Дмитренко, як мара та, сидів над його душею, чигав, як шуліка, коли Чіпка пристане на його раду – сам «вийде в одставку».
– Коли б мене на шибеницю вели та сказали: як подасись сам, помилуємо, – я б і тоді не послухав! – скрикнув Чіпка. – Хто скаже, що я чоловіка вбив?… Може, вони на своїм віку десятки, сотні на той світ позагонили… А тепер шкода: нема волі?… Тепер завадило – всі рівні?… Я людям служу… мене люди вибрали… мене люди й скинуть!