Джайлз Беррінґтон 1951–1954

9

Джайлз дуже зрадів, хоча й не був здивований, коли знайшов цей парафіяльний костел Святого Ендрю, в якому виходила заміж Елізабет Гарві, а також хрестили трьох її дітей. Тепер він був переповнений родиною, друзями та шанувальниками.

Вшанування превелебного Дональдсона нагадало всім, скільки Елізабет Беррінґтон зробила для місцевої громади. За його словами, без її щедрості відновлення церковної вежі було б неможливим. Священник продовжив розповідати громаді, скільки людей далеко за межами цих стін отримали користь від її мудрості та проникливості, коли вона була покровителькою місцевого шпиталю, та про роль, яку вона відіграла як голова своєї сім’ї після смерті лорда Гарві. Джайлзу полегшало, як і, без сумніву, більшості присутніх, коли вікарій не згадав його батька.

Превелебний Дональдсон закінчив свій панегірик словами:

– Життя Елізабет обірвала передчасна смерть у п’ятдесят один рік, але не варто сумніватися у волі Господа нашого.

Після того як священник повернувся на свою лаву, Джайлз і Себастьян прочитали уривки «Добрий самаритянин» і «Нагірна проповідь» відповідно, а Емма з Ґрейс продекламували вірші улюблених поетів своєї матері. Емма обрала Шеллі:

 
Співуча голосільнице, ридай,
Хто ще, як він, жадати смів вершини?
Щасливі, хто життя прожив, мов Рай,
Чиє крізь часу ніч ще світло лине^[17].
 

Ґрейс прочитала з Кітса:

 
Не про життя гадай, про вічну тьму!
Той ніжний звук не для його ушей!
Він далі йде, в самотню кліть німу,
Й сідає в попіл, щоб у вечір цей
Прощення вимолить за всі гріхи людей^[18].
 

Коли громада потягнулася з церкви, кілька людей запитали, хто та приваблива жінка, котра йде попідруч із сером Джайлзом. Гаррі навіть подумати не міг, що передбачення Елізабет може здійснитися. Одягнена цілком у чорне, Вірджинія стояла праворуч від Джайлза, коли труну Елізабет опускали в могилу. Гаррі пригадав слова тещі: «Але у мене є один козир у рукаві».

Після закінчення парастасу сім’ї та кільком близьким друзям запропонували приєднатися до Джайлза, Емми та Ґрейс у Беррінґтон-холі для того, що ірландці назвали б поминками. Вірджинія спритно переходила в скорботі від одного до іншого, поводячись так, ніби вона вже господиня в цьому будинку. Джайлз, здавалося, нічого не помічав, а якщо й помічав, то явного несхвалення не виказував.

– Вітаю, я леді Вірджинія Фенвік, – повідомила вона, коли вперше зустріла маму Гаррі. – А ви хто?

– Я пані Голкомб, – відповіла Мейзі. – Гаррі – мій син.

– О, так, звісно, – схаменулася Вірджинія. – Ви офіціантка чи щось таке?

– Я управителька «Ґранд-готелю» у Бристолі, – виправила її Мейзі, ніби маючи справу з набридливим клієнтом.

– Певна річ, так і є. Але мені знадобиться трохи часу, щоб звикнути до думки, що деякі жінки працюють. Розумієте, в моїй родині жінки ніколи не працювали, – патякала Вірджинія, вправно просуваючись далі, й Мейзі не встигла їй відповісти.

– Хто ви така? – поцікавився Себастьян.

– Я леді Вірджинія Фенвік, а ти хто, юначе?

– Себастьян Кліфтон.

– Так-так. Твоєму батькові вже вдалося знайти школу, яка тебе прийме?

– З вересня я навчатимусь у школі абатства Бічкрофт, – не здавався Себастьян.

– Непогана школа, – відповіла Вірджинія, – але навряд чи найкраща. Мої троє братів навчалися в Герроу, як і останні сім поколінь Фенвіків.

– А в яку школу ходили ви? – запитав Себастьян, коли до нього підбігла Джессіка.

– Ти не бачив Констебла^[19], Себе? – поцікавилася вона.

– Дівчинко, не перебивай мене, коли я розмовляю, – обурилася Вірджинія. – Це дуже невиховано.

– Даруйте, панно, – вибачилася Джессіка.

– Я не «панна», до мене треба звертатися «леді Вірджинія».

– Ви не бачили Констебла, леді Вірджинія? – запитала Джессіка.

– Бачила, і він вигідно вирізняється серед тих трьох, що є в нашій сімейній колекції. Але йому далеко до нашого Тернера. Ви чули про Тернера?

