3
(«No, there is none like you» / «Scorpions»)

Пізній вечір (власне, ніч). Парк. Алейка обіч «Клітки».

Лавочка під крислатим кленом.

На стовпі трохи оддалік блимає – ніби світломузика – неоновий ліхтар.

На лавочці – троє дівчат: Алька, Жанка, Лєнка (Воркута). П’ють вино «Аліготе» – із пляшки, по черзі: зробивши ковток, передають пляшку із рук в руки. Закушують шоколадом (розгорнута обгортка із гіркою плиточок – на лавочці).

Алька(співає):

 
За окном барабанит дождь,
В серой комнате серая тень.
И крадется серая ложь
В этот серый осенний день.
 
 
Ты сегодня домой не пойдёшь,
Позвонишь маме, скажешь: «Не жди!» —
Потому, что на улице дождь,
А у нас еще ночь и стихи…
 

Воркута. Алько! А коли тебе перший раз, тобі скільки було?

Алька. Тринадцять…

Воркута (до Жанки). Бреше?

Жанка. Бреше, мабуть.

Воркута. А без понтів? Скільки?

Алька. Тринадцять!

Воркута. Що, справді тринадцять?

Алька. А то!

Воркута (до Жанки). А тобі?

Жанка. П’ятнадцять… Здається… (Згадує, подумки рахує). Ну да! П’ятнадцять.

Воркута. О, то я між вами стара дєва!

Жанка. В смислі?

Воркута. А мені вже шістнадцять було… Якраз на дні народження і…

Жанка. Напоїли – і?..

Алька. Напоїла – і!.. Вона напоїла… Січеш?

Жанка. А! Любов? Да?

Воркута. Ага. Любов. Велика і красива…

Алька. А толку?

Воркута. Толку мало… Я ж за ним, падло, півроку ушивалася. Думала: дам – і все, мій буде… На день народження покликала у ліс, на шашлики… Тиждень предків на пецики крутила… А він!.. «Нічого, – каже, падла, – не пам’ятаю, а значить, нічого й не було!» Гуд бай, аривідерчі, «вон пашла»!..

Жанка. А ти?

Алька. Вона й пішла. По повній програмі і на всю котушку! П’ятирічку за два роки, ударниця туда!

Воркута. Нічого… Пару раз потім підвалював: відика кликав подивитися, ну і те-се… Але я його відшила. Із принципу…

Алька. Принципова!

Жанка. І правильно!

Воркута (роздратовано). Сама знаю, що правильно, що неправильно! Без тебе!

Жанка. Ти чого? Я ж…

Алька. Ну, хватить вам! Завелися!.. (Співає, Воркута із Жанкою підхоплюють):

 
А когда ты стихи прочтёшь,
Будет всё как старинный роман,
И ты тихо скажешь: «Пусти!» —
Опрокинутая на диван.
 
 
Будут губы алы и нежны,
Будут руки искать и ласкать.
Равнодушно отметят часы
Первый день твоей женской судьбы…
 

Жанка. Ну що, гайда по хазах? Засиділися ми… (До Воркути). Глянь-но, котра вже на твоєму «писку моди»?

Воркута (подивившись на годинник – невеличке «сердечко», із кришечкою, на довгому ланцюжку через шию). Ого! Половина першої! І справді, пора! Пішли, Алько.

Алька. Ви йдіть.

Воркута. А ти.

Алька. А куди мені йти? Додому краще не потикатися. Мати уб’є…

Воркута. Так вже й уб’є?

Алька. Як не вб’є, то все одно не пустить у хату… Так що мені що тут, що на сходах у під’їзді до ранку куняти – все одно. Тут навіть краще.

Воркута. Не дурій! Пішли. Пустить, куди вона дінеться?!

Алька. Не пустить. Сказала: щоб у десять була вдома, – і хана: рівно в десять двері на замок, ключ під подушку. І хоч ти що!..

Жанка. Так батько, може, впустить? У тебе ж батько є?

