Парадокс високих претензій і низьких інстинктів
Часом трапляються твори, в яких автор, одягнувши мантію літературного пророка, силкується звести власне письмо до рівня філософського одкровення. Проте за фасадом високих претензій — пустка, що заповнюється надмірним насильством, натуралізмом, сексуальними девіаціями та сцени, що межують із моральною патологією.
У такій літературі не відчувається катарсису — лише естетизація збочення. Замість глибини — шок. Замість роздумів — провокація. Автор, вочевидь, прагнув оголити природу людської темряви, але замість світла істини читач потрапляє в багно, з якого важко вийти без осаду на душі.
Претензії на "високе мистецтво" не мають сили, коли втрачається елементарне відчуття міри, моральної відповідальності та поваги до психічного здоров’я читача. Справжня велика література не принижує, не зводить людину до тварини, а навпаки — підносить, очищує, пробуджує сумління. Цей твір, на жаль, лишає після себе лише спустошення.