Книга или автор
0,0
0 читателей оценили
118 печ. страниц
2019 год
18+

Для нас важливі думки Р. Аббіннетта, який мав сміливість і рішучість, не зважаючи на численні неможливості і насмішки постмодерну, говорити про сакральне, про святе, про справжнє у добу катастроф (в історичному аспекті 20 століття) і, навіть тоді, коли були усвідомлені розпорошені смисли релігії минулого у ситуаціях мутацій і симуляцій сучасного, він все одно наполягав на тому, що кожна людина заслуговує на щастя навіть тоді, коли це щастя стає розміром в одну краплину і ця краплина, звісно, може бути віднайдена кожним.

Для нас також є важливими думки персоналістичної школи (М. Бєрдяев, Е. Мунье, С. Крилова, Н. Хамітов), які не втратили Бога тоді, коли Бога втратили інші і, не зважаючи на те, що ці люди так само остаточно відійшли від християнської церкви, розпочинаючи практику трактування Бога своїми словами (і часто роблячи підміни між Богом і власною підсвідомістю (досвід З. Фрейда), ми можемо розуміти тепер, що Бог, насправді, ніколи не вмирав і жив десь глибоко у серці кожного (В. Франкл).

Для нас також важливий досвід усіх святих періоду Християнської Доби, починаючи із Апостольского віку. І, звісно, для нас надзвичайно важливою є домінантна Істина світла, у якому не може бути зла від Іісуса Христа.

Якщо світ і повинен повернутися до Бога, то це повернення має бути у рай. Іншого повернення не може знати людство. Але це все одно буде нова історія для кожного із нас, хто готовий розпізнати тепло у власному серці і хто готовий залишити у минулому пам'ять про зло.

Методологія і методи дослідження.

Дослідження грунтується, в основному, на методологічній базі метамодернізму Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера, формуючи авторську методологію постметамодернізму, яка відкривається у метамодерні у станах без фанатизму, де неможливими є знаки мінусу і можливими є різноманітні форми Добра для світлої людини нового часу.

Додатково вивчаються методологічні системи постмодернізму (Ж. Бодріяр (Людина, як “холостий механізм”), Ж. Липовецький (“Ера пустки”), Ж. Дільоз, Ф. Гваттарі (“Тіло без органів”), М. Фуко (“кінець автора”), Ж. Дерріда (“Деконструкція”), Ж.-Ф. Ліотар (“Кінець метанарацій”), З. Бауман (“Текуча сучасність” (соціологія постмодерну), підхід “Одновимірної людини” Г. Маркузе, підхід Джоса де Мула (Кінець людини), відкриваючий реальну загрозу зникнення біологічного виду людства у стані постмодерну (постгуманістичні трансформації людини у філософії Р. Курцвела, М. Мінського, Г. Моравека, підхід У. Бека (“Суспільство ризику” у ситуації “другого модерну”), підходи “Кінця Історії” Ф. Фукуями і Ф. Джеймісона, які посилюють кризові ситуації доби модернізму у стані постмодерну, підхід Р. Аббіннетта (Ривок до щастя у добі постмодерну), футуристичний підхід Е. Тоффлера (“Шок майбутнього”), персоналістичні підходи М. Бердяєва (“Боголюдина”),В. Соловйова (“Боголюдство”), Е. Муньє (Апокаліпсис 20 століття), Н. Хамітова, С. Крилової (“метаантропологія”), атеїстичні підходи Ф. Ніцше (“Надлюдина за межами добра і зла”), К. Маркса (людина у стані релігійного “опіуму”).

Розглянута також проблематика трансформації есхатологічного мислення людини у період Апостольського віку, в добу католицизму та першого протестантизму (А. Августин, А. Кентерберійський, М. Лютер), та в період Занепаду християнських цінностей в Добу Просвітництва (Доба звільнення людини від Бога).

Проаналізовано також логотерапевтичну методологію В. Франкла (концепція “прихованого Бога у кожному Я”, метод “парадоксальної інтенції” із акцентом на терапії гумором у кризових станах, у тому числі, під час помилкових воєнних дій, організованих політиками старої атеїстичної системи мислення у сучасності, де більше не є можливими бінарні зіткнення).

Віднайдено домінантний смисл раю на Небі і Землі, який грунтується на відсутності бінарних зіткнень (“Ворота пекла не здолають його” (підхід Боголюдини Іісуса Христа (Євангеліє від Матвія, 16:18)). Методи дослідження: Суб'єктивний (самоспостереження); Об'єктивний (теоритичне вивчення літератури і артефактів культури, аналіз і синтез, порівняння різних підходів і віднайдення істинного шляху; Емпіричний метод (спостереження за людьми у реальному житті, у тому числі за митцями концептуалізму, метамодернізму, а також за світлими людьми, які іще не віднайшли власну автентичність; Опитування (інтерв'ю, спілкування); Математичний метод (протягом п'яти років (2013—2018) відбувалося вивчення реакцій 50 родин (і дітей) стосовно сприйняття або несприйняття ефекту небінарності у новій літературі (зокрема, родинами вивчалася авторська казка без бінарних зіткнень “Дівчина із птахами у волоссі”). Нікому не було заявлено, що у казці немає зла. Усі читачі робили власні вільні висновки і інтерпретували смисли самостійно.

