Чилі. Військова диктатура та економічна свобода

Економічні успіхи Чилі досі є предметом запеклих суперечок. Як би там не було, сьогодні це одна з найбільш успішних країн американського континенту з річним ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності в розмірі понад 20 тисяч доларів (в 2,5 раза вищий за аналогічний показник в Україні 2014 року).

Але ось біда, історія економічного підйому в Чилі зовсім не безхмарна.

Генерал Авґусто Піночет прийшов до влади шляхом військового перевороту 1973 року. На той час спроби побудувати в цій країні комунізм призвели до її зубожіння. Політичні та військові дії диктатора можна розглядати як злочини проти людства. А ось в економіці він не став довго мудрувати і запросив консультантів неоліберального спрямування з Чиказької школи економіки (згадаймо Мілтона Фрідмана і монетаризм).

Країну відкрили для іноземного капіталу і вільного ринку, були запроваджені податкова і пенсійна реформи.

Масштабна приватизація і скорочення витрат державного бюджету спочатку спричинили обвал неефективної економіки. До кінця 70-х років економіка почала зростати, але високий рівень безробіття зберігався тут аж до середини вісімдесятих.

Молоді чилійські економісти, які здобули освіту в США, отримали повний карт-бланш на дії в галузі економіки. Противники їхніх перетворень і профспілки отримували жорстку відсіч від військових. Чилі стали перетворювати в економічному плані на країну ліберального спрямування.

«Чилі – країна власників, а не пролетарів», – заявляв Піночет.

Економічні успіхи й розправа над політичними опонентами. Хотілося б не згадувати їх разом, але в чилійському варіанті все було саме так.

До кінця вісімдесятих економіка набирала оберти, формувався середній клас, який вже не хотів жити в лещатах диктаторських обмежень. Напруга і протест зростали. У 1988 році чилійці відмовилися підтримати Піночета на головному політичному посту країни, дати йому ще вісім років повноважень.

Новий уряд почав демократичні перетворення, але в той самий час визнав і продовжив економічний курс, зберігши ліберальну модель розвитку. Демократи на Заході зітхнули з полегшенням – тепер ліберальна модель і демократія опинилися поруч.

Генерал Піночет зберігав свій вплив на політику країни і в 90-ті роки, але 1998-го почалося його кримінальне переслідування. У 2006-му він помер у віці 91 рік. Чилійське суспільство розділилося на два табори – один радів, що помер злочинець, інший сумував за людиною, з якою пов’язували підйом країни.

Диктатор, переконаний в ефективності приватної власності та вільної конкуренції, – це швидше виняток, ніж правило, тому досвід Чилі в цьому сенсі не є типовим.

Як би там не було, сьогоднішня Чилі відкидає силову диктатуру, але визнає ту економічну модель, курс на яку був свого часу неухильно узятий.

Кілька фактів про сьогоднішню економіку Чилі:

Польща. Від шоку до розвитку

Розвал соціалістичного блока став найбільшою геополітичною перебудовою світу. Колишні країни соцтабору, які вирвалися з його лещат, тепер мусили будувати новий світ, від якого вже встигли відвикнути. Господарські зв’язки, спосіб управління економікою встигли вплинути на сприйняття людей. Навряд чи дев’яності роки двадцятого століття згадують в цих країнах як золотий час. Спад, безробіття, розчарування людей – супутники перехідного періоду.

На прикладі Польщі розгляньмо шлях становлення ринкової економіки.

Навіть сьогодні багато економістів розходяться в оцінках ефективності польських реформ. Надто вже болючими і шоковими вони були, призвівши на початковому етапі до величезного спаду. Навіть початковий ріст економіки не вирішив соціальних проблем. При збільшеному рівні виробництва безробіття також зросло. Як таке може бути? Якщо сьогодні 8 осіб виробляють більше, ніж вчора могли зробити 10, – то таке цілком можливо. На конкретних ділянках економіка ставала ефективнішою, доводячи неспроможність попередньої економічної моделі, але процес цей був інертний.

