Несподівано її увагу привернув телеканал місцевих новин. На екрані вона побачила свого батька, який знаходився на місці злочину. Диктор розповідала про звіряче вбивство, де залишилася тільки рука. Весь сюжет було побудовано на великій кількості несхвальних слів в бік правоохоронних органів. Дарина придивилася. Батько чи їй привиділося? Відеоматеріал передавали поганої якості. Зйомка велася спочатку з автомобіля через лобове скло, а потім взагалі з даху будівлі. Але, незважаючи на сумніви, Дарина відклала відерце з морозивом і побігла телефонувати по мобільному телефону.

– Алло, тато, – сказала вона в слухавку.

– Так, донечка, – спокійно відповів полковник Св’ятопятов.

– Мені здається, що я тебе бачила в новинах. Там про руку щось розповідали, чи це був не ти?

– Твою мати! Ах… – запнувся полковник. Він ніколи не лаявся при доньці, навіть в найемоційніші моменти. – А по якому телеканалу ти бачила цю новину?

– По місцевому. Там ще дикторка з таким противним голосом була. Розповідала, що у нас правоохоронні органи ні на що не здатні, – трохи тремтячим голосом відповіла Дарина.

Вона розуміла, що якщо тато почав лаятися при ній, значить все дуже погано.

Полковник секунду мовчав в слухавку, висловлюючи нецензурні обороти про себе, а після вголос вимовив:

– Сонечко, то не бери в голову. Це ми фільм детективний знімали, а вони і раді старатися. Несуть в маси паніку.

Дарина, звичайно, не повірила, але заглиблюватися в цю тему не наважилася. Вона фальшиво весело сказала татові до побачення. Хоча в душу закрався сполох. Її гарний ранковий настрій випарився. Вона не любила, коли батько брав участь в небезпечних операціях, але більше її засмутили слова диктора про погану роботу правоохоронних органів. Вона вимкнула телевізор і відправилася на кухню займатися прибиранням.

Дарина навіть не помітила, як пролетіли три години. Її настільки поглинули думки про поганий сюжет, що прибирання пройшло безболісно. Кухня сяє, посуд блищить, сміття в двох пакетах чекає в коридорі.

– Фух, – видихнула Дарина, – ось це кухня доброї господині.

Дівчина прийняла ванну, одяглася в зручний одяг, зачесала в хвостик своє довге русяве волосся і підмалювала вії, підкресливши величезні блакитні очі. А після, захопивши із собою пакети зі сміттям, вийшла на вулицю. Від такої, старанно виконаної роботи, дуже хотілося їсти. Тим більше, що сніданок складався всього-на-всього з декількох ложок морозива.

Дарина викинула сміття в сміттєвий бак, а після вирушила на стоянку до свого мініатюрного «Гольфу». У веселих яскравих променях сонця автівка виглядала такою ж неохайною, як і кухня. Хтось скористався товстим шаром бруду, щоб прямо на капоті написати непристойне слово. Але Дарина не засмутилася, вона з посмішкою витягла з сумочки вологі серветки. Тепер на капоті утворилася брудна розмазня, яка набагато більше впадала в очі, ніж непристойне слово. Дарина скривилася, пообіцявши своєму автомобільчику заїхати на мийку. Але, сівши за кермо, зрозуміла – голод пересилив сором. Дарина завела мотор і помчалася по весняному проспекту в свій улюблений ресторанчик на Подолі.

Якось так вийшло, що на багатолюдній вулиці дві прилеглі яскраві вивіски кав'ярні та бістро відвернули увагу від її улюбленого місця. Завдяки такій скромності в ресторанчику завжди знаходяться вільні місця. Так вийшло і цього разу. Дарина зайняла столик на відкритій веранді. Їсти хотілося сильно, багато і ситно. Вона замовила суп-харчо, картоплю фрі з м'ясом по-французьки, а на десерт сирний пудинг. Поки Дарина насолоджувалася стравами, то міркувала про те, що ж приховує від неї батько і яким чином можна вивідати у нього інформацію?

Судячи зі стриманої нецензурної лексики в телефонній розмові, він був розлючений, а це турбувало Дарину. Вона взагалі багато хвилювалася про свого батька. Його робота була небезпечною. Йому б в кабінеті відсиджуватися, чекаючи пенсію, та розпорядження роздавати. Але ні, він завжди брав активну участь в розслідуваннях.