– Аякже, леді Вірджинія, – сказала Джессіка. – Джозеф Меллорд Вільям Тернер, можливо, найкращий аквареліст своєї епохи.

– Моя сестра – художниця, – пояснив Себастьян. – Гадаю, що вона не згірша за Тернера.

Джессіка захихотіла:

– Даруйте, леді Вірджинія, мама часто нагадує, що брат має схильність до перебільшення.

– Ясно, – сказала Вірджинія, залишивши дітей, аби знайти Джайлза, оскільки відчула, що настав час гостям розходитися.

Джайлз супроводжував вікарія до дверей, що решта гостей сприйняла як знак прощатися. Коли він зачинив двері востаннє, то полегшено зітхнув і повернувся до вітальні, щоб приєднатися до сім’ї.

– Гадаю, все відбулося добре, наскільки можна очікувати за таких обставин, – промовив він.

– Дехто поставився до цього, як до бенкету, а не як до поминок, – зауважила Вірджинія.

– Не заперечуєш, друзяко, – звернувся Джайлз до Гаррі, – щоб ми перевдягалися на вечерю? Вірджинія завжди так робить.

– Не можна дозволяти собі порушувати соціальні стандарти, – заявила Вірджинія.

– Мій батько завжди дотримувався соціальних стандартів, – не стрималася Ґрейс, через що Гаррі ледве стримав сміх. – Але боюся, що вам доведеться обійтися без мене. Маю повертатися до Кембриджу, щоб підготуватися до колоквіуму. У будь-якому разі, – додала вона. – Я прийшла одягненою на похорон, а не на вечерю. Не треба мене проводжати.

* * *

Коли Гаррі з Еммою спустилися на вечерю, Джайлз уже чекав у вітальні.

Марсден налив кожному сухого хересу, а потім вийшов із кімнати, щоб перевірити, чи все відбувається за графіком.

– Сумний привід, – сказав Гаррі. – Вип’ємо за шляхетну леді.

– За шляхетну леді, – повторили Джайлз із Еммою, підіймаючи келихи.

Аж тут у вітальні з’вилася Вірджинія.

– Ви не про мене випадково балакали? – запитала вона без натяку на іронію.

Джайлз засміявся, тоді, як Емма могла тільки милуватися чудовою барвистою шовковою сукнею, яка змітала всі сумні вранішні спогади. Вірджинія торкнулася свого намиста з діамантами та рубінами, щоб переконатися, що Емма його не пропустила.

– Яка гарна прикраса, – знайшлася Емма, коли Джайлз вручив Вірджинії джин із тоніком.

– Спасибі, – подякувала Вірджинія. – Воно належало моїй прабабусі, герцогині Вестморлендській, а вона заповіла його мені. Марсдене, – звернулася вона до мажордома, який щойно повернувся, – квіти в моїй кімнаті починають в’янути. Можливо, ви могли б їх замінити до того, як я ляжу спати сьогодні ввечері.

– Безумовно, міледі. Коли будете готові, сер Джайлз, вечеря на столі.

– Не знаю, як ви, – сказала Вірджинія, – але я голодна. Може, ходімо?

Не чекаючи відповіді, вона вхопила Джайлза за лікоть і вивела їх усіх із кімнати.

Під час трапези Вірджинія частувала присутніх розповідями про своїх предків, представляючи їх чи не кістяком Британської імперії. Генерали, єпископи, міністри і, певна річ, кілька паршивих овець, як вона зізналася, та, мабуть, кожна сім’я має одну чи дві таких? Краля ледве перевела подих, коли скінчили десерт, а Джайлз повідомив сенсацію.

Він постукав ложкою по келиху з вином, аби переконатися, що привернув увагу кожного.

– Маю поділитися з вами чудовими новинами, – заявив він. – Вірджинія надала мені велику честь, погодившись стати моєю дружиною.

Запанувала незручна тиша, поки Гаррі нарешті не вичавив:

– Вітаю.

Еммі якось вдалося зобразити слабку посмішку. Коли Марсден відкоркував пляшку шампанського і наповнив келихи, Гаррі не міг не подумати, що Елізабет пробула в могилі лише кілька годин, а Вірджинія вже здійснила її пророцтво.

– Певна річ, щойно ми одружимося, – заторохтіла Вірджинія, ласкаво торкнувшись щоки Джайлза, – тут неодмінно відбудеться кілька змін. Але не можу собі уявити, щоб це стало несподіванкою, – сказала вона, тепло всміхаючись Еммі.

Джайлза настільки зачаровувало кожне її слово, що він просто схвально кивав щоразу, коли краля закінчувала речення.

– Ми з Джайлзом, – продовжила вона, – плануємо переїхати до Беррінґтон-холу вже незабаром після того, як поберемося, але з огляду на загальні вибори весілля доведеться відкласти на кілька місяців, що дасть вам більш ніж достатньо часу, щоб знайти собі житло.