План Бальцеровича – саме під такою назвою увійшов в історію марш-кидок радикально швидкого переходу від соціалізму до капіталізму.

Він передбачав наступне:

• дозволено банкрутство державних підприємств;

• збалансований бездефіцитний або низькодефіцитний бюджет;

• скасування пільгового кредитування;

• спрощення та лібералізація податкової системи;

• бюджетна децентралізація і відмова від регіонального вирівнювання;

• відмова від підтримки тих чи інших галузей;

• проста податкова система з помірними ставками;

• відкритий характер економіки – відсутність протекціонізму;

• масова приватизація.

Суспільство, що з натхненням сприйняло відмову від комуністичної ідеології, не виявилося готовим до настільки швидких перетворень, очікуючи підвищення рівня соціальних благ, характерного для розвиненої Європи.

Проте такий різкий поворот визначив долю країни. Найталановитіші люди пішли працювати в бізнес або на себе. Вдало проведена пенсійна реформа сформувала «довгі гроші» – люди стали самостійно накопичувати гроші на майбутню пенсію, а це в свою чергу стало стимулом для активного розвитку регіональної Варшавської фондової біржі, на якій котируються сьогодні й акції українських агрохолдингів, адже саме до Польщі вони прийшли в пошуках довгострокових інвестиційних ресурсів. Вільна приватизація залучила західний капітал, що сформував високу культуру ведення бізнесу в країні. Високі темпи зростання призвели до того, що за станом на 2014 рік рівень життя в Польщі приблизно втричі перевищує український. Проте за це сам Бальцерович розплатився політичною кар’єрою: поляки назавжди запам’ятали «епоху змін», а економічне зростання припадало значною мірою на той період, коли Бальцерович не був при владі, – таким чином, підйом асоціювався вже з іншими політиками. Це досить типова доля реформатора. Його діяльність легше оцінити людям, які дивляться на неї збоку, оцінюють результати у вигляді конкретних об’єктивних показників, а не проживають як громадяни цієї країни.

Сьогоднішня Польща динамічно розвивається, це плацдарм для інвестицій в Центральну Європу.

Кілька фактів про сьогоднішню економіку Польщі:

Історії економічних проривів навчають нас важливих уроків:

1. Немає приреченості, шлях перетворень під силу будь-якій країні.

2. Немає єдиного правильного шляху, суспільства різні, кожне знаходить свій рецепт. У той самий час підйом практично завжди пов’язаний з ростом економічної свободи, хоча в низці випадків і не поєднується зі свободою політичною.

3. Економіка інертна, за 2–3 роки вона не може змінитися до невпізнання, тому реформатори розвинених країн зазвичай спостерігають за розквітом зі сторони, тимчасом як інші політики пожинають плоди попередніх реформ.

Аргументація «давайте зробимо, як у Польщі, Сінгапурі чи Кореї» – досить слабка, адже шлях до економічного процвітання зазвичай дуже індивідуальний. Схоже, кожна історія успіху існує в одному екземплярі. Але це не означає, що нам нема чого вчитися у них. Навпаки, важливо зрозуміти принципи проведених успішних реформ, на базі яких сформувати свій економічний бліцкриг.

Ми ж рухаємося далі в пошуках розуміння роботи внутрішніх механізмів економіки.

Чoму люди так не люблять банки і як виникла банківська справа

Англійське прислів’я так описує сутність банківської справи: це принцип «3–6—3».

Взяв гроші під 3 %, дав гроші під 6 %, і о 3-й годині дня пішов грати в гольф. З одного боку, це жарт, з іншого – лаконічний опис основної діяльності банків.

Банки працюють з грошима, тому більшість людей упевнені, що в банку завжди дуже багато грошей. «Пограбувати банк» звучить куди органічніше, ніж «пограбувати хімчистку».

Часто люди банкам не довіряють, представляють їх мафією, вважають узагалі непотрібним елементом економіки. Звідки ця нелюбов?

