Цитаты из книги «Століття Якова»

Яків не знав, що робити: кликати міліцію, бігти (де там бігти, дибати) по фершалку? Ци й дохтурку? Покликати сусідів? Чи лишити це лихе потороччя – хай здихає, як не тепер, то в четвер, все їдно не жилець на цьому світі. І жити йому не тра’.

І раптом подумав: якщо добре поміркувати – то, Господи, життя промайнуло, як один-єдиний день. Бо де воно? Марево, сон, хоч і поле в тому сні нібито велике було, і річка, яку перепливав, широка.

Кшиштоф теж надпив. І сказав, що щастя настільки складна річ, що, як ту пташку, в руках утримати важко, іноді просто неможливо.

Як трохи вдалося її заспокоїти, то розказала, що вона на вечорниці до Катьки Смолихи пішла.