Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Рецензии и отзывы на Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник

Читайте в приложениях:
16 уже добавило
Оценка читателей
4.2
Написать рецензию
  • drunk_flower
    drunk_flower
    Оценка:
    13

    Не так уж важно, о чем пишет Жадан. Важно КАК он пишет.
    Не знаю, что чувствуют другие, когда читают Жадана, но я (человек, выросший в Харькове) чувствую Харьков со всеми его особенностями.

  • sirin_avsen
    sirin_avsen
    Оценка:
    8

    "Жадан-нон-фікшн" , або До питання сприйняття балакучо-музичної книжки про анархію, В. Сосюру, Украіну та розгульне молодецьке життя.

    Жанрово незвична книжка про невеличку мандрівку двох героїв потягами, автобусами, автостопами та українськими дорогами не є небаченним одкровенням. Нічого такого, що не знайшлось би в інших молодих авторів, ностальгуючих за несвободою України. Жадану, як заправському мазохистові, довподоби смакувати оте радянське своє життя із горісним хапанням за голову, слюнявити вініл, бідкатися про невизнаність та невизначенність майбутнього. Ані жартів, ані подколів, що було понатикано в "Депеш Моді", - суцільна пам'ять та авторська безпритульна свідомість. Який же тут сміх, коли Сірьожа проїздить дорогами дитинства та сьорбає алкоголь з целофану. Але й наївного цілування рідної землі також, дякувати кому (?), нема, бо якось тошно героєві від тієї пам'яті, що він перед нас оголює, та, мабуть, від незмінного прищавого підліткового світосприйняття (про яку oнтологічність тут можна говорити? переросте!). Не про Харків книжка і навіть не про UKR (with "the"). Це книжка про лабіринти та тупіки як адекватну заміну сучасному поняттю "визволення". Єдиний рух - із пам'яті в реальність. І навпаки.

    Головне доїхати, а там видно буде, тому що ця гонитва за демонами щасливого дитинства, за привидами із затишних провулків пам'яті поступово починає брати за яйця, це так ніби хтось тиче тебе писком у світло-червоні калюжі крові, мовляв, ось вони, залишені для тебе сліди, ось що лишилось тобі з минулого...

    Політична думка аж вигинається у новельці "Лівий марш" (цитуєма, залайкана) з усіма цими знаками питання та оклику. Безперечний plus її в надзвичайній ритмічності, адже текст можна по куплєтах з приспівами розбити і дьоргатись під цю нарізку в стилі "панк".

    Жадан-ді-джей. Не слухала б його радіостанцію, бо в музиці не варто так любити і пропагандувати себе, бо...

    в цьому житті немає нічого крім тебе і твого саунду, тому що на цій вулиці, як і на будь-якій іншій, просто немає недозволених місць.

    О, побачила в одній рецензіі, що мова Жадана - липкий льодяник. Так воно і є, мені ж таких солодощів нільзя - після них не кайфово роздирати щелепи.

    Читать полностью
  • xbohx
    xbohx
    Оценка:
    6

    На прэзэнтацыі гэтай кнігі сам аўтар сказаў, што кніга не ўспрымаецца, як нешта суцэльнае. Гэта проста 40 розных тэкстаў, падзеленых на 4 часткі. Але ўсё ж такі кожная з чатырох частак мае сваю тэму.

    Усё цікавае ў краіне адбываецца на вакзалах, і чым меншы вакзал, тым больш цікавага.

    Першая частка кнігі прысьвечана вандроўкам аўтара па украінскай чыгунцы. Ён сам адзначае, что заўжды яе любіў. Мне было лёгка чытаць гэту частку, бо падзяляю захапленьне аўтара чыгункай.

    ...я люблю чыгунку, люблю настолькі, што магу пісаць аб ёй кнігі, мае кнігі аб чыгунцы былі б поўныя прыкладаў з рэальнага жыцця...

