Гаррі Кліфтон та Емма Беррінґтон 1945–1951

1

– Тож якщо хтось може назвати якусь справедливу причину, чому ці двоє людей не можуть законно поєднатися разом у священному шлюбі, нехай каже зараз або замовкне навіки.

Гаррі Кліфтон ніколи не забуде той перший раз, коли почув ці слова, і про те, як за кілька хвилин все його життя полетіло шкереберть. Старий Джек, котрий, як і Джордж Вашинґтон, зроду не вмів брехати, оголосив на поспішному зібранні у захристі, що Емма Беррінґтон, котру Гаррі обожнював і котра вирішила стати його дружиною, може виявитися його сестрою.

Саме пекло розверзлося, коли мати Гаррі зізналася, що один- єдиний раз і лише раз вона мала інтимні стосунки з Г’юґо Беррінґтоном, батьком Емми. Ось чому існувала ймовірність, що він із Еммою можуть виявитися нащадками одного й того ж батька.

На момент свого спілкування з Г’юґо Беррінґтоном мати Гаррі вже зустрічалася з Артуром Кліфтоном, стивідором^[4], котрий працював на верфі Беррінґтонів. Незважаючи на те, що Мейзі незабаром вийшла заміж за Артура, священник відмовився вінчати Гаррі з Еммою через те, що це могло суперечити старовинним законам Церкви, яка забороняє шлюби між родичами.

За кілька хвилин Г’юґо, батько Емми, вислизнув із церкви, як боягуз, що втікає з поля битви. Емма та її мати вирушили до Шотландії, тоді як Гаррі, спустошена душа, залишався навчатися в коледжі Оксфорда, не знаючи, що робити далі. Рішення за нього прийняв Адольф Гітлер.

Гаррі покинув університет уже за кілька днів і обміняв свою академічну мантію на однострій моряка. Але він прослужив на флоті менше двох тижнів, коли німецька торпеда потопила його корабель, а ім’я Гаррі Кліфтон з’явилося у списку тих, хто загинув у морі.

– Берете цю жінку за свою законну дружину, будете її кохати та залишитесь вірним їй, доки вас не розлучить смерть?

– Так.

Лише після закінчення воєнних дій, коли Гаррі, овіяний славою, повернувся з поля бою, він дізнався, що Емма народила їхнього первістка Себастьяна Артура Кліфтона. Доки повністю не оговтався, Гаррі не знав, що Г’юґо Беррінґтон загинув за жахливих обставин і заповів родині Беррінґтонів ще одну проблему, таку ж катастрофічну для Гаррі, як і заборону одружуватися з коханою жінкою.

Гаррі зроду не надавав значення тому, що він був на кілька тижнів старшим за Джайлза Беррінґтона, брата Емми та свого найближчого приятеля, доки не дізнався, що він може бути першим у черзі на успадкування родинного титулу, величезних маєтків, численних володінь тощо, цитуючи заповіт, усе, що там є. Він одразу ж дав зрозуміти, що не зацікавлений у спадщині Беррінґтонів, а також готовий відмовитися від будь-яких уроджених прав, які могли б належати йому, на користь Джайлза. Герольдмейстер, схоже, був готовий погодитися з цією домовленістю, і все, можливо, вирішилося б якнайкраще, якби лорд Престон, представник задніх лав у Верхній палаті^[5], не взявся обстоювати право Гаррі на титул, навіть не проконсультувавшись із ним.

– Це принципове питання, – пояснив лорд Престон журналістам, котрі брали в нього інтерв’ю.

– Берете цього юнака собі за чоловіка, щоб жити разом із ним за Божими заповідями у святому шлюбі?

– Так.

Гаррі та Джайлз залишалися нерозлучними друзями продовж усього цього процесу, незважаючи на те, що були офіційними опонентами у найвищому суді країни і на перших шпальтах національної преси.

Вони обоє зраділи б рішенню лорда-канцлера, коли б дідусь Емми та Джайлза лорд Гарві опинився на своєму місці на передній лаві, щоб почути постанову, але він так і не дізнався про свій тріумф. Нація розділилася за результатами голосування, а дві родини були змушені збирати каміння.

Іншим наслідком ухвали лорда-канцлера стало те, як преса квапилася вказувати своїм спраглим сенсацій читачам, що найвищий суд країни постановив: Гаррі й Емма – різної крові, й тому він може просити її стати його законною дружиною.

– Цим перснем я одружуюся з тобою, присягаюся тобі і дарую тобі всі свої земні блага.

Однак Гаррі й Емма знали, що рішення, ухвалене людиною, не розвіяло остаточно сумнівів стосовно того, що Г’юґо Беррінґтон не був батьком Гаррі, і як справжніх християн їх хвилювало, що вони можуть порушити закон Божий.