Алька. І батько є, і сестра молодша. Тільки вони матір бояться, як вогню… Це раніше батя мене захищав, поки не запив по-чорному. А тепер – фігушки заступиться! Боїться, що матір в ЛТП його здасть…

Воркута. Ну, гаразд. Пішли до мене. Може, проканає якось тихенько пробратися у спальню… А ні, то викину із вікна якийсь куртяк, у нашім дворі на дитячій площадці перекантуєшся до ранку. Там є хатка на курячих ніжках. Нормально, я вже там ночувала, коли із предками посварилася і з дому пішла. Класно було! Залізла, лежу, у віконце зиру. До дванадцяти батько під під’їздом курив одна за одною, ждав, що вернуся. А пізніше вже й матір вискочила. І давай мене шукати. Батько в один бік біжить, мати – в другий… Потім збіжаться, заскочать у квартиру – а мене нема! Знов біжать… Так до ранку і бігали… Я дивилась, дивилась, та й заснула… А вранці прихожу – прикиньте! – предки як шовкові: обнімають, плачуть, цілують, мало не в ноги падають… Отак-от!.. То що, Алько, до мене?

Алька (знизує плечима). А що робити?.. Пішли…

4
(«Здравствуй, мальчик Бананан» / ВІА «Весёлые ребята»)

Міліцейський відділок. На задньому плані – клітка-«мавп’ятник», «запакована під зав’язку» затриманими за бійку у парку. Стережуть їх, стоячи по цей бік клітки, кілька сержантів-міліціонерів.

Заходить Капітан. Заклавши руки за спину, підходить до «мавп’ятника».

Капітан (до сержантів). Втихомирили? Не бунтують більше?

Котрийсь із сержантів. І менше теж. Ми їм тут популярно пояснили…

Капітан. Не перестаралися?

Котрийсь із сержантів (регоче). Розтин покаже!

Капітан. Тіпун тобі на язик!.. (Погрожує кулаком). Дивись мені! Жартівник хренов!..

Котрийсь інший із сержантів. Я!

Капітан. Що ти?

Котрийсь інший із сержантів. Сержант Хренов!

Капітан. Що, справді?

Котрийсь із сержантів. Справді, товаришу капітане!

Капітан (сміється). От умора! Із новеньких?

Хренов. Так точно!

Капітан. Ну гаразд. Із тобою, Хренов, пізніше познайомимося. Сподіваюсь, ти не сволоч і не цирозник… (Підходить ближче до «мавп’ятника»). Ну, дауни, що цього разу не поділили? Що за привід був для такого буйного свята? Ну-у?! Мовчите? Корчите із себе партизанів на допиті у гестапо? Ну-ну… Мушу вас розчарувати. Якщо я покличу єфрейтора Диню, гестапо відпочиватиме! Вірите?.. Вірите! І правильно. Це якраз той випадок, що краще повірити на слово і не нариватися на зайві неприємності. Неприємностей вам і без Дині вистачить. Зрозуміли, дауни? Не чую! Відповідаємо дружнім хором, за чарівним помахом моєї руки. Чітко і голосно: «Так точно!» Ну ж бо!..

Капітан змахує рукою. У відповідь із клітки – один чи два кволі вигуки: «Так точно…»

Нариваєтеся, дауни! Нариваєтеся… Я вас по-доброму попереджав. Отже…

Котрийсь із сержантів. Провести виховну роботу?

Капітан. Зачекай… (У клітку). Дядек є? (Із натовпу у «мавп’ятнику» протискується до решітки чорнявий, високий і стрункий парубок). Іди-но ближче!.. О, то це ти? Ну, як тобі мій фокус із фуражкою? Класний фокус, правда? (Капітан задоволено сміється, затим обертається до сержантів). Я його примітив ще раніше, до бійки. От сподобався він чогось мені. А потім, як свято закінчилося, дивлюся: еге, робить ноги моя симпатія! Я фуражку – хвать із голови, заховав за спину і за ним. Між кущами, між деревами, перебіжками. Вечір же, візьми розгледь у темноті мінта без фуражки. Отак я його і зацапав. Далекувато, правда, аж на Лазо, біля нової обкомівської дев’ятиповерхівки. (Наказує сержантам). Цього випускайте. Великі люди за нього просять! Сам Боца приїхав… Хренов, ти знаєш, хто такий Боца? (Хренов заперечливо хитає головою). Ну нічого, я тебе потім у курс введу. Не за так, звичайно. За окрему плату. (Капітан вказує кивком голови на Дядека). Виявляється, це ще то-о-ой гусь! Молода надія житомирського футболу! Запам’ятайте його обличчя, шановні! Може, Блохіним стане. Запам’ятали? Ну, то виводьте, виводьте! (Сержанти відчиняють решітку, випускають парубка. Капітан зневажливо махає рукою, показуючи на вихід). Брись, поки не передумав! Брись, сказав! І Боці передай: хай не забуде, що за ним боржок. (Капітан обертається до пацанів у «мавп’ятнику»). То що, дауни? Кликати Диню?

