3) змінювати систему або подробиці її щодня (наприклад, для букви 5 цифр; одна система: перша цифра фіктивна; друга система: остання цифра фіктивна і т.д.).

Якщо змінювати хоча б щотижня (а) ключ і (б) такі подробиці, то не можна розшифрувати».

Слабка стійкість радянських шифрів була обумовлена ще тим, що в урядовій криптологічній школі Британії, створеній при Адміралтействі у 1919 році, головою секції, що працювала проти Росії, служив Ернест Фетерлейн, літня людина на прізвисько Фетті. У Росії перед революцією Фетерлейн займав пост провідного криптолога, мав ранг адмірала та був царем нагороджений перснем з величезним рубіном за виконання делікатних доручень. Після революції Фетті втік до Англії та успішно «розкривав» слабкі радянські шифрувальні системи.

Завдяки Фетерлейну та його англійським колегам британський уряд читав значну частину найважливішого дипломатичного листування росіян під час англо-радянських торгівельних переговорів. Перехоплена інформація мала надзвичайно важливе значення. Так, на самому початку переговорів у червні 1920 року Ленін писав Красіну: «Ця свиня Лойд Джордж піде на обман без тіні сумніву або сорому. Не вірте жодному його слову та у три рази більше дуріть його». Лойд Джордж філософськи ставився до подібних образ. Однак деякі з його міністрів відносилися до цього інакше. Керзон і Черчилль, використовуючи розшифровану інформацію про фінансову допомогу газеті «Дейлі геральд» і англійським «більшовикам», а також про інші форми радянської підривної діяльності у Великобританії та Індії, вимагали вислати радянську делегацію та припинити торгівельні переговори.

Не бажаючи підривати перспективи досягнення торгівельної угоди, Лойд Джордж, проте, вважав необхідним відреагувати на праведний гнів своїх міністрів, причина якого крилася в розшифрованих документах, що свідчили про підривну діяльність «більшовиків». 10 вересня прем'єр-міністр звинуватив Лева Каменєва, що прибув у Лондон у серпні як керівник радянської торгівельної делегації (у той час Красін був його заступником), у «грубому порушенні даних обіцянок» та у використанні різних методів підривної діяльності. Красіну дозволили залишитися.

Каменєву ж, який наступного дня повинен був повернутися в Росію для одержання нових інструкцій, було оголошено, що йому не буде дозволено в'їхати назад у Великобританію. Лойд Джордж заявив йому, що він має незаперечні докази, які підтверджують висунуті проти нього обвинувачення, однак відмовився повідомити, які саме.

Вочевидь, радянська делегація все-таки зрозуміла, що її телеграми були перехоплені та розшифровані. А вже в серпні Кабінет Міністрів Великобританії дав згоду на публікацію частини перехопленої інформації. 8 розшифрованих телеграм, які доводили, що радянський уряд надавав фінансову допомогу газеті «Дейлі геральд», були передані до редакцій всіх загальнонаціональних газет, за винятком самої «Дейлі геральд». Для того, щоб ввести в оману росіян щодо джерела інформації та спробувати переконати їх у тому, що витік відбувся в Копенгагені в оточенні Максима Литвинова, цей матеріал був переданий у газети з умовою посилання на «нейтральну» країну. Однак газета «Таймс» не прийняла умов гри. До крайнього невдоволення Лойда Джорджа, вона почала свою статтю з наступних слів: «Ці радіограми були перехоплені британським урядом».

10 вересня 1920 року Леонід Красін написав з Лондона листа Леніну:

«Ще в травні при перебуванні в Копенгагені за деякими ознаками я почав підозрювати, що з шифрованим листуванням через Наркомінсправ не все йде благополучно. У Англії ці підозри зміцнилися, і в подальший мій приїзд до Москви я звертав увагу тов. Чичеріна на необхідність корінного чищення у відповідному відділі… Нарешті, сьогодні ми майже офіційно сповіщені, що таємні наші депеші зовсім не є таємницями для Велпра [уряд Великобританії]. Справа не в провалі шифру або ключа, а в тому, що в Наркомінсправ неблагополуччя, так би мовити, абсолютне і змінювати це треба радикально… Здається, виправити справу можна тільки створенням при Наркомінсправ шифрувального відділення незалежно від самого Комісаріату і персонально підібраного з людей або по партії, або особисто відомих протягом десятка – півтора років… Крім того, треба завести особливий ключ з Оргбюро або Політбюро і особливо важливі депеші посилати цими ключами, абсолютно епатуючи К [омісаріа] т у справі їх розшифрування. Не думайте, що все це зайва недовіра, ні, справа дуже серйозна…».