Їхнє кохання не ослабло після всього, що їм довелося пережити. Навпаки, воно зміцніло, і з заохоченням своєї матері Елізабет і благословенням Мейзі – матері Гаррі – Емма прийняла пропозицію Гаррі вийти за нього заміж. Її лише засмутило, що жодна з її бабусь не дожила, щоб бути присутньою на цій церемонії.

Вінчання провели не в Оксфорді, як спершу планували, з усім шиком офіційного ритуалу університетського весілля та неодмінним галасом навколо нього, позбутися якого ніяк не вдалося б. Організували просту церемонію реєстрації шлюбу в Бристолі, лише в присутності родини та кількох близьких друзів.

Можливо, найсумнішим рішенням, щодо якого Гаррі й Емма неохоче дійшли згоди, стало те, що Себастьян Артур Кліфтон залишиться їхньою єдиною дитиною.

2

Гаррі з Еммою відбули до Шотландії, щоб провести медовий місяць у замку Малджелрі, вотчині лорда та леді Гарві, покійних бабусі і дідуся Емми, але не раніше, ніж вони залишили Себастьяна під опіку Елізабет.

Замок повернув їм багато щасливих спогадів про час, коли вони проводили там вакації перед тим, як Гаррі подався до Оксфорда. Вдень вони гуляли серед пагорбів, рідко повертаючись до замку до того, як сонце зникне за найвищою горою. Після вечері кухар згадував, як панові Кліфтону сподобалися колись три порції розсолу, а потім вони сиділи біля коминка, в якому розгорівся вогонь, читаючи Івліна Во, Ґрема Ґріна й улюбленця Гаррі П. Ґ. Вудгауза^[6].

За два тижні перебування там молодята частіше зустрічалися з великою рогатою худобою, ніж із людьми, після чого неохоче вирушили в довгу дорогу назад до Бристоля. Вони прибули до садиби, сподіваючись відчути спокій домашньої оселі, але цього не сталося.

Елізабет зізналася, що не могла дочекатися, коли Себастьян злізе їй із рук, бо перед сном він дуже часто плакав. У цей час її сіамська кішка Клеопатра вже стрибнула на коліна господині й швидко заснула.

– Чесно кажучи, ви приїхали дуже вчасно, – додала жінка. – Бо за ці два тижні я ніяк не могла закінчити розв’язувати кросворд у «Таймс».

Гаррі подякував тещі за розуміння, і вони з Еммою забрали свого гіперактивного п’ятилітка до Беррінґтон-холу.

* * *

До того як Гаррі з Еммою побралися, Джайлз наполіг, що позаяк він більшу частину свого часу проводить у Лондоні, виконуючи обов’язки депутата парламенту, молодята повинні вважати Беррінґтон-хол своєю домівкою. Завдяки бібліотеці з десятьма тисячами книжок, просторому парку та великій стайні маєток був ідеальним місцем для них. Гаррі міг спокійно писати свої детективні романи про Вільяма Ворвіка, Емма щодня їздила верхи, а Себастьян бавився на просторому майданчику, регулярно приносячи до будинку дивних тварин із проханням, щоб їм дозволили приєднатися до нього за чаєм.

Джайлз часто приїздив до Бристоля ввечері п’ятниці, щоб повечеряти з молодою родиною. У суботу вранці він приймав своїх виборців, перш ніж вирушати до клубу докерів на пару пінт пива зі своїм агентом Ґріффом Гаскінсом. У другій половині дня вони з Ґріффом приєднувалися до десяти тисяч своїх виборців на стадіоні «Іствілл», аби повболівати за «Бристоль роверз», котрі більше програвали, ніж вигравали. Джайлз ніколи не зізнавався, навіть своєму агенту, що він краще провів би свої суботні дні, спостерігаючи, як бристольці грають у регбі, але навіть якби він це зробив, Ґріфф нагадав би товаришу, що юрба на «Меморіал ґраунд» рідко перевищує дві тисячі глядачів, та й більшість із них усе одно голосують за консерваторів.

У неділю вранці Джайлза можна було побачити стоячим на колінах у церкві Святої Марії в Редкліффі, а Гаррі з Еммою стояли поруч нього. Гаррі припускав, що для Джайлза це лише черговий обов’язок у виборчому окрузі, позаяк він завжди шукав причини, щоб уникнути відвідин каплички у школі. Проте ніхто не міг заперечити, що Джайлз швидко завоював собі репутацію сумлінного та працьовитого депутата парламенту.

А потім раптово, без пояснень, відвідини Джайлза на вихідні ставали дедалі рідшими. Щоразу, коли Емма торкалася цього питання, брат щось бурмотів про парламентські обов’язки. Гаррі це не переконувало, і він сподівався, що через довгу відсутність його шваґра на виборчому окрузі той не позбудеться підтримки більшості на наступних виборах.