Були отримані такі дані: майже всі дорослі люди (80%) знайшли у героях казки “плюс” і “мінус”, порівнюючи сучасних героїв із уже відомим їм досвідом суб'єктивного минулого, який розпочинався із дитинства кожного (наприклад, казка “Дівчина із птахами у волоссі” ставилася в один рід із історіями Братів Грімм, Х.-К. Андерсена, О. Гріна). На нейтральний (і, як потім з'ясується, позитивний) образ героїні Золотунки автоматично накладався образ негативного герою, про що свідчить стійка матриця бінарного мислення, яка домінує у мисленні сучасних родин.

20% дорослих людей інтуїтивно назвали казку доброю і справжньою, не знаходячи інших раціональних слів, щоб пояснити свої відчуття. Ці люди займалися свідомо пошуком світлого шляху і тому їхнє мислення уже було готовим до сприйняття оптимізму у різноманітних вібраціях.

80% дітей, які не дивилися протягом тривалого часу бінарних мультфільмів і які не читали відверто деструктивних сюжетів знайшли сюжет казки “Дівчини із птахами у волоссі” так само добрим.

Іще 20% дітей, які дивилися протягом тривалого часу руйнівні історії (наприклад, казку про Гаррі Поттера (Д. Роулінг) знайши в образі героїні Золотунки негативного героя і їм захотілося одразу знищити його.

Ці дані відкривають актуальність практичного значення дослідження і демонструють важливість формування образу світлої людини із дитинства, або усвідомлено протягом тривалого часу, якщо мова йде про дорослих людей.

Також надзвичайно важливим є загальний конструктивний інформаційний (культурний) фон, у який занурені люди, адже людина несвідомо ідентифікує власне Я із Я, яке пропонується артефактами культури. І якщо артефакти культури стануть світлими, то дуже легко і ненав'язливо відкриються і світлі Я в кожному із нас.

Дослідження демонструє також суб'єктивний метод занурення у конструктивне інформаційне поле дитинства (зростання на літературі М. Носова (“Пригоди Незнайка”) із свідомим відстороненням сюжетів деструкції, а також позитивні особистісні психологічні трансформації, пов'язані із цим першим досвідом і здатність позитивно впливати на світ, створюючи артефакти культури у структурі відтінків добра.

Розуміючи прямі взаємозв'язки між образами дитинства і трансформаціями цих образів у дорослому житті, ми можемо прогнозувати майбутнє і бути свідомими творцями саме того Буття, у якому нам хотілося би перебувати стабільно, адже створене мистецтво залишається на Віки. І саме мистецтво сучасного творить наше майбутнє.

Дослідження вивчає і ілюструє також мистецтво кінця доби постмодерну (ми споглядаємо, як герої мультфільмів У. Діснея оживають у реальності і переодягаються у роботів (Робот Софія у практичній діяльності Henson Robotics), концептуальне мистецтво із реального життя художниці Т. Емін (інсталяція “Моє ліжко”), занепад клонованої людини- вівці художника М. Барні, який ототожнив себе із вівцею, а також запрограмував творення клонованого суспільства у майбутньому, такі ж програми занепаду людини із пусткою всередині пропонують Ю. Міньцзюнь, Д. Карен, В. Ралко та багато інших митців, які віднайшли кінець людини у собі в добу постмодерну.

Мистецтво метамодернізму запускає сильну програму оновлення і дає катарсичну надію на зцілення людини у сучасних складних реаліях, проте несвідоме мистецтво молодих творців є незахищеним і демонструє внутрішню розбалансованість, кризу домінант (наприклад, художниця Е. Лолі, яка коливається між висотою і негідністю людського Я десь у розмитому центрі без бінарних положень, постійно зісковзуючи у сліди минулого, або художниця Н. Бекмен, яка підсвідомо уже увійшла у стан постметамодерну (картина сучасної Мадонни), але не зафіксувала свідомо себе у своїх устремліннях до світла.

Дизайнери М.-Г. Кьюрі і П.-П. Пічоллі для модного будинку Valentino створювали живі образи світлої, чистої і незайманої краси протягом тривало часу, із 2009 року. Цей шлях до світла був стабільним і діє в наші дні (із 2017 року М.-Г. Кьюрі продовжує свою творчість для модного будинку Dior). Така сила суттєво похитнула уявлення про легкодоступну, фемінізовану і агресивну жінку 1990-их років і, звісно, уже модно досить давно бути жіночною, м'якою і романтичною.

Теоретичне значення дослідження. Теоретичні результати дослідження виводять на новий рівень конструктивного розвитку не тільки національні інститути, але і ставлять за мету розвиток і благополуччя людини у багатьох країнах світу (перш за все, країн Европи, які потерпають від кризи відсутності домінантних цінностей і стикаються із багатокомпонентною культурною несумісністю, тероризмом і проблемою втрати єдиного, цілісного Бога).

Результати дослідження мають розвиватися надалі автором дослідження в матеріалах національних і міжнародних конференцій, лекціях і семінарах, в терапевтичній практичній роботі, філософському консультуванні, в соціальній і публічній роботі.

Використання смислів даного дослідження в текстах інших осіб повинно обов'язково бути попередньо узгоджено із автором дослідження.

Установите
приложение, чтобы
продолжить читать
эту книгу
260 000 книг
и 50 000 аудиокниг