    Частка другая прысьвечана дзяцінству й юнацтву аўтара й называецца "Мае васьмідзясятыя". Мне, як прадстаўніку дзевяностых, чытаць гэта было пазнавальна.
    Трэцяя частка працягвае тэму дзяцінства аўтара і плаўна перацякае ў маладосць.
    І асаблівы дзякуй аўтару за чацьвёртую частку з назвай "Жыць хутка, памерці маладым (дзесяць трэкаў, якія я хацеў бы пачуць на сваіх хаўтурах)". Кожны з тэкстаў гэтай часткі мае назву пэўнай песьні. Моцны эфэкт ад прачытаньня будзе тады, калі пад кожны тэкст уключаць адпаведную песьню. Жадан расказвае нам пра сваю музыку.

    Музыку я стараюся слухаць дома й без сведкаў, мяне разрывае ад абразы й роспачы, калі хто-небудзь падыходзіць і выключае музыку, якую я слухаю, якая мне падабаецца, маю, блядзь, музыку.

    Жадан расказвае пра музыку ўвогуле.

    ...пачутая табой аднойчы музыка змяняе колер тваёй скуры, звужае табе зрэнкі, перасушвае губы, робіць голас нізкім, а лёгкія - уразлівымі, раздувае вены і заганяе туды сталовае сухое віно, ад чаго ты - кожны раз, пачуўшы сваю музыку - губляеш раўнавагу й выпадаеш з вонкавай, цалкам нейтральнай што да цябе, аўдыяпрасторы ў кашмарны падводны свет асабістага саўнду, даўжынёй у цэлае жыццё.

    Гэтай часткай аўтар дзеліцца з намі кавалачкам свайго ўнутранага сьвету.
    Адзіны мінус гэтай кнігі - пераклад, якасьць якога мяне непрыемна ўразіла.

    Читать полностью
  • FilleOrange
    FilleOrange
    Оценка:
    5

    його проза - суцільна поезія. неважливо про що пише Жадан. головне, ЯК він це робить. мандрівка місцями бойової слави Махна, а разом з тим і незатертими спогадами з життя письменника. після прочитаного обов"язково захочеться туди поїхати. якщо не в Гуляйполе, то у Харків точно!

    і все закінчиться хепіендом або по-іншому, але все-таки якось завершиться. і кожен прийде додому, "впаде навзнак,і, засинаючи, дивиться в небо. небо в цей час лежить на животі і, так само засинаючи, дивиться на нас".

  • GaLina_KGB
    GaLina_KGB
    Оценка:
    5
    УВАЖНО СЛІДКУЙ ЗА ХВИЛЯМИ – ОДНА З НИХ ТВОЯ

    Вперше знайомлюся з прозою Жадана. Вона дещо відрізняється від поезії, вона більш викриваюча, більш неприкрашена, хоча така ж влучна і печальна.
    «Anarchy in the UKR » - твір без початку і кінця, і без сюжету також. Жадану не потрібен сюжет, він пише про те, що знає, про те, що бачив і відчував. Про все, що було, про захоплення, прагнення і розчарування, про безробітних, алкоголізм і проституток ("обов’язково проституток, я наполягаю"), про вокзали і про музику. Я дуже люблю коли знаючі (шарущі) люди пишуть про музику, про гарну музику, про вічну, тоді я починаю любити її ще більше.
    І ще більше я почала любити творчість Жадана. Не за історії про водяру і котлети, і точно не за лайливі слова (як би гармонійно вони не вписувалися в текст), ні. Я люблю його сарказм і самоіронію, коли хочеться зацитовувати цілі сторінки.
    Я ніколи не була ні в Харкові, ні в Луганську, а тепер і не хочеться. В книзі Жадана все сіре і похмуре, просякнуте безвихіддю, всі його спогади. Можливо я чогось не розумію, але, якщо у Сергія Вікторовича були такі дитинство і юність, мені якось його навіть шкода.

    Тут немає чого робити навіть удень. Вночі тут немає чого робити взагалі.
    Читать полностью