Пацани похмуро опускають голови, переминаються, ховаються один за одного, – але мовчать…

Котрийсь із сержантів. Може, вони усі тут німі?

Котрийсь інший із сержантів. Товаришу капітане! Ви тільки дайте команду, ми їх швидко навчимо…

Капітан. Встигнете. До ранку у вас часу – три мішки і діжка… Ви ось що… Виймайте їх по одному, починайте оформляти по формі. Хай завтра везуть їх до суду. Кому – штраф, кому – мітлу у руки. Ми своє діло зробили… Я пішов до себе. (Йде до виходу. Зупиняється. Підкликає жестом сержантів до себе). Ви ось що. Матросових пацанів перепишите і тихенько відпустите. Списочок мені принесете.

Хренов. Що, усіх відпустити?

Капітан (дивиться на нього зі здивуванням). Якого хрена, Хренов? Ти медкомісію давно проходив?

Хренов. Недавно.

Капітан. І слух перевіряли?

Хренов. Так точно. Перевіряли.

Капітан. І як?

Хренов. У нормі.

Капітан. І психіатра проходив?

Хренов. Так точно. Проходив.

Капітан. І що? Здоровий?

Хренов (винувато, виправдовуючись). Звиняйте, товаришу капітан!.. Я усе зрозумів… Усе зрозумів…

Капітан. Молодець! (Плескає сержанта по плечу. Затим несподівано відриває погона. Сержант враз блідніє і розгублено видовжує обличчя. Капітан кладе відірваного погона собі до кишені). Ось так! Що це значить? Здогадуєшся, сержанте?

Хренов (від хвилювання заледве промовляє слова). Я… що… мене… що… звільнено? (Розпачливо). За що, товаришу капітане?

Капітан. Заспокойся, Хренов! Це значить… (Обводить поглядом міліціонерів). Запам’ятовуйте! Це значить, що мальованські хулігани билися між собою, – це раз. Запам’ятали? (Сержанти дружньо кивають головами). Друге. Під час затримання учасників бійки котрийсь із цих даунів (киває у бік «мавп’ятника»), якийсь мальованський пришибейко, чинячи злісний опір законним вимогам працівників міліції, зірвав із сержанта Хренова погона. Зрозуміло? (Хренов здивовано мовчить, двоє інших сержантів синхронно кивають головами). Вандала, який посягнув на святая святих, встановите самі. Мені все одно, яке у нього буде прізвище… (До Хренова). Хренов, якого хрена? Ну що ти дивишся на мене, як Шарапов на Жеглова? Га?.. Запам’ятай, Хренов: або тупо робиш, що я наказую, або – нахрен з пляжу! Ферштейн?.. (Хренов мовчки киває, капітан задоволено усміхається). Ну все, я пішов. Без крайньої потреби не турбувати! «Не кидати, не кантувати, у випадку пожежі виносити першим». Зрозуміло? (Сержанти весело кивають). Дерзайте, орли!

5
(«Остановите музыку» / Т. М’яґі)

Арка міського парку. О пів на першуночі.

На неосвітленій алеї, що веде від танцмайданчика («Клітки») до арки, з’являються три силуети.

Силуети, наближаючись, співають голосами Альки, Воркути і Жанки:

 
Ты сегодня домой не пойдёшь,
Позвонишь маме, скажешь: «Не жди!» —
Потому, что…
 

Із тіні арки виходять Царик, Щур і Шпрот.

Щур. «Гоп-стоп, мы подошли из-за угла»!

Шпрот. Опочки, ципочки!

Царик. Салют, красапєти!

Силуети сахаються і застигають на місці. Навіть не бачачи їхніх облич, можна безпомильно визначити, що вони, м’яко кажучи, не у захваті від цієї здибанки.

Воркута (пошепки). Доспівалися, блін!..

Алька (так само, пошепки). Доспівалися…

Шпрот. Ей! Шалави! Подьте сюда!

Щур. Та не бійтеся! Ми не кусаємося!