Дарина глибоко зітхнула і вирішила, що найкраще розвіяти похмурі думки допоможе прогулянка по історичним місцям міста. Вона вийшла з улюбленого закладу убік Контрактової площі, звідки по кам'яній бруківці пройшлася до Андріївського узвозу.

Історична вулиця найулюбленіше місце не тільки туристів, але і жителів Києва. Крім, як пройтися по барвистим торговим рядам, тут можна сходити в театр «Колесо», або піднятися на оглядову терасу Замку Річарда. Зазирнути в музей Булгакова. Помилуватися Андріївською церквою. Зайти на музейну територію біля Десятинної церкви.

У будь-яку погоду і пору року Андріївський узвіз рясніє різного роду картинами і виробами ручної роботи. Колекціонери хваляться зібраними предметами з різних епох, а легкий вітерець розносить веселі нотки, виконувані вуличними музиками.

Дарина піднялася на оглядовий майданчик до Замку Річарда. Звідси відкривався чарівний вид на Київ. Дерева вже випустили нирки. Хмарно сіро-коричнева маса гілок переодягнулася. Навіть димарі заводів не дратували своїм індустріальним пейзажем. До поручнів підходили перехожі. Вони фотографувалися на тлі весняного міста і йшли далі насолоджуватися теплим днем. Дарина також зробила знімок сонячного пейзажу. Поки налаштовувала камеру на телефоні, почула розмову двох жінок. Вони обговорювали звірячі вбивства: «Як стало страшно жіть! Столько трупів! Весною завжди вилазять маньяки! А наші правоохоронні органи нічого не роблять! Чула сьогодні знова про вбивство передавали!». Дарина побіжно подивилася на двох пліткарок і поспішила піти з майданчика. Вона не бажала затьмарювати свій день, який і так почався з зіпсованого ранку.

Поглинена турботою за батька Дарина не помітила, як вийшла до Михайлівського собору. Тут її накрив натовп наречених. Неймовірна кількість шифону з атласом заполонили площу перед монастирем. Навколо клацали фотоапарати, а нетверезі гості весело гомоніли. Лімузини один за іншим привозили та відвозили щасливі пари. Але Дарина не звертала уваги на навколишню ейфорію, тому що у неї з голови не виходила розмова двох жінок. Трупи? У множині? Так ось, напевно, що приховував її батько. Рука це тільки частина чогось глобального. Можливо, в Києві з'явився серійний вбивця, а оприлюднення його діянь в ЗМІ погано позначиться на настроях жителів міста. Дарина розуміла, що якщо це так, то її батько цілком і повністю віддасть себе цій справі. Сполох, який вона відганяла кілька годин, повернувся.

Так, в роздумах, Дарина не помітила, як вирвалася з білосніжного полону на Малу Житомирську, по якій спустилася до Майдану Незалежності. Хоча спочатку планувала прогулятися через парк і на фунікулері повернутися до автомобіля. Вона усвідомила, що зробила коло, але її цілком поглинули сумні думки. Тепер, стоячи посередині центральної вулиці, вона міркувала, що робити далі. Додому не хотілося. А на Хрещатику панувала невимушена атмосфера. Тротуари і проїжджу частину заповнили перехожі, які насолоджувалися приємним вихідним. Всі раділи приходу весни, люди посміхалися. Здалеку чулася весела мелодія скрипки. Старенький дідусь в потертих одежах радісно смикав смичком. Дарина пройшлася по Хрещатику. Біля одного з кіосків не встояла і купила собі велику порцію вагового морозива, після чого сіла на лаву. Дарина з насолодою поглинала шоколадно-лимонну масу. Як прекрасно, коли вже тепло і можна їсти морозиво прямо на вулиці, і воно ще не так швидко тане, як душним літом. Вона доїла до вафельного стаканчика, коли звернула увагу на заголовок статті в газеті. Видання валялося прямо під ногами. Там великими буквами виділявся напис: «Звіряче вбивство в центрі міста». Дарина підняла газету.

«У п'ятницю вранці на Дніпровській набережній у води був знайдений труп вбитої дівчини. Тіло знайшли місцеві рибалки, які приходять ловити рибу під бетонними стінами набережної.

Цитата одного з рибалок Леонідова Л.В.: «Ми ходимо туди рідко, в основному тільки по вихідних. Решту часу ми вважаємо за краще рибалити ближче до пішохідного мосту або на Трухановому острові. А в цей день вирішили далеко не ходити. Погода була мерзенна, вітряна. Іти далеко не хотілося, але і повертатися з порожніми руками якось не добре. Ось і вирішили розташуватися між човнами. Спустилися до води, а там труп. Викликали поліцію».