Якось увечері п’ятниці вони дізналися, чим останні кілька місяців Джайлз займався насправді.

На початку тижня брат зателефонував Еммі, щоб попередити, що приїде до Бристоля на ці вихідні і прибуде на п’ятничну вечерю вчасно. Але він не сказав їй, що його супроводжуватиме гостя.

Еммі зазвичай подобалися подруги Джайлза, котрі завжди були привабливими зовні, часто дещо розкутими й усі без винятку обожнювали його, навіть якщо більшість із них зникала ще до того, як змогла познайомилася з родичами. Але цього разу було інакше.

Коли в п’ятницю ввечері Джайлз представив Вірджинію, Емму спантеличило те, що ж міг побачити її брат у цій жінці. Емма визнала, що вона гарна і мала впливові зв’язки. Вірджи- нія встигла кілька разів нагадати їм, що стала дебютом року (1934-го), і тричі, що вона донька графа Фенвіка, ще до того, як вони сіли вечеряти.

Емма, можливо, списала б це просто на нерви, якби Вірджинія не їла, а щось шепотіла Джайлзу під час обіду. І шепотіла так, аби всі почули, наскільки важко знайти гідну домашню прислугу в Ґлостерширі. На подив Емми, Джайлз просто всміхався цим зауваженням і жодного разу їй не заперечив. Емма вже намірялася сказати щось, про що пошкодує потім, як Вірджинія оголосила, що втомилася після такого довгого дня, і забажала відпочити.

Після того як вона підвелася і вийшла, Джайлз подався за нею, а Емма пішла до вітальні, налила собі велику порцію віскі й опустилася у найближче крісло.

– Лише Бог знає, що подумає моя мати про леді Вірджинію.

Гаррі всміхнувся:

– Не важливо, що подумає Елізабет, бо я маю відчуття, що Вірджинія протримається приблизно стільки ж, скільки й інші подруги Джайлза.

– А я от не дуже впевнена в цьому, – зауважила Емма. – Але що мене справді спантеличує, то це те, чому вона цікавиться Джайлзом, адже явно не закохана в нього.

* * *

Коли Джайлз і Вірджинія повернулися до Лондона по обіді в неділю, Емма миттю забула про доньку графа Фенвіка, позаяк їй довелося вирішувати набагато гострішу проблему. Ще одна нянька звільнилася, заявивши, що їй урвався терпець, коли знайшла їжака у своєму ліжку. Гаррі поспівчував бідній жінці.

– Ніяк не допомагає те, що він єдина дитина, – зітхнула Емма після того, як нарешті вклала сина спати цього вечора. – Йому не може бути весело, якщо немає з ким бавитися.

– Таке зроду мене не хвилювало, – зронив Гаррі, не відриваючи погляду від своєї книги.

– Твоя мати мені казала, що ти був карою Божою до того, як пішов до школи Святого Беди, до того ж у його віці ти більше волочився по доках, ніж залишався вдома.

– Ну, залишилося ще трохи почекати, адже вже зовсім скоро він нарешті піде до школи Святого Беди.

– А що мені робити до цього? Щоранку возити у доки?

– Непогана ідея.

– Будь серйозним, любий. Якби не Старий Джек, ти б там досі і залишився.

– Це правда, – погодився Гаррі, підіймаючи чарку за цю велику людину. – Але що ми можемо з цим вдіяти?

Емма так довго шукала відповідь, що Гаррі вже подумав, чи не заснула вона.

– Можливо, настав час на ще одну дитину.

Гаррі був настільки ошелешений, що затраснув книжку й уважно поглянув на дружину, не впевнений, чи правильно її почув.

– Але я гадав, що ми домовилися…

– Погоджуюсь. І я не передумала, але немає причини, чому б нам не розглянути питання усиновлення.

– З якого це дива, люба?

– Я не можу не думати про дівчинку, яку знайшли в кабінеті мого батька тієї ночі, коли він помер, – Емма не могла наважитися промовити слово «вбили», – і ймовірність того, що вона могла виявитися його дитиною.

– Але доказів цього не існує. І в будь-якому разі я не впевнений, чи можна дізнатися, де вона перебуває після тих подій.

– Я хотіла порадитися з відомим автором детективів і просити в нього поради.

Гаррі ретельно поміркував, перш ніж відповісти:

– Вільям Ворвік, можливо, порекомендував би спробувати знайти Дерека Мітчелла.

– Але ж ти не забув, що Мітчелл працював на мого батька, і він не пнувся захищати наші інтереси.

– Це правда, – погодився Гаррі, – і саме тому я б звернувся до нього за порадою. Зрештою, він єдиний, хто знає, де собака заритий.

* * *