Корніловський заколот зіграв у першу чергу на руку саме більшовикам і В. Леніну. Він призвів до радикалізації Рад та їх переходу на бік більшовиків, які тепер відчули, що цілком здатні взяти владу в Російській імперії до своїх рук. На захист такого твердження свідчить хоча б такий факт: якщо на час заколоту більшовики контролювали Ради Іваново-Вознесенська, Риги, Кронштадта, Орєхово-Зуєва, Красноярська, Катеринослава і Луганська, то в результаті перевиборів до Рад, кампанія на користь яких була розгорнута більшовиками після заколоту Корнілова, вони отримали більшість ще й у Радах Брянська, Самари, Саратова, Царицина, Мінська, Києва, Ташкента та інших міст. Станом на 1 (14) вересня ВЦВК Рад отримав від 126 місцевих Рад вимогу взяти владу, і навряд чи слід пояснювати, якою політичною силою така вимога була ініційована. І хоча Ради селянських депутатів були більшовизовані поки що меншою мірою, до їхньої думки не надто прислухались – більшовики знову висунули гасло «Вся влада Радам!».

У змаганні за електорат значною мірою допомагали більшовикам такі гасла, як «Мир – народам», «Земля – селянам», «Фабрики – робітникам». Удаючись до банального популізму, РСДРП(б) успішно застосовувала ці формули, добре розуміючи, чого найбільше потребує стомлена війною і політичною кризою країна. І вибір більшовиків виявився правильним. Завдячуючи саме їхнім зусиллям, Тимчасовий уряд від початку вересня 1917 року почав агонізувати.

1 (14) вересня Тимчасовий уряд, не чекаючи на рішення Установчих Зборів, проголосив Росію республікою. Зі свого складу уряд виділив Директорію, або Раду П'яти, на чолі з О.Ф. Керенським. Зазначена Рада не мала в своєму складі кадетів, яких було звинувачено в інспірації Корніловського заколоту. ВЦВК, що перебував під контролем есерів і меншовиків, скликав 14 (27) вересня Демократичну нараду, яка включала делегатів від Рад, профспілок, організацій армії і флоту, кооперацій, національних установ тощо. Рішенням Демократичної наради 25 вересня (8 жовтня) було створено новий коаліційний уряд у складі 6 міністрів-капіталістів і 10 міністрів-соціалістів.

Справжній крах Російської імперії розпочався дещо пізніше. На початку жовтня Керенський зробив нову спробу замінити «ненадійні» військові частини, які перебували у столиці. Скоріш за все, не розуміючи, до яких наслідків ця спроба призведе, голова Тимчасового уряду видав наказ про відправлення на фронт двох третин Петроградського гарнізону. І наслідки не забарились – наказ Керенського відразу ж спровокував конфлікт між урядом та столичними полками, які, звичайно ж, не бажали вирушати на фронт. Саме з цього конфлікту, як стверджував згодом Лев Троцький, фактично і розпочалося повстання, яке згодом радянська пропаганда нарече Великою Жовтневою соціалістичною революцією. Але про все за порядком.

Одразу після виходу наказу Керенського депутати петроградської Ради від гарнізону апелювали до Ради, робоча секція якої виявилася так само мало зацікавленою в ротації військових частин, як і самі солдати. 18 жовтня Рада представників полків, за пропозицією Троцького, прийняла резолюцію про непідкорення гарнізону Тимчасовому уряду. Згідно з цим рішенням, виконуватися могли тільки ті накази штабу військового округу, які були підтверджені солдатської секцією петроградської Ради.

Слід сказати, що намір очолити збройне повстання більшовики висловили ще на VI з'їзді партії, на початку серпня 1917 року. Але тоді загнана в підпілля більшовицька партія була позбавлена можливості підготувати заколот. Робітники, які співчували більшовикам, були роззброєні, а їхні військові організації – оголошені поза законом. Крім того, Тимчасовий уряд, розуміючи всю небезпеку, яку таїли підконтрольні більшовикам полки петроградського гарнізону, дали наказ їх розформувати. Можливість знов озброїтися з'явилась у більшовиків лише в дні Корніловського заколоту, але одразу після його придушення ті, хто готував збройний путч, на деякий час зменшили активність, покладаючи надії на мирний розвиток подій. Лише в 20-х числах вересня, після того, як більшовики очолили петроградську і московську Ради, після провалу Демократичної наради, В. Ленін знову заговорив про повстання, тож 10 (23) жовтня Центральний Виконавчий Комітет прийнятою резолюцією поставив питання необхідності збройного перевороту на порядок денний. 16 (29) жовтня розширене

