Кобзар

Что ты сделал??? Где ты был, казак???
Как твоя гуляла сабля всюду???
Киев полон нищих и собак...
Молят Бога, но в душе Иуду

Почитают... Денежная хворь
Души под себя давно подмяла...
Постарел казак... С Судьбой не спорь...
Для нее ты, как на хлебе сало...

Раз и проглотила под стакан
Огненной горилки на Подоле...
Столько лет в строю, но твой карман
Пуст, как в январе у пана поле...

Да, панов не стало меньше, чем
Было до твоих, казак, походов...
Исповедь твоя, казак, пред кем???
Бог прощал и не таких уродов...

Сколько крови на тебе, казак???
Думаешь грехи простятся в келье???
А в молитве слышен гул атак
И рубахи треск от пули в теле...

Бунт против власти - хлопотное дело, как не крути... Бунт не хорош и не плох, он естественен... Не может долго терпеть народ, который постоянно по мнению власти в чем-то виноват, что-то замышляет, чем-то недоволен... Бунт начинается с недовольного шёпота возле соседской хаты и заканчивается дымом пожаров сгоревших городов... А между этими событиями целая эпоха проходит, на взирая на реальные даты... Даже три дня бунта - это уже эпоха... Эпоха страха и восторга, эпоха триумфов и крахов, эпоха рождения и смерти, эпоха надежд и разочарований... Разочарование в данном случае хуже всего... Ведь бунт должен был что-то изменить в лучшую сторону, а в итоге стало только хуже и погибших уже не вернуть... Зря гибнут с любой стороны люди во время противостояния, но, увы, без бунта нет прошлого, настоящего и будущего... Оглядитесь назад, посмотрите вперёд - бунты шумели и гасли и впереди столько ещё горького и печального... А теперь ровно сядьте на пятую точка и посмотри вокруг себя - разве сейчас лучше в мире обстановка??? Бунт кипит везде и всюду... Смерть пьет кровь из кубка и не успевает заполнять свои списки... Мы внутри бунта, даже если далеко от него... Волны от далеких волнений ещё слабо колыхают нашу повседневность, но это лишь начало шторма... Ветер бунта не стихнет никогда... И прощения от высшего руководства божественного парламента на будет, как не врут представители религиозных предприятий разных стран и конфессий... Но так хочется перед смертью быть чистеньким пред Господом!!! Вот и идут палачи в монахи, убийцы в садовники, а маньяки в медийные личности... Мол, простите нас, а мы расскажем социуму, что плохо делать так, как делали мы... Ошиблись, сбились с пути... Бывает... Нет, не бывает!!! Осознанный выбор подлости и жестокости - это не ошибка!!!
В стихотворении гениального Тараса Шевченко показана сломленная личность постаревшего казака Семена Палия, одного из вождей народного восстания в Украине, который на старости лет прибыл в Киев для покаяния и смиренной жизни в монастыре... Он готов нести ответ пред Богом за свои дела, но при этом он на самом деле не способен на искренность, так как не той породы он человек... В поисках правды много нужно дерьма перелопатить и в итоге так её и на отыскать... Справедливые цели бунта омрачились массовой резней виноватых и правых, жестоким разбоем и разрушениями... Да, я сторонник освободительной борьбы за независимость, но как же полярно мечется душа от кровавой неразберихи!!! Моя лояльность к событиям прошлых лет тает, как эскимо на пляже, ибо сам попадал в подобные события  и романизация бунта немного ослабела в сознании... Хочется народного счастья, но каким путем он достанется??? Насколько это заденет тебя и твоих родных??? Жуткая дилемма...
5 из 5 - великий Тарас может и не считал себя "великим", но такие титулы дают читатели и я поддерживаю подобное... Хроника страшных времён так дерзко перекликается в современностью, что в воздухе витает дух безумных апокалиптических пророчеств и давит на голову... То ли ещё будет, потомки казаков... Бунт в крови и в душе... Можно начинать уже молится заранее... Надо прогуляться по Подолу, пока есть возможность...)

- і добавити нічого. Все сказав.

Це Ти сто літ показував мету і шлях
стовпом вогнистим,
ми виросли у спадщині Твоїй, як в сяйві сонця листя,
у куряві воєн, у мряці буднів час Тебе не зрушив.
Твоє наймення мов молитву кладемо на стяг,
бо знаємо, що мов тавро понесемо в життя
печать Твоїх палючих слів, що пропекла до
дна нам душі.

Богдан-Ігор Антонич. Шевченко

Важко писати про творчий спадок такого масштабу, як «Кобзар». Адже це magnum opus кращого українського поета та одного з найкращих поетів світу. Адекватно передати свої думки та відчуття від сприйняття роботи генія – справа безнадійна. Для мене, на даний час, так точно.

Читаючи Тараса Шевченка відчуваєш гордість за людство вже через те, що це написано людиною, а також відчуваєш неймовірну силу, що перебирається зі сторінок тобі у груди. Тарас Григорович наче чаклун, а всі його вірші та поеми – заклинання, що неминуче діють на людину, яка їх читає. Його авторитет для мене настільки незаперечний, що в світлі останніх подій в Україні, я часто питаю себе: «А що на це сказав би Шевченко?». Або звернувши свою увагу не деяких осіб із українським громадянством, скаржуся, що «не таких українців оспівував, шанував та бажав би бачити на нашій землі Шевченко». Інколи мені здається, що він і справді все бачить, про все знає і тоді я вже розмовляю не сам із собою, а з ним... «Невмираючий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення» (П.А. Грабовський). Боже, як це актуально.

Завдяки Шевченку я полюбив поезію. Більше того, завдяки Шевченку я знову відчув національну гордість. Взагалі, в мені стало більше любові! За все це, я безкінечно вдячний Тарасу Григоровичу, пишаюсь ним і притримуюсь думки, що у кожного, хто цінує Високу літературу й тим паче поезію, «Кобзар» має прикрашати книжку полку. Ця книга – багатство всього людства, прояв його кращої сторони. Так вважали і такі видатні постаті, як І. Франко, який казав про Шевченка таке: «Він був селянський син і став князем в царстві духа. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свобідніші степені. Та найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті – невмирущу славу і вічну нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець». В свою чергу, О. Гончар абсолютно справедливо зазначив, що: «Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя».

Отже творчість Шевченка для всіх і кожного, а для українців тим більше, адже ми багато чим завдячуємо Шевченку, і не тільки в плані культурної спадщини, хоча стосовно останньої, російський письменник та філософ М.Г. Чернишевський був абсолютно правий, казавши, що: «…коли у поляків з’явився Міцкевич, їм уже не потрібні стали поблажливі відгуки якихось французьких чи німецьких критиків: не визнавати польську літературу означало б тоді тільки виявляти власну дикість. Маючи тепер такого поета, як Шевченко, малоросійська література також не потребує нічиєї ласки».

Стосовно ж даного видання, то воно нагадує читачу, що Шевченко був не лише поет світової величини, але й художник, для чого в книзі було розміщено деякі його роботи.

Всі твори в цьому виданні були розділені на групи відповідно до різних етапів життя Шевченка. А скориставшись коротенькою пам’яткою стосовно головних подій життя автора, що розміщена на останній сторінці книги, можна краще зрозуміти та відчути поета.