Однак сам Ленін зовсім не розділяв підозри Красіна щодо зрадництва в НКЗС. 25 листопада 1920 року він знову звернувся до Чичеріна: «Питанню про більш суворий контроль за шифрами (і зовнішньому, і внутрішньому) не можна давати заснути. Обов'язково черкніть мені, коли всі заходи будуть прийняті. Необхідне ще одне: з кожним важливим послом (Красін, Літвінов, Шейнман, Йоффе і т.п.) встановити особливо суворий шифр тільки для особистої розшифровки, тобто тут шифруватиме особливо надійний товариш, комуніст (можливо, краще при ЦК), а там повинен шифрувати або розшифровувати особисто посол (або „агент“), не маючи права давати секретарям або шифрувальникам. Це обов'язково (для особливо важливих повідомлень, 1—2 рази на місяць по 2—3 рядки, не більше)».

Відповідь була дана наступного дня: «Узагалі питанням про кращу постановку шифрувальної справи в Республіці займається комісія тов. Троцького… Єдиний особливо суворий шифр є книжковий. Користуватися книжковими шифрами можна лише в окремих випадках унаслідок крайньої громіздкості цієї системи. Потрібно занадто багато часу. Для окремих найбільш таємних випадків це можна робити. На початку всі наші кореспонденти мали книги, але внаслідок занадто великої громіздкості цієї системи поступово відмовилися. Можна буде відновити цю систему для окремих випадків, користуючись помилками для повідомлення кореспондентів…».

Після цього радянська торгівельна делегація в Лондоні одержала інструкцію пересилати свою кореспонденцію, по можливості, кур'єрською поштою до розробки нової системи шифру. Фетерлейн і його англійські колеги протягом декількох місяців не могли розгадати нові радянські шифри, введені в дію на початку 1921 року. Але вже до кінця квітня вони змогли розшифрувати значну частину радянського дипломатичного листування.

Радянські агентурні шифри були тоді слабші ніж дипломатичні. Так, завербований у паризькому центрі білогвардійського руху агент скаржився на слабкість і незручність шифрів, що використовувались. Найбільш пунктуального офіцера російської армії дратувало те, що шифровки наносилися тайнописом між рядків звичайних послань, а Москва нерідко забувала спеціальним чином по значити лист, що містив тайнопис, і він знищувався без прочитання. Більше того, виявлений поганим складом тайнописний текст зникав часом так швидко, що не вдавалося встигнути його скопіювати.

1 вересня 1920 року Чичерін написав листа наркому фінансів Крестинському про направлення в НКЗС співробітників для роботи в шифрувальному відділенні: «Наші шифрувальники були і раніше переобтяжені роботою, а зараз створилася повна невідповідність між їх складом і роботою. Збільшення складу наших шифрувальників є тепер завданням першорядної ваги».

А 16 вересня 1920 року він написав листа Леніну про «обережність із питання про персонал, пов'язаний з шифровками», і пропонував йому, щоб всі співробітники шифрувального відділення або шифрувальники «були ухвалені Оргбюро і Особливим відділом ВНК». На його думку, було особливо необхідно ретельно підбирати «самокатчиків», які розвозили б шифровки. У інших листах Леніну Чичерін порушив такі питання, як правила розсилки шифротелеграм, їх зберігання, охорони НКЗС, особливо охорони шифрувального відділу, для чого нарком пропонував призначити курсантів, «як це практикується у Кремлі».

Того ж місяця Політбюро російської комуністичної партії (далі – РКП) розглянуло «пропозицію т. Леніна вжити заходів щодо ускладнення шифрів і до більш суворої охорони шифрованих повідомлень». Політбюро ухвалило доручення наркому з військових і морських справ Троцькому, «организовать комиссию из представителей Наркомвоєна, Наркоминдела, ЦК РКП и Нар-компоштеля». Ленін, вивчивши досконало питання, знаючи думку НКЗС й інших зацікавлених відомств, доручив знайти шляхи наведення порядку в шифрувальній справі керівництву ВНК, хоча шифрувальні служби були й у інших наркоматах.

Одразу ж почала працювати Державна комісія з питання «постановки шифрувальної справи в Республіці». У зв'язку з цим Чичерін 25 вересня 1920 року доповідав у РНК, що «з понеділка у нас розпочне працювати т. Голуб, завдання якого полягатиме в перетворенні шифровок на офіційні папери для розсилки їх у такому абсолютно зміненому вигляді звичайним одержувачам».

А вже наприкінці 1920 року в НКЗС був розроблений «Циркуляр про шифри». 1 березня 1921 року завідувачем шифрувальною частиною був призначений І.М.Міхель, колишній завідувач канцелярією НКЗС.