засідання ЦБК, за участю представників районів, підтвердило своє рішення. Ще раніше, 9 (22) жовтня 1917 року, праві соціалісти внесли на засідання петроградської Ради пропозицію створити Комітет революційної оборони для захисту столиці від німецької регулярної армії, яка у той час небезпечно наблизилась до столиці. За задумом ініціаторів створення Комітету, новостворений орган повинен був залучити й організувати робітників для активної участі в обороні Петрограда. Більшовики швидко скористались такою сприятливою для них нагодою, вбачаючи у ній можливість легалізації робочої червоної гвардії, її озброєння та навчання.

Здобувши більшість у петроградській Раді, ліві соціалісти фактично відновили в країні двовладдя, і протягом двох тижнів дві влади відкрито мірялися силами: Тимчасовий уряд наказував полкам виступити на фронт, а Рада призначала перевірку наказу і, встановивши, що продиктований він не стратегічними, а політичними мотивами, наказувала полкам залишатися в місті. Командувач військового округу забороняв видавати робітникам зброю з арсеналів Петрограда й околиць, а Рада виписувала ордер, і зброя видавалася.

У відповідь на такі дії більшовиків Тимчасовий уряд спробував озброїти своїх прихильників гвинтівками з арсеналу Петропавлівської фортеці, але інформація про ці дії швидко поширилась містом, і Рада використала свої повноваження для припинення видачі зброї. Закріплюючи свій успіх, 21 жовтня Рада солдатських депутатів у прийнятій резолюції визнала себе єдиною легітимною владою. У відповідь на такий крок Керенський намагався викликати до столиці війська з фронту і з віддалених військових округів, але досить скоро він зрозумів, що його задум приречений на провал. Військових частин, які зберігали вірність Тимчасовому уряду, було тепер ще менше, ніж у серпні. І хоч командири дивізій і полків виконували накази Керенського, представники петроградської Ради зустрічали колони вояків на далеких підступах до столиці, після чого одні з них повертали назад, інші поспішали до Петрограда уже як прихильники Ради.

Зауважимо, що до збройного повстання у жовтні 1917 року готувались не лише очолювані В. Леніним більшовики. їхні опоненти – праві соціалісти і кадети – теж призначали повстання. Спочатку його датою було 17, потім 20 і 22 жовтня. Керенський, якого, безумовно, повідомили про такі плани, невпинно готувався протистояти заколотникам. Але переворот, який стався в ніч на 25 жовтня, став несподіванкою для всіх. Скоріш за все, це відбулось тому, що Тимчасовий уряд уявляв його собі зовсім інакше. Всі чекали повторення липневих подій, озброєних демонстрацій полків гарнізону, колон робітників на вулицях і майданах, тільки цього разу з наміром заарештувати уряд і захопити владу. Але, як ми знаємо, ніяких демонстрацій не відбулось, та й гарнізон майже не був задіяний. Загони робітничої червоної гвардії і матросів Балтійського флоту просто завершували давно розпочату петроградською Радою роботу з перетворення двовладдя на єдиновладдя. Вони швидко звели розведені за наказом Керенського мости, роззброїли виставлені урядом караули, взяли під свій контроль вокзали, електростанцію, телефон і телеграф. Усе це сталося без єдиного пострілу, спокійно і методично. Члени Тимчасового уряду на чолі з Керенським, які тієї ночі були на своїх робочих місцях, довго не могли зрозуміти, що відбувається: в Зимовому палаці відключили телефони, припинив діяти телеграф, нарешті пропало світло.

Невеликий загін юнкерів на чолі з народним соціалістом В. Б. Станкевичем спробував був відбити телефонну станцію, але зазнав невдачі. Не досягли успіху й інші спроби протистояти більшовикам. Тож на ранок 25 жовтня (7 листопада) під контролем Тимчасового уряду залишався лише Зимовий палац, оточений загонами червоної гвардії, яка готувалась до штурму.

