Я упевнений, що «код» отримає широке застосування в усіх наших установах Союзу РСР.

Раз темп роботи Жовтневої революції нас привів до того, що ми вимушені були красиву та гнучку російську мову вимовляти зі скороченням складів, то по дротах і повітряних хвилях ми сміливо спілкуватимемося концентрованою мовою «код», тим паче, що вона доходитиме до адресатів у красивому, розгорненому і зрозумілому вигляді.

Я зі свого боку закликаю всі установи ввести у себе при спілкуванні по телеграфу і радіо мову «код». Єнукідзе».

На початку 1920-х років Спецвідділ включав 6, а пізніше – 7 відділень. Проте власне криптографічні завдання вирішували тільки три з них: 2-е, 3-є і 4-е. Так, співробітники 2 відділення займалися теоретичною розробкою питань криптографії, виробленням шифрів і кодів для ВНК і всіх інших установ країни (включаючи МЗС, Військове відомство тощо). Відділення в перші роки роботи складалося з 7 осіб, а його начальником був Федір Григорович Тіхоміров.

Перед 3 відділенням стояло завдання «ведення шифророботи та керівництво цією роботою у ВНК». Складалося воно спочатку всього з 3-х осіб, керував відділенням старий більшовик, колишній латиський стрілець Федір Іванович Ейхманс, який одночасно був заступником начальника Спецвідділу. Ейхманс організовував шифрозв'язок із закордонними представництвами СРСР, спрямовував і координував їх роботу.

Співробітники 4 відділення, а їх було 8 осіб, серед яких був і Крівош-Неманіч, займалися «відкриттям іноземних і антирадянських шифрів і кодів та дешифровкою документів». Начальниками цього відділення були: з травня по грудень 1921 року – Ященко, з січня по серпень 1922 року – Горячов, з серпня 1922 по вересень 1923 року – Ельтман.

Перші успіхи радянських криптослужб незабарилися. Уже в 1921—22 роках удалося розкрити перші дипломатичні й військові турецькі шифри, до 1925 року проводилася активна й небезуспішна робота з шифрами 15 європейських держав, у 1927 році розпочалося читання японських повідомлень, а в 1930 році були розкриті деякі шифри США.

У травні 1921 року при Штабі РСЧА був також утворений свій спецвідділ -Центральний шифрувальний відділ (далі – ЦШВ) і було затверджене Положення про нього та його штат, а також штати шифрорганів штабів фронтів, округів, армій, дивізій, бригад, Центрального управління ВОСО і дислокаційне відділення (далі – ДВ) Управління зв'язку штабу РСЧА, Управління ВОСО і ДВ зв'язку штабів фронтів і армій. ЦШВ складався з 4-х відділень загальною чисельністю 27 осіб.

В той час столицею радянської України був Харків, тому в 1921 році в складі українських органів держбезпеки був створений Загальний відділ під керівництвом Ігнатова, одним із завдань якого було забезпечення таємного телеграфного зв'язку. Пізніше при ДПУ Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі – УРСР) було організовано Шифрувальне бюро.

Співробітниками ЦШВ були розроблені перші радянські шифри «74-й Ключ Наркомвоена», «Гелиос», «75-й Ключ Наркомвоена», «Советский» та інші. У 1921 році ними було виготовлено й розіслано у війська та на флот 54 нові шифри і 2 радіокоди.

Коди та шифри того часу – «Око», «Кулемет», «Стрілок», «Пролетар», «Іскра», «Спартаківець» – згодом були витіснені більш серйозними – «УП Третій», «АРО Перший» та іншими. Це підвищило стійкість шифрованих повідомлень і збільшило безпеку застосування наявних каналів зв'язку.

З перших місяців свого існування Спецвідділ розпочав успішно проводити дешифрування іноземного листування. Колегія ВНК робила все для того, щоб організувати справу найкращим чином і забезпечити повну таємність. Був встановлений порядок, згідно з яким про всі розкриті шифри та здобуті відомості Спецвідділ доповідав ЦК партії, Раднаркому, голові ВНК і керівникам інших зацікавлених відомств.

Колегія ВНК надавала велике значення оперативному використанню таємного листування, що дешифрувалося. Всі термінові і особливо важливі дешифровані повідомлення доповідалися негайно. Вже у той час дешифровані матеріали активно використовувала радянська розвідка, НКЗС, деякі інші організації.

Перший позитивний результат був досягнутий у «розкритті» німецького дипломатичного коду, яким користувався повноважний представник німецького уряду в Москві. Це був цифровий 5-значний код з перешифруванням гамою багатократного використання. Починаючи з червня 1921 року, розшифровувалося все листування на лінії зв'язку Москва-Берлін.