Після виклику на місце злочину прибув патруль, а за ними криміналісти, слідчий, судмедексперт. Була проведена робота з пошуку доказів і вивчення трупа. Після огляду місця злочину нам повідомили, що жертвою стала дівчина років двадцяти двох, русява, одягнена в трикотажне синє плаття. Також у трупа відірвана права рука. Крім цього, при першому розгляді були виявлені садна на шиї та зап'ясті другої руки. Крові навколо трупа не знайдено. Співробітники правоохоронних органів запевнили, що проведуть масштабне розслідування. Наша газета буде стежити за ходом слідства. Просимо всіх, хто може знати дівчину або бачив її, повідомити в редакцію або по телефону 102.

Нагадаємо, що всього три місяці тому, недалеко від цього місця злочину, було знайдено тіло іншої молодої дівчини. Ми висвітлювали хід розслідування, яке ні до чого не привело. Дівчина залишилася непізнаною».

Дарина закінчила читати. В голові пронісся рій думок. Вона подивилася на дату. Газета свіжа, вийшла сьогодні. Вчора дівчина без руки, сьогодні жіноча рука. Мурашки пробігли по тілу. Дарина схопилася з лави як ошпарена. Вона звернула газету і дуже швидко, розштовхуючи неспішних перехожих, побігла в бік метрополітену. Її автомобіль залишився припаркованим на Подолі. Рух на Хрещатику у вихідні дні перекрито, тому найшвидшим способом дістатися до особистого транспорту залишалося метро. Дарина заскочила в скляні двері, купила жетон і стрімко, не звертаючи уваги на обурені крики чергової по станції, побігла вниз по ескалатору. Далі перетнула платформу і знову опинилася на ескалаторі, який перевіз її на пересадочну станцію «Майдан Незалежності». Дарина стрілою влетіла по сходах, ігноруючи масові закиди оточуючих на її адресу. Ось ще одна арка і вона бачить, як прямо перед нею зачиняються двері вагона. Не вистачило секунди. Дарина ще трохи за інерцією пробіглася уздовж платформи по ходу поїзда, а потім зупинилася і сіла навпочіпки. Її нудило, чи то від їжі, чи то від бігу, чи то від інформації про трупи, а можливо від усього разом. Дарина важко дихала, підібравши руки до грудей, вона опустила голову на коліна.

– Дівчина вам погано? – спитав чоловічий голос.

Дарина заперечливо похитала головою. Чоловік більше не поставив жодного запитання, але при цьому залишився стояти біля неї. Під'їхав потяг метро. Почався безладний рух пасажирів на вхід та вихід, хтось випадково зачепив Дарину. Вона похитнулась і мало не впала набік. Її утримала за плече міцна чоловіча рука. Дарина подивилась на свого рятівника. Блакитні очі, обрамлені густим віялом чорних вій, уважно дивилися на неї. Дарина злегка посміхнулася, подякувала блакитноокого рятівника і відійшла убік. В голові стояв туман, в шлунку штормило. Вона сіла в наступний поїзд, доїхала до станції «Поштова площа», звідки побігла до свого автомобіля.

В перші секунди Дарина вирішила поїхати до батька в відділення, але, через хвилину, відмовилася від ідеї турбувати його інформацією з газети. А якщо знайдене на набережній тіло не має відношення до відірваної руки? До того ж батько, швидше за все, в курсі вбивства дівчини. Він же полковник поліції. Дарина вирішила заспокоїтися, навести лад в думках, а після серйозно поговорити з батьком. Вона завела мотор і розгорнула автомобіль в бік свого будинку.

У Св’ятопятова так само, як і у доньки, голова йшла обертом. Його ранок зовсім не заладився. Він сидів у своєму кабінеті дуже злий після дзвінка Дарини. Полковник встиг зробити кілька гнівних розпоряджень і тепер нервово курив цигарку. До кабінету зайшов Ларкін.

– Ларкін! – закричав Св’ятопятов на молодого поліцейського. – Я тобі що наказав робити на місці злочину? А? Стежити за телевізійниками! А ти що?

Хлопець аж присів, так злякався.

– Так я ета… – почав було Ларкін.

– Ета, він! – не дав закінчити молодому служителю закону Св’ятопятов. – Ось тільки і знаєш, як до Валерії Анатоліївни залицятись, а простий наказ виконати не можеш! Як так вийшло, що ці п'яниці на чолі з Фрекен Бок зняли матеріал на місці злочину!? А?