Незважаючи на те, що війська проігнорували вимоги Керенського прийти на допомогу, сили захисників Тимчасового уряду були досить потужними, як для оборони окремо взятої будівлі. Вони складалися з чотирьохсот бійців третьої Петергофської школи прапорщиків, п'ятисот бійців другої Оранієнбаумської школи прапорщиків, а також двохсот багнетів ударного жіночого батальйону і двохсот донських козаків. Були у розпорядженні Керенського також окремі юнкерські й офіцерські групи з Миколаївського інженерного, артилерійського та інших училищ, загін «Комітету калік воїнів і георгіївських кавалерів», загін студентів, батарея Михайлівського артилерійського училища – всього до двох тисяч бійців, яких було посилено кулеметами, чотирма броньовиками і шістьма гарматами. Рота самокатників за постановою батальйонного комітету пізніше була відведена з позицій, однак до цього часу гарнізон палацу посилився ще на триста бійців за рахунок батальйону інженерної школи прапорщиків.

Близько 19-ї години 25 жовтня в Зимовий палац пройшов комісар Петроградського військово-революційного комітету Григорій Чудновський з групою парламентарів. Від імені повсталих йому було доручено пред'явити Тимчасовому уряду ультиматум з вимогою здатися. Цікавим є той факт, що Чудновський був знайомий з командирами залоги Зимового палацу Пальчинським і Рутенбергом, тож коли юнкери хотіли його заарештувати, Пальчинський наказав відпустити парламентера. Дещо пізніше Чудновський ще раз проходив у палац для ведення переговорів, а далі заговорила зброя. О 21-й годині відбувся знаменитий холостий постріл з носової гармати крейсера «Аврора». Крім того, Зимовий палац, було обстріляно з гармат Петропавлівської фортеці. Близько 1-ї години ночі 26 жовтня (8 листопада) Чудновський утретє з'явився у Зимовому палаці, цього разу разом з Антоновим-Овсієнком. Тепер він очолював основні сили штурмуючих.

Про вирішальні події, які відбулись під час штурму останнього вогнища спротиву Тимчасового уряду, згадує у своїх споминах Антонов-Овсієнко. Все розпочалося з перестрілки, яка спалахнула 25 жовтня одразу після настання темряви. Безладна стрілянина біля палацу тривала майже годину. Згодом штурмуючі відкрили кулеметний вогонь по захисниках Зимового палацу. Юнкери відповіли вогнем з дерев'яних барикад, які звели для захисту від ворожих куль. На кілька хвилин стрілянина вщухла, після чого кулемети штурмуючих заговорили знову. Щільність вогню з обох сторін посилилась, після чого пролунали гарматні постріли з Петропавлівської фортеці і, нарешті, холостий постріл «Аврори». Одразу після початку артилерійського обстрілу броньовики, які були поблизу Зимового палацу, припинили вогонь. За кілька хвилин припинили опір і юнкери на барикадах, а бійці жіночого ударного батальйону здалися в полон, унаслідок чого більшовики на чолі з Антоновим-Овсієнком змогли проникнути у ворота і на сходи палацу. Але, як виявилося, святкувати перемогу було ще зарано – одразу після цього юнкери посилили вогонь, змушуючи нападників повернутись на попередні позиції. Після того як заколотники відступили, гарматний обстріл тривав і далі, і лише після кількох влучень артилерійських снарядів у будівлю частина юнкерів здалася.

Нарешті більшовики змогли прорватися у бічні ворота, за які точилась така запекла боротьба. Однак тут на них чекала несподіванка – сходи виявились забарикадованими захисниками Тимчасового уряду. Для того щоб обійти барикаду сходами, штурмуючі згаяли майже годину, і лише після цього юнкери оголосили про цілковите припинення опору.

Жертви були мінімальні. Втрати штурмуючих – п'ять матросів і один солдат убитими, а також кілька десятків легко поранених. З боку захисників Зимового палацу, за словами Антонова-Овсієнка, ніхто серйозно не постраждав. Одразу після закінчення штурму всіх захисників Зимового палацу було роззброєно і відпущено по домівках.

Близько 2-ї години ночі, пройшовши до Малої їдальні, в якій розташовувалися на той момент члени Тимчасового уряду, Антонов-Овсієнко оголосив про припинення їхньої діяльності. Міністри Керенського були заарештовані і відправлені до Петропавлівської фортеці, звідки через кілька днів їх звільнили. Так закінчився більшовицький переворот, який нова влада згодом назве Великою Жовтневою соціалістичною революцією і багато років буде підносити радянському народу як одну з найбільш доленосних подій нового часу. Не було знаменитого штурму Зимового, який кожен з нас бачив у кіно, не було гніву повсталого народу. Мало місце звичайне захоплення влади. А попереду роки громадянської війни, голоду, хвороб і репресій.