Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Цитаты из Легенда про юну Весну

Читайте в приложениях:
35 уже добавило
Оценка читателей
  • По популярности
  • По новизне
  • Наталія Дев’ятко
    Легенда про юну Весну
    І
    На мокрій гальці бавилися босоногі діти. Двоє дівчат і двоє хлопчиків.
    Хлопці, без сумніву, брати. Влад – старший, серйозний, найвищий з компанії, витягнувся за цей рік. Митько роки на три молодший від нього, кучерявий, мов янголя, та має хитрющий погляд як на мешканця небесного світу. Анжела і Христина – давні подруги, ще в одній пісочниці гралися. Вони теж виросли за рік, досягли того віку, коли вже закохуєшся, та ще не знаєш смаку підлості.
    Діти бігали уздовж берега моря, бризкалися, дражнили вожатого, що тримався подалі від води. Валентин хмурився, але мовчав. А діти веселилися, як хотіли: це були їхній табір відпочинку, їхнє море та їхні чайки, які сварилися через недолугу рибу. А новий вожатий залишався чужим, хоча й був симпатичним і поступливим, знав безліч ігор і дивовижних історій.
    Врешті Валентин не витримав, розсміявся і пристав на гру. І даремно, бо тим показав свою слабкість перед дітворою.
    Кожного року вони своїм гуртом утинали щось таке, про що по поверненню додому всі розповідали до наступних канікул. Полювання на акулу, яка начебто запливла у затоку, чаїна пошта на кшталт голубиної і ще багацько інших вигадок спокушали друзів на все нові пригоди.
    Цьогоріч вони заприсяглися, що зустрінуть схід сонця на березі моря, і втекли з табору. Дорослі кинулися їх шукати, але пощастило новенькому вожатому, який і намагався зараз відвести їх назад.
    От лише Валентин про їхні подвиги навряд устиг дізнатися…
    День хилився до вечора, сонце золотою каймою окреслило гори і заховалося. Розлетілися чайки-забіяки.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • – Що ми заблукали, – запропонувала Анжела.
    – А про Валентина?
    – А хіба він був із нами? – награно здивувався Митько.
    – А товаришам?
    – Товаришам скажемо правду, – серйозно сказала Христина.
    – Скажемо, ми ж таки зустріли світанок на березі моря, – погодився Влад, із цікавістю роздивляючись білий камінчик з прожилками у вигляді рожевої зірки чи то сліду від пташиної лапи. Здавалося, камінчик світиться в промінні ранку.
    Сонце золотилося в брижах, море цілком заспокоїлося, це означає, що усіх поведуть купатися, а їх, звісно ж, покарають, залишивши в корпусі. Діти неохоче поверталися до улюблених вихователів і смакували подумки сидіння за північ і розповіді пошепки зі схованками від дорослих, обриваючи оповідь на найцікавіших місцях. Прикидатися, що сплять, вони вміли чудово.
    Діти йшли до табору, гріючи в кулачках свої камінчики. Або це камінчики їх зігрівали, втамовуючи хвилювання.
    Коли прийде зима, про це вони дізнаються напевно.
    В мои цитаты Удалить из цитат