голову і працювати якомога більше, доки не з’явиться щось цікаве. Можливо, у цій стратегії й не було нічого поганого, але моє ставлення до невідомого безумовно потребувало перезавантаження. Авантюрну сторону моєї особистості наука вабила саме цим – можливістю вивчити невідомі куточки мозку й побачити, що вдасться виявити. А ж тут реальне життя у вигляді постійної посади та необхідної для її отримання кількості публікацій високої якості, які від мене вимагали, постало поперек дороги тій романтичній мрії – і я пішла до своєї мети єдиним відомим мені шляхом: зосередженої, невпинної праці.
Сьогодні найбільша зміна в моєму підході до науки полягає в тому, що наразі я спроможна сидіти в середині тієї трагічної прогалини невідомого і розуміти: це – те саме місце, де народжуються найкреативніші ідеї, коли нам невідомі чітка відповідь або майбутній результат експерименту.
У цьому місці некомфортно, страшно та самотньо, але зрештою, якщо ми дозволимо собі залишитися там досить довго, воно – швидше так, ніж ні – перетвориться на корисний досвід. Коли ми перебуваємо у світі невідомого, ми відмовляємося від очікувань та швидких відповідей – і відкриваємося для дивних ідей та сильних почуттів. У такі періоди мені неймовірно допомагають заняття з медитації. І від такої суперечності між киданнями в різні боки і нескінченним спокоєм народжуються нові ідеї. Тут не допоможе жодне керування. Вам лише потрібно вірити, що, тримаючи відкритими розум і серце