Її легко зрозуміти. Хіба багато людей люблять трунаря? Багато хто приходить попити чаю до стоматолога чи хірурга? Чи багато людей люблять патрульні служби на дорогах?

Діяльність банку передбачає, що в низці випадків його позичальникам доведеться розлучатися з майном, грошима і таким іншим.

Банк – це посередник між вкладником і позичальником. Послуга банку – професійна оцінка позичальника з точки зору ризику неповернення кредиту. Без банківської системи в ситуації знецінення грошей ви б для збереження заощаджень самі шукали, кому їх позичити. Банк, як правило, це робить краще, професійніше. Він бере ваші гроші і віддає їх іншому, вивчивши його доходи, репутацію, історію, можливість повернути кредит. За рахунок маржі (різниці між ставкою позичальникові і ставкою для вкладника) банк покриває збитки по проблемних кредитах і свої витрати та отримує прибуток. Сумнівні проекти не отримають фінансування від початку, слабкі банки дадуть забагато сумнівних кредитів і зійдуть з дистанції, невдалі проекти, які отримали кредити, не повернуть їх і збанкрутують. Економіка завжди містить відсоток невдач, завдяки якому залишаються найкращі. Це свого роду еволюція, яка залишає сильніших, відсіває і зберігає більш затребувані ідеї. Якщо їй «заважати», рятуючи погані банки, погані проекти і поганих позичальників, то сумарно суспільство програє, віддаючи ресурси не найкращим.

Банківська справа не така проста, як може здатися на перший погляд. З одного боку, банк має безумовні зобов’язання перед вкладниками, з іншого – зобов’язання позичальників, які напевно не розрахують у майбутньому можливостей, зіткнуться з тим чи іншим ризиком. Щоб мінімізувати відсоток неповернень виданих кредитів, банк повинен адекватно оцінювати тренди розвитку економіки, перспективні і безнадійні галузі, аналізувати психологічний портрет тих людей, які схильні до невиконання зобов’язань, і багато іншого.

Уявіть собі, що купили якусь дуже потрібну вам річ, скориставшись кредитом банку. Максимум отриманого задоволення ви дістаєте в момент купівлі. А далі щомісяця або щокварталу маєте справу з «незадоволенням» повернення кредиту. Ваша річ старіє і втрачає у вартості, а ви продовжуєте платити за кредитом. Ви не любите банк, навіть якщо не маєте особливих проблем з погашенням кредиту. Що вже казати про ситуацію, коли проблеми виникли. Тепер за фактом є ситуація, коли на виході вже не настільки цінна річ, раніше сплачені гроші, борг, який неможливо сплатити, і дамоклів меч банку, який хоче забрати заставне майно. І банк не може дозволити собі бути недостатньо вимогливим. Якщо він допустить слабину, то завтра не зможе виплатити борги вкладникам – адже він посередник у ваших стосунках.

Чи можна обійтися без банків? Багато хто вважає банки якимось непотрібним штучним утворенням. Чи можна обійтися без відсотка? Колись релігії критикували позиковий відсоток – можна, значить, і без нього?

Це не так. Завжди є той, хто відчуває нестачу коштів. Уявіть собі, що ви маєте можливість виробити і продати товар, заробивши на ньому 30 %. Ви обмежені в ресурсах, недовироблена продукція – це недоотриманий прибуток. Якщо ніхто не готовий дати вам гроші просто так, без відсотка, то ви самі погодитеся запропонувати йому частину майбутнього прибутку, це і стане відсотком за угодою про користування грошима. Позиковий відсоток природний, він виник історично, мабуть, не міг не виникнути.

Сприймайте банки як набір функцій:

– здійснення платежів;

– відбір найбільш привабливих і конкурентних проектів;

– посередництво між тим, хто заощаджує, і тим, хто інвестує;

– кредитування економіки.