З 1922 року Німеччина ввела на дипломатичних лініях зв'язку буквений код з перешифруванням гамою багаторазового використання. Коди та велика частина перешифрувальних засобів розкривалися аналітичним шляхом у Спецвідділі. Розкриття таких шифрів дозволило контролювати листування багатьох ліній дипломатичного зв'язку Німеччини та її консульств у Ленінграді, Києві, Одесі, Харкові, Тбілісі, Новосибірську, Владивостоку аж до 1933 року, коли кількість читаного листування різко скоротилася через те, що німці почали застосовувати гаму одноразового використання.

У серпні 1921 року було здійснено дешифрування перших турецьких дипломатичних телеграм. Вже на початку 1920-х років криптологи Спецвідділу добилися можливості читати листування внутрішніх ліній зв'язку Туреччини та окремих ліній зв'язку військових аташе. Турки застосовували головним чином 4-значні коди з перешифруванням короткою гамою, змінною через дві доби, а також коди без перешифрування. Дешифроване листування містило відомості, які представляли великий інтерес для радянської сторони, та активно використовувалося. Багато дешифрованих телеграм надсилалося, наприклад, в Закавказьку НК, і це давало можливість вжити заходи з припинення шпигунських дій іноземних, а у даному випадку турецької, розвідок. У 1921 році Спецвідділ розпочав розробляти англійське шифролистування.

Велику допомогу Спецвідділу надавав Іноземний відділ ВНК, розвідники якого у період 1920-30-х років добули більше 10 англійських кодів. По цих шифрах читалася частина дипломатичного листування, проте не вся, оскільки виникали складнощі з розкриттям перешифрування.

Серед «розкритого» листування було багато матеріалів, що представляли великий інтерес для радянського уряду, органів радянської розвідки та контррозвідки. Серед таких документів були, наприклад, телеграми про радянсько-англійські відносини, про продаж англійцями зброї країнам, що мали кордон з СРСР, про діяльність англійської розвідки у Середній Азії тощо.

Хоча робота з розкриття польських шифрів почала проводитися незабаром після організації Спецвідділу, перші практичні результати були отримані лише у 1924 році, коли були розкриті 2 коди 2-го розвідувального відділу генерального штабу польської армії для зв'язку з військовими аташе в Москві, Парижі, Лондоні, Ревелі, Вашингтоні і Токіо.

Для органів державної безпеки особливу цінність мали дешифровані телеграми, що освітлювали шпигунську діяльність кадрових розвідників, що знаходилися під офіційним прикриттям іноземних дипломатичних, військових і консульських представництв у СРСР. Так, почате у 1924 році читання дешифрованого листування польських військових аташе дозволило отримувати таємні повідомлення польської розвідки, яка намагалася широко проводити шпигунську роботу на території СРСР. Радянська розвідка була дуже зацікавлена в отриманні подібної інформації.

Природно, що в початковий період своєї роботи Спецвідділу довелося зустрітися з великими труднощами. Досвідчених криптологів було мало, і кожному з них доводилося очолювати роботу по декількох напрямах. Молоді співробітники ще не володіли необхідними криптологічними та мовними знаннями. Перехоплення шифролистування по багатьох лініях зв'язку велося нерегулярно, можливості виділених технічних засобів були дуже обмежені. Всі роботи, пов'язані з аналізом шифроматериалів, проводилися тільки вручну. Були й інші труднощі. Проте у міру зміцнення Спецвідділу, зростання майстерності його співробітників обсяг криптологічних досліджень з розкриття шифрів почав неухильно зростати. До 1925 року проводилася розробка шифрів вже 15 держав. У 1927 році почалося читання японського листування, а у 1930 році – листування деяких ліній зв'язку США.

Окрім розробки шифрів іноземних держав одним з актуальних завдань дешифрувального відділення Спецвідділу у цей період була розробка так званого внутрішнього шифрованого листування, тобто нелегального листування білогвардійських та інших контрреволюційних організацій, ворожих радянському ладу політичних угрупувань. Архівні документи свідчать, що фахівці 4-го відділення Спецвідділу змогли розкрити сотні різних шифрів, ключів і умовностей. Ними були прочитані тисячі всіляких листів, донесень і інших конспіративних документів, зокрема виконаних тайнописом.

На початку 1920-х років Спецвідділом досліджено багато шифроматеріалів царського Департаменту поліції і жандармерії. Було прочитано 90 документів, за якими складено 10 основних ключів. За дешифрованими матеріалами встановлено багато таємних агентів поліції і жандармерії, що працювали тепер на фабриках і заводах різних міст.

Однією з контрреволюційних організацій, шифролистування якої було вперше дешифроване у 1921 році, був «Народний союз захисту Батьківщини та свободи» Бориса Савінкова. Аналізом ряду шифрованих документів встановлено, що члени цієї організації використовували шифри пропорційної заміни. Незабаром вони були розкриті.

