Усі ігри фінальної частини

5 червня 1968 року. Неаполь: 68 582 глядачі. Півфінал. Італія – СРСР 0:0.

Арбітр – Курт Ченчер (ФРН).

Італія: Дзофф, Бурньїч, Факетті (к), Берчелліно, Кастано, Ферріні, Доменгіні, Юліано, Маццола, Рівера, Праті.

СРСР: Пшеничников, Істомін, Шестерньов (к), Капличний, Афонін, Леньов, Малофєєв, Логофет, Бишовець, Банішевський, Єврюжихін.

Завдяки жеребкуванню у фінал вийшла збірна Італії.

5 червня 1968 року. Флоренція: 21 834 глядачі. Півфінал. Югославія – Англія 1:0 (Джаїч 85ʹ).

Видалений: Маллері, 87ʹ (Англія).

Арбітр – Хуан Марія Ортіс-де-Мендибіл (Іспанія).

Югославія: І. Пантелич, Фазлагич, Паунович, Хольцер, Дам’янович, Павлович, Трівіч, Осім, Петкович, Мусемич, Джаїч.

Англія: Бенкс, Лебон, Вілсон, Мюллері, Ньютон, Мур, Болл, Хантер, Р. Чарльтон, Хант, Питерс.

8 червня 1968 року. Рим: 68 817 глядачів. Матч за 3-е місце Англія – СРСР 2: 0 (Чарльтон 39ʹ, Херст 63ʹ).

Арбітр – Іштван Жолт (Угорщина).

Англія: Бенкс, Райт, Вілсон, Стайлз, Лебон, Мур (к), Хантер, Хант, Р. Чарльтон, Херст, Питерс.

СРСР: Пшеничников, Афонін, Шестерньов (к), Капличний, Істомін, Логофет, Леньов, Малофєєв, Бишовець, Банішевский, Єврюжихін.

8 червня 1968 року. Рим: 68 817 глядачів. Фінал. Італія – Югославія 1: 1 (Доменгіні 81ʹ – Джаїч 39ʹ).

Арбітр – Готфрид Дінст (Швейцарія).

Італія: Дзофф, Бурньїч, Факетті (к), Ферріні, Гуарнері, Кастано, Доменгіні, Юліано, Анастазі, Лодетті, Праті. Тренер: Ф. Валькераджі.

Югославія: Пантелич, Фазлагич (к), Дам’янович, Паунович, Хольцер, Павлович, Петкович, Ачимович, Мусемич, Трівіч, Джаїч.

10 червня 1968 року. Рим: 55 000 глядачів. Додатковий матч Італія – Югославія 2: 0 (Ріва 13ʹ, Анастазі 32ʹ).

Арбітр – Хосе Марія Ортіс-де-Мендибіл (Іспанія).

Італія: Дзофф, Бурньїч, Факетті (к), Росато, Гуарнері, Сальвадоре, Доменгіні, Маццола, Анастазі, Де-Сісті, Ріва. Тренер: Ф. Валькераджі.

Югославія: Пантелич, Фазлагич (к), Дам’янович, Паунович, Хольцер, Павлович, Хошич, Ачимович, Мусемич, Трівіч, Джаїч.

Заявки команд-призерів фінального турніру

Збірна Італії

Воротарі:

Енріко Альбертозі 02.11.1939 «Фіорентина» (Флоренція).

Лідо Вієрі 16.07.1939 «Торіно» (Турін).

Діно Дзофф 28.02.1942 «Наполі» (Неаполь).

Захисники:

Анджело Анкілетті 25.04.1943 «Мілан» (Мілан).

Джанкарло Берчелліно 09.10.1941 «Ювентус» (Турін).

Тарчизіо Бурньїч 25.04.1939 «Інтер» (Мілан).

Ернесто Кастано 02.05.1939 «Ювентус» (Турін).

Джачінто Факетті 18.07.1942 «Інтер» (Мілан).

