Цитаты из книг автора «Стефан Цвейг»

заблуждение, если она не ведет к определенной цели

Они знают, что всеми забыты, сознают, что они чужие, как морские ракушки, на которые всякий наступает ногой.

я растекался, сливался в этом неугомонном журчании с полуночным миром.

Ощупью выбрался я на палубу. Она была пуста. И когда я поднял взор над дымящейся башней трубы и призрачно мерцающими тросами, мои глаза озарил вдруг магический свет. Небо сияло. Оно казалось темным рядом с белизной пронизывавших его звезд, но все-таки оно сияло; казалось, что бархатный полог застилает какую-то светящуюся поверхность, а звезды – только отверстия и прорези, через которые просвечивает этот неописуемый блеск. Никогда не видел я небо таким, как в ту ночь, таким сияющим, таким холодным, как сталь, и в то же время искрящимся, пенящимся, залитым светом, излучаемым луной и звездами, но горящим как будто в какой-то таинственной глубине. Белым лаком блестели в лунном свете все очертания парохода, резко выделяясь на темном бархатном фоне неба; канаты, реи, все контуры растворились в этом струящемся блеске. Словно в пустоте висели огни на мачтах, а над ними круглый глаз наблюдательной корзинки – земные желтые звезды среди сверкающих небесных. Над самой головой стояло таинственное созвездие Южный Крест, прибитый мерцающими бриллиантовыми гвоздями к Неведомому; казалось, что он колыхался, тогда как движение создавал только ход корабля, который, слегка дрожа и дыша полной грудью, то поднимаясь, то опускаясь, гигантским поплавком подвигался вперед по темным волнам. Я стоял и смотрел вверх. Я чувствовал себя, как в ванне, где сверху падает теплая вода, только это был свет, белый и теплый, изливавшийся мне на руки, на плечи, нежно струившийся вокруг головы и, казалось, проникавший внутрь, потому что все смутное в моей душе вдруг прояснилось. Я дышал свободно и чисто и с восторгом ощущал на губах, как прозрачный напиток, мягкий, шипучий, опьяняющий воздух, напоенный дыханием плодов и ароматом далеких островов. Теперь, теперь впервые с тех пор, как я поднялся по трапу, меня охватила священная радость мечтания и другая, более чувственная, заставлявшая меня, словно женщину, отдавать свое тело окружающей неге. Я хотел лечь и устремить взор вверх на белые иероглифы. Но палубные кресла были все убраны, и нигде на всей пустынной палубе для прогулок я не видел удобного местечка, где можно было бы отдохнуть и помечтать.

Та як же я могла тобі сказати? Ти б ніколи не повірив мені, невідомій жінці, що протягом трьох ночей так покірливо, навіть жагуче віддавалась тобі, ніколи б не повірив безіменній товаришці випадкової зустрічі, що вона залишилась вірна тобі, зрадливому, ніколи б не позбувся сумніву, що дитина справді твоя! Навіть якби мої слова здалися тобі схожими на правду, ти б ніколи не міг позбутися таємної підозри, що я намагалася накинути тобі, заможній людині, чужу дитину. Через ту підозру між нами стала б тінь, невловима, тривожна тінь недовір’я. Я цього не хотіла. А, крім того, я ж знаю тебе, знаю так, як ти сам навряд чи себе знаєш, і певна: тобі, що любиш у коханні тільки безжурне, легке, грайливе, прикро було б стати негадано батьком, бути відповідальним за чиюсь долю. Ти звик до цілковитої волі і почував би себе якось зв’язаним зі мною. І ти б – я знаю, так сталося б усупереч твоїй свідомій волі, – ти б мене зненавидів за те, що я зв’язала тебе.

Ти – палкий, легковажний, відданий забавам і пригодам юнак, а одночасно у своїй творчості – невблаганно сувора, свідома свого обов’язку, безмежно начитана й освічена людина. Несвідомо я відчула те, що згодом кожен помічав у тобі: що ти живеш подвійним життям – своїм ясним боком воно обернене до зовнішнього світу, а другий, темний, знаєш тільки ти сам; те найглибше роздвоєння, ту таємницю твого буття я, тринадцятирічна дівчинка, зачарована тобою, відчула з першого ж погляду.

когда дело идет о других, мы всегда очень рассудительны и деловиты, – но мне так и не удалось выяснить ужасной и таинственной причины этой болезни…

пора відцвітання, і жінка хапається за останні можливості здійснити свій вибір поміж материнським і жіночим на користь оцього другого. Життя, яке здавалося давно визначеним наперед і складалося з готових відповідей, тепер ще раз починає ставити запитання, і востаннє магнітна стрілка вибору коливається між можливістю пережити еротичну пригоду і остаточним самозреченням. Настає час прийняти небезпечне рішення: бути лише матір’ю, чи ще раз, востаннє, відчути себе жінкою, пожити трохи для себе, чи тільки задля дітей. І барон, який у таких справах відзначався неабиякою проникливістю, відразу ж помітив, що вона саме перебуває у схожих роздумах, вагаючись поміж егоїстичними бажаннями і необхідністю принести себе в жертву дитині.

Він мав чимало підстав сподіватися на успіх своїх зусиль у завоюванні нової знайомої. По-перше, вона саме досягла того віку, коли жінка починає шкодувати про те, що так довго зберігала вірність чоловікові, якого по-справжньому ніколи не кохала. А крім того, наближається

но когда человек молод, ему всегда кажется, что лихорадка и смерть постигнут кого угодно,