Якби банків не було, функції все одно залишилися б затребуваними. Так колись дуже давно гроші в людському суспільстві з’явилися як посередник в операціях обміну з ускладненням економічних відносин. Ця посередницька функція природна, і з часом стало зрозуміло, що для її виконання потрібні спеціалізовані установи. Їх сьогодні ми і називаємо банками.

Італійське слово banco означає лавку, на якій міняйли розкладали монети. Спочатку це був обмін одних монет на інші, а пізніше їм довірили зберігання грошей і здійснення платежів від чийогось імені.

Основною діяльністю банків, як ми вже говорили, є боргові операції. Одним із родоначальників сучасної банківської справи в частині кредитування вважають орден тамплієрів. Паломництво на Святу Землю багато християн вважали своїм обов’язком. Але захід це був тривалий і дорогий, відкладати на нього гроші часто доводилося роками. Орден підписував з паломником спеціальну угоду, згідно з якою той мусив повернути кредит з певною винагородою. Описувалися в ній у хитромудрій формі й штрафні санкції, а також згода одержувача кредиту в разі непередбачених обставин або смерті передати своє майно ордену.

Тамплієри успішно вели свою справу, і в силу цього люди почали надто перебільшено говорити про їхню необмежену фінансову владу. Гоніння на орден багато хто пов’язує з небажанням впливових позичальників повертати великі позики. Розгром ордена був жорстокий і породив безліч легенд.

Але все ж тамплієрам удалося закласти основні принципи банківської справи. Банки трансформують заощадження в інвестиції, незримо зводять того, хто має вільні кошти, з тими, хто в них має потребу. Згодом банківська справа стала звичною, релігійні доктрини отримали нове тлумачення, яке не забороняє позичковий відсоток, але ставлення до банків і далі залишається здебільшого недовірливим. Сам собою приріст грошей і відсоток багатьом не дають спокою. Більш того, великі економічні кризи часто мають спусковим гачком саме крах банку, що змушує шукати серед банкірів свого роду ляльководів, які керують світовим розвитком.

Банк як структура дійсно вкрай чутливий до економічних потрясінь, його успішність є свого роду похідною від успішності реального сектора економіки. Річ у тім, що банк при встановленні процентної ставки за кредитами закладає прогноз проблемних і сумнівних боргів. У разі катаклізмів у реальній економіці цей рівень фактичних втрат може виявитися разюче вищим за плановий – багато компаній зазнають банкрутства. В цьому випадку закладений у ставку по кредитах відсоток проблемних боргів виявиться заниженим, відтак коштів, отриманих банками, буде недостатньо для розрахунків із вкладниками. У свою чергу, банкрутство банків швидко поширює кризу, адже від нього страждає величезна кількість громадян і підприємств. Тому банківський крах породжує велику кількість проблем в економіці.

Приклад.

Припустімо, що середня ставка по депозитах становить 15 % річних. Банк розраховує, що 3 % від виданих кредитів не будуть повернуті. Ще 1 % складають витрати банку на обслуговування процесу (утримання приміщень, людей і так далі). 1 % банк закладає у вигляді свого планового прибутку. Таким чином, йому потрібно отримати 100 % + 15 % + 1 % + 1 % = 117 % від прийнятих депозитів. А заплатять йому 100 % − 3 % = 97 % всіх боржників. Середня ставка по кредитах у цьому розрахунку має скласти 117 % / 97 % − 100 % = 20,6 % річних. Але ситуація ускладниться, якщо рівень проблемних кредитів буде значно вищим, ніж 3 % від виданих сум. У цьому випадку в банку виникнуть фінансові проблеми. Якщо ж подібна ситуація буде спостерігатися у всій економіці, це може призвести до системних банківських криз.

Банки називають кровоносною системою економіки. Це порівняння показує, що гроші – це аналог крові, яка доставляє енергію в ті місця економічного організму, де вона потрібна найбільше. Так і банки є посередником, що переводить кошти від одних підприємств іншим, збирає у бажаючих вільні кошти і передає їх тим, кому їх не вистачає для здійснення значних перспективних проектів.