Шифри організації Савінкова будувалися в квадраті 10х10 або були шифрами за словом на довжину алфавіту, рядки ключа чергувалися. Фактично виходили ключі до шифру або в прямокутнику 10х30, або виявлялася 10-значна пере-шифрувальна гама. Було розкрито 26 ключів до шифру та дешифровано більше 30 документів, що містили паролі та конспіративні явки.

У 1922—1924 роках головним чином «розкривалися» матеріали меншовицьких організацій. За ці роки було дешифровано 38 документів і розкрито 17 ключів до шифру. За цими матеріалами було встановлено 65 адрес із паролями та явками.

Перехоплювалося та доставлялося у Спецвідділ листування кримінального розшуку Китайської військової залізниці. Було дешифровано 355 телеграм, розкрито 33 ключі до шифру та один код на 900 величин.

6 лютого 1922 року на базі ВНК було утворене Державне політичне управління (далі – ДПУ) при НКВС. 1 грудня 1922 року був уведений новий штат центрального апарата ДПУ кількістю 2213 осіб, у складі якого залишився Спеціальний відділ з керівництва шифрувальною справою в країні, контролю за діяльністю шифрувальних органів і веденню радіоконтррозвідки (начальник Спецвідділу – Бокій, помічник начальника – Олександр Георгійович Гусєв, начальники відділень – Григорій Карлович Крамфус, Микола Якович Кліменков, Володимир Дмитрович Цибізов).

З того часу органи ДПУ почали приймати суворі заходи з дотримання вимог організації шифрувального зв'язку та забезпечення його безпеки. Спецвідділ ДПУ проводив розслідування фактів порушень порядку зберігання й використання шифрів і надавав рекомендації щодо покарання винних чиновників.

Так, у червні 1922 року Спецвідділ ДПУ розіслав по всіх губерніях повідомлення про недбале зберігання шифродокументів співробітником Володимирського губернського комітету компартії Щолоковим. Спецвідділ рекомендував покарати порушника 15-добовим арештом, причому виконання дисциплінарного стягнення покласти на Володимирський губернський відділ ДПУ.

Організаційний відділ ЦК РКП (б), розглянувши на засіданні 12 червня 1922 року це питання, висловив повну згоду із пропозицією Спецвідділу. Секретар ЦК Йосиф Сталін у супровідному листі, прикладеному до пакета документів про «володимирський інцидент», підтвердив, що й надалі «за всяке порушення інструкції з ведення шифролистування та зберігання шифродокументів, як і за порушення елементарних правил конспірації – винні будуть притягнуті до найсуворішої відповідальності».

15 березня 1923 року всім місцевим прокурорам була розіслана шифротелеграма відділу прокуратури Наркомату юстиції, де говорилося про суворе дотримання інструкцій шифрорганами. «Ніяких розмов про шифр із будь-ким без винятку не припустимо. Винні в порушенні цього будуть притягатися до відповідальності». Крім цього, співробітникам, що мали відношення до шифрорганів, заборонялося відвідувати іноземні місії, представництва та торгівельні консульства, а так само мати знайомства зі співробітниками цих органів.

26 травня того ж року був розісланий циркуляр Спецвідділу ДПУ з пропозицією максимально впорядкувати та законспірувати шифрувальну роботу, зокрема: керівникам взяти у осіб, що мають справу із шифродокументами, підписку про відсутність контактів з іноземними місіями та представництвами. У випадку наявності родичів або знайомих в іноземних місіях, співробітники шифрорганів повинні були сповістити про це шифрувальні відділення за місцем роботи.

Крім того, на початку 1923 року в країні були введені нові дипломатичні шифри, які вважались радянськими криптологами стійкими. Однак англійському криптоаналітику «Фетті» знадобилося всього лише кілька днів, щоб прочитати їхній скандальний зміст. Результатом цього став знаменитий «ультиматум Керзона» з вимогою припинити ворожі дії Москви проти Британії.

В опублікованому в травні 1923 року ультиматумі, у якому більшовики звинувачувалися в підривній діяльності, не тільки буквально цитувалися перехоплені радянські радіограми, але й відпускалися досить недипломатичні жарти на адресу росіян із приводу успішного розшифрування перехопленої англійцями їхньої кореспонденції: «У російському Комісаріаті іноземних справ напевно пригадають наступне повідомлення, датоване 21 лютого 1923 року, що було ними отримано від Ф. Раскольнікова… У Комісаріаті іноземних справ також повинні пригадати і радіограму, отриману ними з Кабула і датовану 8 листопада 1922 року… Очевидно, їм знайомо і повідомлення від 16 березня 1923 року, надіслане Ф. Раскольнікову помічником комісара іноземних справ Л. Караханом…».

Влітку 1923 року Москвою були введені нові шифри та коди, над якими Фетерлейну та його колегам знову довелося «поламати голову». Але до кінця 1924 року вони все ж таки знову змогли розшифрувати значну частину радянського дипломатичного листування.