Цитаты из книги «Коли подих стає повітрям»

Найкращим стати дуже просто: знаходиш того, хто зараз найкращий, і здобуваєш на один бал більше, ніж він.

Втрата — це не кінець подружнього кохання, — писав К. С. Льюїс

що я зараз також ношу глибоко в кістках: нерозривний зв’язок між життям і смертю, здатність іти вперед і знаходити сенс, незважаючи на це, завдяки цьому.

«Знечулені, ми підійматимемось вгору і дістанемось вершин вічних пагорбів, д Але бути в цьому місці не завжди легко. Погода тут непередбачувана. Оскільки Пола поховано з навітряної сторони гір, мені доводилось навідуватись до нього під палючим сонцем, крізь густий туман і холодний колючий дощ. Ця місцина буває настільки ж незатишною, як і спокійною, водночас людною та самотньою — як і смерть та жалоба — але в усьому цьому є краса, і я гадаю, що це добре й правильно.

Хоча ці останні кілька років були болісними і важкими — іноді май же нестерпними — вони також були найпрекраснішими і найзмістовнішими в моєму житті; вони вимагали від нас щодня підтримувати баланс між життям і смертю, радістю й болем, досліджувати нові глибини вдячності та любові.

За кілька тижнів до його смерті, лежачи на ліжку вдома, я запитала в нього: «Ти можеш нормально дихати, коли моя голова лежить ось так в тебе на грудях?» Він відповів: «Я тільки так і вмію дихати».

Ми обоє жартома казали близьким друзям, що секрет порятунку відносин полягає в тому, щоб один з партнерів захворів на смертельну хворобу. З іншого боку, ми знали, що один зі способів протистояти смертельній хворобі — міцно кохати: бути вразливим, добрим, щедрим, вдячним. Через кілька місяців після його діагнозу ми співали гімн «Пісня слуги», стоячи поряд у хорі, і слова відлунювали змістом в ту мить, коли ми разом зіткнулися з непевністю і болем: «Я з тобою ділитиму радість і смуток, / поки ми не пройдемо разом цей шлях».

Мабуть, є лише одна річ, яку можна сказати цій дитині — самому майбутньому, що на якусь мить перетнулось у часі зі мною — життям, яке, якщо не враховувати малоймовірні варіанти, належить минулому.

Усі ми безсилі перед скінченністю.

життя проживається в перші двадцять років, а решта — лише осмислення.