Арістаде Гуарнері 07.03.1938 «Болонья» (Болонья).

Роберто Росато 18.08.1943 «Мілан» (Мілан).

Алессандро Сальвадоре 29.11.1939 «Ювентус» (Турін).

Півзахисники:

Джакомо Булгареллі 24.10.1940 «Болонья» (Болонья).

Джанкарло Де-Сісті 13.03.1943 «Фіорентина» (Флоренція).

Джорджо Ферріні 18.08.1939 «Торіно» (Турін).

Антоніо Юліано 01.01.1943 «Наполі» (Неаполь).

Джованні Рівера 18.08.1943 «Мілан» (Мілан).

Нападники:

П’єтро Анастазі 07.04.1948 «Кальчо Варесе» (Варесе).

Анджело Доменгіні 25.08.1941 «Інтер» (Мілан).

Джованні Лодетті 10.08.1942 «Мілан» (Мілан).

Алессандро Маццола 08.11.1942 «Інтер» (Мілан).

П’єріно Праті 13.12.1946 «Мілан» (Мілан).

Луїджи Ріва 07.11.1944 «Кальярі» (Кальярі).

Тренер:

Феруччо Валькераджі 12.02.1912.

Збірна Югославії

Воротарі:

Радомір Вукчевич 05.09.1941 «Хайдук» (Спліт).

Ратомір Дуйкович 24.02.1946 «Црвена Звєзда» (Белград).

Захисники:

Мірсад Фазлагич 04.04.1943 «Сараєво» (Сараєво).

Мілан Дам’янович 15.10.1943 «Партизан» (Белград).

Боривоє Джорджевіч 02.08.1948 «Партизан» (Белград).

Драган Хольцер 19.01.1945 «Хайдук» (Спліт).

Велько Алексич 19.11.1939 «Войводина» (Новини Сад).

Півзахисники:

Благе Паунович 05.06.1947 «Партизан» (Белград).

Мірослав Павлович 23.10.1942 «Црвєна звєзда» (Белград).

Рудольф Белін 04.11.1942 «Динамо» (Загреб).

Младен Рамляк 01.07.1945 «Динамо» (Загреб).

Любомир Михайлович 07.09.1943 «Партизан» (Белград).

Івіца Брзіч 28.05.1941 «Войводина» (Новини Сад).

Нападники:

Ілія Петкович 22.09.1945 «ОФК» (Белград).

Івіца Осім 06.05.1941 «Железничар» (Сараєво).

Вахидин Мусемич 29.10.1946 «Сараєво» (Сараєво).

Йован Ачимович 21.06.1948 «Црвєна звєзда» (Белград).

Драган Джаїч 30.05.1946 «Црвєна звєзда» (Белград).

Бошко Антіч 07.01.1945 «Динамо» (Загреб).

Добривоє Трівіч 26.10.1943 «Войводина» (Новини Сад).

Ідриз Хошич 17.02.1944 «Партизан» (Белград).

Тренер:

Райко Мітіч 06.09.1922.

Збірна Англії

Воротарі:

Гордон Бенкс 30.12.1937 «Сток Сіті» (Сток-он-Трент).

Олександр Степні 18.09.1942 «Манчестер Юнайтед» (Манчестер).

Гордон Вест 24.04.1943 «Евертон» (Ліверпуль).

Захисники:

Кіт Ньютон 23.06.1941 «Блекберн» (Блекберн).

Реймон Вілсон 17.12.1934 «Евертон» (Ліверпуль).

Алан Маллері 23.11.1941 «Тоттенхем» (Лондон).

Брайан Лебон 23.01.1940 «Евертон» (Ліверпуль).

Сіріл Ноулз 13.07.1944 «Тоттенхем» (Лондон).

Томас Райт 21.10.1944 «Евертон» (Ліверпуль).

Норберт Стайлз 18.05.1942 «Манчестер Юнайтед» (Манчестер).

