Отзывы на книгу «Людина»

Попри те, що книгу прочитала втретє, вона цього разу відкрилася мені новим боком.
Власне, для мене це не твір про жінку, що вважала себе рівнею чоловікові й тому мала право на свідомий вибір. Як на мене, це повість про те, як рівноправну чоловіку жінку (врешті-решт, людину) примусили (люди, обставини, власні почуття й - розум) чинити всупереч її бажанням. Адже інакше як самопожертвою не можна назвати фінал книги. Віддатися за нелюба, до того ж, нелюба значно за неї черствішого, неспроможного її зрозуміти, вчинити це, поховавши у душі щире, справжнє почуття до іншого, - це справді невимовно боляче, страшно і... неминуче?

Чомусь не прочитала я цей твір у школі, що на правду став би мені дуже до душі.
Стиль Кобтлянської ні з чим не сплутаєш в нім є характер і самобутність. Красива мова, жива та справжня. І думка істотна у всій повні розкривається перед нами.
Через пів століття опісля Кобилянської, по цій темі так співзвучно написав Василь Симоненко найкращий, як на мене, епіграф:

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Чим жінка гірша від чоловіка?

"На милування нема силування", так само і на поважання; а вироблені погляди на життя, котрі тісно зв'язані з нашою совістю, також не даються скинути, наче та одіж.

Героїня. Ось в кого я закохалася з самого початку - в Олену Ляуфлер. Її погляди, її вільнодумство, її нескоренність - усе це мені невимовно імпонувало. Я так хотіла, щоб дівчина змогла довести батькам, що вони не мають права самостійно вирішувати її подальшу долю, керувати її життям, змусити її любити, або хоча б мовчки терпіти. Її палкі й щирі промови були ніби прочитані з моїх думок.

Але. Є одне але. Я була впевнена, що жінці вдасться досягти вершин, довести, що вона мала рацію, що вона буде щаслива поруч з чоловіком, який би її підтримував і розумів. А Олена пала жертвою гніту обставин, як і багато інших до неї та після неї. Вона була змушена поступитися своїми принципами заради благополуччя родини, це була її жертва... А мати її прийняла. Не цього я очікувала й не цього хотіла. Тому враження трохи зіпсувалося.

Особисто для мене суть цієї книги не лише в тому, щоб показати, що і жінка щось може в цьому світі.
Насправді кожна людина може досягти будь-яких висот. Але найчастіше одного бажання замало, якщо поруч немає того, хто би підтримав, порадив, заспокоїв.
І як страшно, коли ти цю людину знаходиш, складаєш із нею плани на майбутнє, а вона раптом йде. Або взагалі вмирає.
І який сенс тоді з усіх твоїх амбіцій, якщо тебе зламали там, де ти і прогинатися-то не хотіла і не планувала?
А навколо всі чогось від тебе хочуть, і найгірше - зовсім не того, чого ти сама собі бажала.
І здається, що місця для тебе вже немає абсолютно ніде. І спокою тобі не дають ні навколишні, ні ти сама.
Натомість лише купка листів мов насміхаються із твоїх наполеонівських планів, коли ти всупереч своїй совісті переступаєш через те, чим дорожила роками.
Мене розчулило.