вразило Емму в Сайрусі Фельдмані ще до того, як він почав промовляти, – яким вродливим чоловіком він був, про що Ґрейс забула згадати, коли телефонувала. Він був зростом більше шести футів, із густою сивою чуприною, а його засмагле обличчя нагадувало всім присутнім, у якому університеті він викладав. Атлетична статура заперечувала його вік, і вчений, либонь, проводив у тренажерній залі майже стільки ж годин, скільки й у бібліотеці.

А коли він почав лекцію, Емму зачарувала потужна енергія Фельдмана, і за кілька хвилин він змусив усіх в аудиторії завмерти на краєчках своїх сидінь. Студенти взялися ретельно нотувати кожне його слово, й Емма пошкодувала, що не принесла з собою блокнот і ручку.

Професор не користувався шпаргалками і хвацьки перескакував з теми на тему: роль Волл-стрит після війни, долар як нова світова валюта, нафта, що стала товаром, який буде домінувати у другій половині століття, ймовірний майбутній вплив Міжнародного валютного фонду і чи залишиться Америка прив’язаною до «золотого стандарту».

Коли лекція закінчилася, Емма пошкодувала лише про те, що він заледве торкнувся теми транспорту, тільки згадавши, що літаки змінять новий світовий порядок як для бізнесу, так і для туризму. Але як досвідчений професіонал, він нагадав своїй аудиторії, що написав книжку на цю тему. Емма вирішила не чекати Різдва, щоб отримати й собі примірник. Це змусило її задуматися про Гаррі і сподіватися, що його книжкове турне в Америці таке ж успішне.

Після того як вона нарешті придбала примірник «Нового світового порядку», жінка приєдналася до довгої черги за автографом. Коли дійшла її черга, Емма вже майже закінчила читати перший розділ і поцікавилася, чи не забажав би автор витратити дещицю свого часу, щоб викласти свої погляди на майбутнє британського пароплавства.

Емма поклала книжку на стіл перед автором, і той привітно всміхнувся.

– Кому я можу її підписати?

Вона вирішила ризикнути:

– Емма Беррінґтон.

Він уважніше поглянув на неї.

– Ви випадково не були пов’язані з покійним сером Волтером Беррінґтоном?

– Він був моїм дідусем, – гордо заявила вона.

– Я слухав, як він багато років тому виголошував лекцію про роль судноплавства у разі вступу Америки в Першу світову війну. Я був тоді студентом, і він навчив мене за одну годину більше, ніж усі мої викладачі за весь семестр.

– Він мене також багато чого навчив, – усміхнулася у відповідь Емма.

– Я тоді хотів його порозпитувати, – додав Фельдман, – але він був змушений поспішати на потяг до Вашинґтона того вечора, тому я його більше ніколи не бачив.

– Я також хотіла б вас порозпитувати, – знайшлася Емма. – Насправді краще сказати: «мені це треба».

Фельдман поглянув на чергу очікувальників.

– Гадаю, що зможу впоратися за півгодини, й оскільки я сьогодні на потяг до Вашинґтона не кваплюся, ми могли б поспілкуватися приватно, перш ніж я поїду, панно Беррінґтон.