Шпрот. Ми тільки!.. (Вульгарний жест на позначення статевих зносин). Опочки!

Воркута. Шпроте? Ти?

Шпрот. Опочки! Воркута? (До Царика і Щура). Ну все, пацани! Точно – будуть опочки! (До силуетів, манячи пальцем). Ну, що ж ви стоїте? Подьте сюда, ципочки! Цип-цип-цип!

Щур. Щось мені здається, що вони нашій зустрічі не раді. Га, подруги? Чи я помиляюся? А не хотілося б!

«Подруги» безпорадно зітхають і поволі підходять. Шпрот, Щур, Царик обступають їх колом, із якого просто так не вирватися. Та, власне, ні у кого із «подруг» думок про втечу навіть і не виникає.

Царик. Слухняні ципочки! Це добре.

Шпрот (упізнавши Альку). Ба! І Сальмонела тут! Яка приємна несподіванка! Давно не бачились. Привіт! (Несподівано б’є Альку у живіт. Алька згинається, падає на коліна, корчиться від болю).

Воркута. Шпроте! Нащо?

Шпрот. Вона знає! (Бере Альку за волосся, задирає голову, шипить їй у обличчя). Знаєш, правда ж?

Царик. Шпроте, охолонь! Не лякай дівчаток!

Щур. А й справді, Шпроте! Чого ти накинувся на неї?

Шпрот. Буде знати, як крутить мені динамо… Я ж попереджав! (До Альки). Попереджав?

Алька (помалу оговтуючись). Я… не… не хотіла… Я не могла…

Шпрот. А зараз можеш?

Алька мовчить. Шпрот замахується вдарити її, але його руку перехоплює Воркута.

Воркута. Про що базар, Шпроте? Може. Зараз може!

Алька (до Воркути). А ти за мене не розписуйся…

Шпрот. Ого, як ми заспівали! Воркута, ти ж у нас дівчинка кмітливенька, розумна. Розтолкуй цій дурі, що… Ну, ти ж знаєш…

Воркута. Вона теж не дура…

Щур. Як не дура, то чого випендрюється?

Шпрот. Во-во! Час пізній. Так що давайте, ципочки, без випендросів. Жаг-жаг і по хатах!

Царик. Не вийде!

Щур. Не догнав?

Царик. Що ти не догнав? Матрос казав йому доставити. Забув?

Щур. Не забув. А кого із них?

Царик. Ведемо до нього, хай сам вибирає. А то приведеш, а йому не сподобається. Він же у нас цей…

Шпрот. Гурман…

Щур. То чо стоїмо? Пішли, красотки!

Шпрот. І без фокусів!

Воркута («підкотивши» до Царика). Царику! Нащо кудись іти? А давайте тут. Побистрячку – й розбіглися.

Царик. Ти кудись спішиш?

Воркута. Додому треба.

Царик. Що, мамка сваритись буде?

Воркута (цвиркаючи крізь зуби). Пофік мамка! У мене зранку комсомольські збори в бурсі. Погладитись, причесатися ще треба…

Царик. Що ти гониш? Які збори?

Воркута. Я ж кажу: комсомольські. Ні, серйозно!

Царик. Прогуляєш…

Воркута. Не вийде! Скандал буде…

Царик. Який скандал? Ти що, одна там комсомолка? Що, без тебе не обійдеться?!

Воркута. Одна, не одна… Грамоту мені вручати будуть. Із обкома секретар.

Щур. Во дає! Обрегочешся!

Царик. Яку грамоту? Що ти мені мізки париш?

Воркута. Яку-яку! За активну громадянську позицію. Ось яку!

Шпрот. За яку-яку таку позицію?

Воркута. Та вже є за яку… За активну!

Щур. Во дає! (Регоче). Це ти хмирю з обкома давать будеш? Активно так!

Воркута. Це вже як вийде. Але спочатку він мені давати буде. Грамоту. А там… Скаже дать – дам, куди дінуся? Начальство!..

Шпрот (до «пацанів»). Слухай, Царику! Щуре! А може й справді?.. Матрос вже дрихне. Стопудово!.. Може й справді? Воркута діло каже… Поки доберемося до Матроса, вже й ранок… Га?

Царик (мнеться). Ну… Не знаю…

Щур. В принципі… (Починають блищати очі)