Емма поставила келих із шампанським і поглянула на брата, але той відвернувся.

– Я впевнений, що ти зрозумієш, Еммо, – сказав він, – що ми хотіли б розпочати наше подружнє життя з Вірджинією як господинею Беррінґтон-холу.

– Це природно, – визнала Емма. – Чесно кажучи, буду дуже рада повернутися в нашу садибу, де я провела стільки щасливих дитячих років.

Вірджинія глипнула на свого нареченого.

– До речі, – врешті-решт спромігся Джайлз. – Я мав намір подарувати садибу Вірджинії як весільний презент.

Емма з Гаррі перезирнулися, але перш ніж хтось із них повернув собі дар мови, Вірджинія зронила:

– У мене є дві літні тітки, обидві нещодавно овдовіли. Їм там буде дуже зручно.

– Джайлзе, ти навіть не подумав, що може бути зручним для мене з Гаррі? – поцікавилася Емма, пильно споглядаючи на свого брата.

– Можливо, ви могли б переїхати до одного з котеджів у маєтку? – запропонував Джайлз.

– Не думаю, що це гарна думка, коханий, – втрутилася Вірджинія, взявши молодика за руку. – Не треба забувати, що я планую провадити велике господарство, відповідно до мого статусу доньки графа.

– Не маю бажання жити в якомусь котеджі в маєтку, – виплюнула слова Емма. – Ми можемо дозволити собі придбати власну домівку, дякую.

– Я впевнена, що можете, люба моя, – патякала Вірджинія. – Зрештою, Джайлз мені казав, що Гаррі досить успішний автор.

Емма проігнорувала коментар і звернулася до брата:

– Як ти можеш бути таким впевненим, що садиба твоя?

– Тому що мама раніше офіційно заповіла її мені. Був би дуже радий поділитися змістом заповіту з тобою та Гаррі, якщо вважаєте, що це може допомогти вам планувати майбутнє.

– Я не вважаю за доцільне обговорювати мамин заповіт у день її похорону.

– Не хочу здаватися нечутливою, люба моя, – белькотіла Вірджинія, – але коли я повернуся до Лондона вранці, то витрачатиму більшу частину свого часу на підготовку до весілля, відтак вважаю, що було б найкраще з’ясувати всі питання, поки ми всі тут разом.

Вона звернулася до Джайлза і подарувала йому таку ж милу посмішку.

– Я згоден із Вірджинією, – сказав він. – Немає кращого часу, як теперішній. І можу тебе запевнити, Еммо, що мати залишила більш ніж адекватне утримання як для тебе, так і для Ґрейс. Вона залишила вам по десять тисяч фунтів кожній і розділила порівну між вами свої прикраси. Себастьяну вона залишила п’ять тисяч, які він успадкує, коли стане повнолітнім.

– Така щаслива дитина, – зронила Вірджинія. – Вона також передала свій «Шлюз у Клівленді» Тернера Джессіці, але картина залишиться в сім’ї до двадцять першого її року.

Цим одним реченням Вірджинія зізналася, що Джайлз поділився подробицями заповіту своєї матері зі своєю нареченою, не подбавши спершу розповісти про нього Еммі чи Ґрейс.

– Виняткова щедрість, – продовжила Вірджинія, – враховуючи, що Джессіка навіть не член сім’ї.

– Ми вважаємо Джессіку своєю донькою, – різко зауважив Гаррі, – і ставимося до неї саме так.

– Зведеною сестрою, гадаю, було б сказати точніше, – бовкнула Вірджинія. – І не треба забувати, що вона сирота з будинку Бернардо, та ще й єврейка на додачу. І саме тому, що я родом із Йоркширу, я схильна називати речі своїми іменами.

– А саме тому, що я родом із Ґлостерширу, – відбила Емма, – я схильна називати суку сукою.

Емма підвелася зі свого місця і вийшла з кімнати. Вперше того вечора Джайлз збентежився.

Гаррі тепер уже був певний, що ні Джайлз, ні Вірджинія не знають, що Елізабет склала новий заповіт. Він ретельно підбирав свої слова.

– Емма трохи розхвилювалася після похорону. Я впевнений, що вона оговтається до ранку.

Він склав свою серветку, побажав їм на добраніч і вийшов із кімнати, не сказавши більше жодного слова.

Вірджинія вирячилася на свого нареченого.

– Ти був чудовим, зайчику. Але мушу сказати, що у вашій родині люблять ображатися, хоча, мабуть, цього можна було очікувати після того, що вони дізналися. Однак боюся, що з цього нічого доброго не буде у майбутньому.