Джон Чарльтон 08.05.1935 «Лідс» (Лідс).

Півзахисники:

Роберт Мур 12.04.1941 «Вест Гем» (Лондон).

Алан Болл 12.05.1945 «Евертон» (Ліверпуль).

Роберт Чарльтон 11.10.1937 «Манчестер Юнайтед» (Манчестер).

Норманн Хантер 29.10.1943 «Лідс» (Лідс).

Майкл Саммербі 15.12.1942 «Манчестер Сіті» (Манчестер).

Пітер Томпсон 27.11.1942 «Ліверпуль» (Ліверпуль).

Нападники:

Роджер Хант 20.07.1938 «Ліверпуль» (Ліверпуль).

Джеффрі Херст 08.12.1941 «Вест Гем» (Лондон).

Мартін Пітерс 08.11.1943 «Вест Гем» (Лондон).

Колін Белл 26.02.1946 «Манчестер Сіті» (Манчестер).

Джеймс Грівс 20.02.1940 «Тоттенхем» (Лондон).

Тренер:

Альфред Рамсей 22.01.1920.

Збірна СРСР

Воротарі:

Юрій Пшеничников 02.06.1940 ЦСКА (Москва).

Анзор Кавазашвілі 19.07.1940 «Торпедо» (Москва).

Євген Рудаков 02.01.1942 «Динамо» (Киев).

Захисники:

Віктор Анічкін 08.12.1941 «Динамо» (Москва).

Валентин Афонін 22.12.1939 ЦСКА (Москва).

Юрій Істомін 03.07.1944 ЦСКА (Москва).

Володимир Капличний 26.02.1944 ЦСКА (Москва).

Володимир Левченко 18.02.1944 «Динамо» (Київ).

Муртаз Хурцилава 05.01.1943 «Динамо» (Тбілісі).

Альберт Шестерньов 20.06.1941 ЦСКА (Москва).

Геннадій Логофет 15.04.1942 «Спартак» (Москва).

Півзахисники:

Валерій Воронін 17.07.1939 «Торпедо» (Москва).

Володимир Мунтян 14.09.1946 «Динамо» (Київ).

Олександр Леньов 25.09.1944 «Торпедо» (Москва).

Кахі Асатіані 01.01.1947 «Динамо» (Тбілісі).

Нападники:

Анатолій Банішевський 23.02.1946 «Нефтчі» (Баку).

Анатолій Бишовець 23.04.1946 «Динамо» (Київ).

Геннадій Єврюжихін 04.02.1944 «Динамо» (Москва).

Едуард Малофєєв 02.06.1942 «Динамо» (Мінськ).

Гіві Нодія 02.01.1948 «Динамо» (Тбілісі).

Ігор Численко 04.01.1939 «Динамо» (Москва).

Микола Смольников 10.03.1949 «Нефтчі» (Баку).

Тренер:

Михайло Якушин 15.11.1910.

У відбірковому турнірі

Проведено – 98 матчів.

Забито 306 голів (в середньому – 3,12 за матч).

Всього глядачів – 3 402 813 (в середньому – 34 723).

Кращі бомбардири відбіркового турніру – Л. Ріва (Італія), Я. Фаркаш (Угорщина) – по 6 голів.

Автоголи – 5.

Пенальті – 18.

«Покер» – 1.

«Хет-трики» – 10.

Вилучення – 3.

У фінальному турнірі

Проведено матчів – 5.

Забито 7 голів (в середньому – 1,4 за матч).

Всього глядачів – 260 936 (в середньому – 52187).

Кращий бомбардир фінального турніру – Д. Джаїч (Югославія) – 2 гол.

Вилучення – 1.

Найстарший гравець фінального турніру – Р. Вілсон (Англія, захисник) – 33 роки 171 день.

Наймолодший гравець фінального турніру – Й. Ачимович (Югославія, нападник) – 19 років 353 дні.