Полковник зробив паузу. Занадто важко йому було кричати без зупинки.

– Засранець! Ось ти хто! – підсумував Св’ятопятов. – Геть з очей моїх!

– Так ета… – знову щось хотів сказати Ларкін.

– Геть я сказав! – перервав його полковник.

Коли Ларкін залишив кабінет Св’ятопятова, полковник смачно затягнувся цигаркою, закашлявся, скривився і, загасивши недокурок, відкинувся на спинку стільця. Він дуже любив всіх співробітників свого відділення. Багато що спускав з рук, але тільки якщо це не стосувалося дисципліни або якості роботи. Полковник замислився: «Як же бути з Ларкіним?» Молодий поліцейський не виконав наказ. Тепер через це відбудуться неприємності. Але, з іншого боку, шкода хлопця. Тільки почав свою роботу у відділенні. Св’ятопятов махнув рукою на завершення думок про покарання свого підлеглого. Полковник вирішив поки залишити Ларкіна в спокої і почав телефонувати в прес-службу МВС. Про всяк випадок нехай готуються. Раптом Фрекен Бок роздує скандал.

Тим часом, в будівлю відділення зайшов худорлявий блідого вигляду молодий чоловік, одягнений в довгий шкіряний плащ і потерті штанці з такого ж матеріалу. Коротке волосся брудними бурульками стирчало на всі боки. Хлопець підійшов до віконця чергового.

– Доброго дня, я по теленовинах дізнався про знайдений труп, вірніше, частину трупа. Мені здається, я знаю, чия це рука, – невпевнено вимовив молодий чоловік.

Хлопець говорив повільно і весь час совався.

Черговий не відразу зрозумів, що похмура істота за склом – відвідувач. Він простягнув у віконце ручку і аркуш паперу.

– Пишіть, – сказав черговий.

– Що писати? – уточнив молодий чоловік.

– Заяву звичайно. Я такий-то, такий-то, прибув туди-то, тому що дізнався про подію з новин і хотів би впізнати труп, вірніше те, що від нього залишилося, – не відриваючись від гри в перегони на смартфоні, відповів черговий.

Хлопець почекав, потім запитав.

– А без заяви не можна?

– Ви родич жертви? – поцікавився черговий.

– Ніііі, – захитав головою відвідувач.

– Молодий чоловік, ну як же тоді без заяви? Хто вас до трупа допустить без даних? Пишіть, хто ви і що ви, а далі вже слідчий розбереться. Якщо ви впізнаєте труп, то будете брати участь в розслідуванні.

– Хто я? – перепитав хлопець і якось скукожився.

Черговий з подивом подивився через приймальне вікно. Він відкрив рота, щоб послати відвідувача куди подалі, але стримався, мало які неадекватні особистості тут ходять.

– Даа, – з награною посмішкою відповів черговий, а собі під ніс вже пробубонів, – дебіл.

Відвідувач мовчав. Коли через хвилину черговий знову підняв очі, то виявив, що загадковий молодий чоловік випарувався, а на його місце підійшов Дмитро Родимович.

– Привіт, Ванька. Все в ігри граєш? – з усією можливою суворістю звернувся судмедексперт до чергового.

– Ні, ніяк ні, – натискаючи на блокування телефону, відповів черговий.

– Пропустиш? Перепустку забув в морзі.

– Тільки розпишіться, будь ласка, Дмитро Родимович.

Черговий простягнув журнал, ручку судмедексперт взяв біля віконця, вона залишилася від попереднього відвідувача.

– А що це за наркоман тут у нас ошивався в відділенні? – як би, між іншим, запитав Дмитро Родимович.

– Та, то прийшов якийсь. Каже, можу руку впізнати, а я йому пишіть заяву, ну він і пішов.

У Поленко навіть око засмикалося.

– Ах, ти! – закричав він і вибіг на вулицю в надії зловити несподіваного відвідувача. Але, звичайно ж, його спроба не закінчилася успіхом.

Дмитро Родимович повернувся до чергового.

– Ось ти мені, Іван, скажи, навіщо тебе в академії вчили? Де твої мізки? А? А ну, віддай телефон сюди!

– Дмитро Родимович, – заскиглив черговий.

– Віддай, я тобі сказав!

Судмедексперт просунув руку через вікно і вихопив смартфон.

– Ось тобі іграшки на робочому місці!!! – він загрозливо струсонув телефоном. – Пропускай мене зараз же!!