сліди від розп’яття. Коли ставало вогко й холодно, у неї боліли руки – жорстоке нагадування про те, що Воррен Гойт заподіяв їй рік тому, проткнувши долоні скальпелями. Вона тоді думала, що настав її останній день. І тепер боліли старі рани, але вона не могла звинувачувати в цьому погоду. Ні, біль повернувся від того, що вона бачила сьогодні в Ньютоні. Акуратно складена сорочка. Кров, яка фонтаном линула на стіну. То була кімната, в якій навіть повітря обважніло від страху, і Ріццолі відчувала, що Воррен Гойт десь поруч.
Нісенітниця, авжеж. Гойт сидів у в’язниці – там йому і місце. Але її скували холодом спогади про той будинок у Ньютоні – почуття жаху було надто знайомим.