Символічна збірна фінального турніру (версія УЄФА)

Д. Дзофф (Італія), М. Фазлагич (Югославія), А. Шестерньов (СРСР), Р. Мур (Англія), Д. Факетті (Італія), А. Доменгіні (Італія), І. Осім (Югославія), А. Маццола (Італія), Д. Джаїч (Югославія), Д. Херст (Англія), Л. Ріва (Італія).

Розділ 4. ЄВРО-1972. У футбол грають 22 людини, а виграють німці

Prae ludus. У Європі – нові правила, в СРСР – тренерська чехарда

Новий європейський чемпіонат (а до старої версії Кубка Європи більше повертатися ні у кого і в думках не було) знову поставив декілька рекордів: в ньому взяла участь рекордна кількість команд (32), відповідно було зіграно і найбільшу кількість матчів.

Новачком першості стала збірна карликової Мальти. Попередній похід остров’ян – тоді ще за Кубком Європи – у1962 році закінчився двома поразками від данців із загальним рахунком 9: 2. Взагалі ж, з усіх країн – членів УЄФА у відбірковому турнірі відмовилися стартувати лише представники Ісландії. На початок 70-х кількість гравців у цій північній країні, готових представляти країну на міжнародній арені, вже перевищила необхідну для заявки збірної, але ніяк не могла досягти рівня хоч би десятка команд внутрішньої першості.

Схема турніру особливих змін не зазнала: спочатку команди проводили матчі у восьми попередніх групах, переможці яких зустрічалися у чвертьфіналах. Півфінали, матч за третє місце і фінал гралися в заздалегідь названій УЄФА країні – Бельгії, команда якої, до речі, не мала жодних пільг, а разом з усіма виступала у відбірковому турнірі.

Проте футбольні статистики і аналітики вважають саме ЄВРО-72 епохальним з точки зору зміни правил самої гри.

Першим нововведенням, яке стало безпосереднім наслідком фінального турніру попереднього ЄВРО, стали післяматчеві пенальті. Якщо ані в основний, ані в додатковий час матчів стадії плей-офф суперники не виявили найсильнішого, команди не перегравали свої матчі, не кидали монетку, а били пенальті у ворота один одного. Спочатку – хто заб’є більше з п’яти ударів, а потім, якщо і ця серія не виявила переможця, – до першого промаху. Втім, правило набуло чинності лише перед фінальною частиною, що дозволило угорцям з румунами усмак позмагатися на стадії чвертьфіналу. Але не забігатимемо наперед.

Багато коментаторів, що виросли в часи, коли це правило стало вже звичним, називають його «спортивною лотереєю». Що ж, таких спеціалістів варто відіслати у 60-ті, коли долю медалей Чемпіонатів Європи вирішувала монета.

Іншим нововведенням, що рішуче змінило характер гри, стала можливість замін. До цього команди ризикували догравати матч в меншості, якщо їхні гравці отримували травму. Відтепер же кожен тренер отримав право робити впродовж матчу дві заміни. Травми – травмами, а ось змінювати тактичний малюнок по ходу гри, посилюючи ту або іншу лінію – можливість, яка, поза сумнівом, підвищила роль тренера не лише при підготовці до гри, але і по ходу самого матчу.

Збірна СРСР підійшла до турніру, як стало вже звичним, з новим тренером. Старійшину тренерського цеху, тріумфатора Олімпіади 1956 року і Кубка Європи-1960 Гавриїла Качалина вкотре «відправили на пенсію» за «провальний» результат на Чемпіонаті світу в Мексиці, де досить сильна збірна СРСР не потрапила до числа півфіналістів, поступившись дорогою Уругваю в додатковий час. Гавриїл Дмитрович ще попрацює по одному сезону з динамівцями Тбілісі та Москви, а також в ташкентському «Пахтакорі», але не досягне значних успіхів. Загалом під час відбору і фінальної частини ЄВРО-72 радянська збірна поставить не лише власний, а всесвітній рекорд за кількістю тренерів головної команди країни.