Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Тіні забутих предків

Добавить в мои книги
135 уже добавили
Оценка читателей
4.29
Написать рецензию
  • cinne68
    cinne68
    Оценка:
    44

    Как сказала бы наша нынешняя лектор по руслиту, Коцюбинский пишет "вкусно". Я сказала, что вкусного порой маловато, но нельзя не заметить сразу "физиологичность" метафорики. Место действия - Карпаты, так что пейзаж играет ого-го какую роль; и вообще я очень люблю такую перегруженность метафорами в произаическом тексте временами (я имею в виду примерно то, как пишет Набоков и, скажем, Маркес, в некоторой степени Бунин), от этого остается какое-то прямо щемящее ощущение: "С черного неба капали звезды, и плыла по нему белым шумом небесная река. В долинах дремали горы" etc etc, и вообще, куда ни плюнь - кругом олицетворения.
    Итак, о сюжете: речь идет о гуцулах, народе, живущем на Карпатах и занимающимся всяким народным хозяйством. Никакой связи со внешним миром, так что полно фольклорных сюжетов, переплетение христианства с суевериями и даже - апокрифическими историями-сказками. Без любви тоже не обошлось: главный герой Iван взаимно влюбляется в Маричку, которая естественно, как и всякая Джульетта, принадлежит к вражескому роду. Но это не сильно мешает их любви, однако как-то Iван уходит на все лето пасти овец, а Маричка в его остутствие попадает в бурную реку и умирает, после чего Ивана плющит, ему видятся-слышатся всякие лешие и проч. Узнав о смерти возлюбленной, становится отшельником на несколько лет, а потом возвращается домой постаревшим и возмужалым, женится, потому что ж надо все-таки вести хозяйство, но Марички не забывает. Жена начинает изменять ему с местным колдуном, Иван совсем расклеивается в тоске по Маричке, к тому ж жена на пару с колдуном начинают насылать на него порчу. В результате Ивана приманивает лесная нимфа в образе Марички, и он погибает в лесу. Его хоронят, жена плачет над телом, и мы осознаем основную мораль книги: жизнь - коротка, как вспышка в звездном небе. Что бы ни происходило, она продолжается.

    Не умею я сюжет пересказывать, но в связи с тем, что эта книга на русский так и не была переведена, считаю нужным как-то ввести всех в курс дела. :)

    Короче, не зря это считается классикой украинской литературы. Очень ярко обозначен национальный колорит, написано интересно, хотя. на мой вкус, сюжет - далеко не главное.

    В общем, если будет возможность прочитать, советую.

    Читать полностью
  • bezkonechno
    bezkonechno
    Оценка:
    35

    Цікавою є вже історія написання цієї повісті. Це була єдина на той час повість, що відкрила людям прекрасний світ Карпат, гуцульщину... Працюючи над нею, письменник жив на західній Україні, насолоджувався неймовірними пейзажами українських Карпат, дзюрчанням швидкої води гірських річок і спілкувався з людьми, знайомлячись з їх повір'ями, діалектами та суто гуцульским фолклором. За цей час письменник просто закохався в чарівність Карпат... Як результат, твір яскраво виділяється серед інших прекрасними, такими реальними пейзажами, що хочеться пройти крізь сторінки... Цікавими фолклорними створіннями: чугайстрами, мавками, відьмами... Добре показана ментальність українського народу, душа й життя карпатського народу, що ніби злився з природою, живе разом з нею... Чудовою прикрасою твору, що робить його "живим" є діалекти та описи повір'їв.

    Головне в сюжеті твору – короткочасне, як весна, щастя і трагедія Івана й Марічки, цих українських Ромео і Джульєтти.
    Іван і Марічка — герої твору — це справжні діти природи, яку вони сприймають, як живу істоту, чарівну і загадкову. Обоє вони щедро обдаровані люди, їм властиве тонке відчуття стобарвної і стозвукової природи, щирість сердець і доброта, любов до пісні і музики, здатність самим творити веселі і сумні співаночки. З дитячої дружби маленьких пастушків у пору юності Івана й Марічки розквітло їх ніжне і глибоке кохання, яке спалахнуло, як блискавка, і трагічно обірвалося....

    Читать полностью
  • niviva
    niviva
    Оценка:
    19

    История любви украинских Ромео и Джульетты на фоне неповторимой карпатской природы. Во время работы над повестью Михаил Коцюбинский находился на западной Украине и под воздействием прекрасных пейзажей вдохновился на написание «Тени забытых предков». Это было первым произведением в котором описывалась гуцульщина, местный фольклор, обычаи, быт, диалект. Здесь можно найти упоминания о чугайстре, мавках, мольфарах( которые существуют и по сей день, и вправду обладают сверхъестественными способностями).

    Горные хребты, долины рек, бескрайние просторы и на фоне этого прекрасная и печальная история любви «Тени забытых предков». Иван и Маричка - дети из двух враждующих семей полюбившие друг друга чистой и настоящей любовью, но которых навеки разделяет смерть. Это история о единстве человека и природы, любви, изменчивости жизни, равнодушие людей конечно же о западной Украине.

    Михаил Коцюбинский увековечил образ первозданной Карпатской природы, как Василий Шукшин Алтайский край в фильме "Печки-лавочки". Замечательно, что такое восхитительное произведение сейчас проходят в школе.

    Читать полностью
  • Kwinto
    Kwinto
    Оценка:
    18
    Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна.

    Цілий вир відчуттів виникає при прочитанні цього твору. Тут і любов і захоплення природою Карпат, особливим світом Гуцульщини, єдністю з рідним та справді казковим краєм. Читаючи ці строки, неможливо не захопитися мальовничими описами і не відчути себе серед безмежних синіх гір, серед смерек і струмочків.

    Втомившись, вони забирались на біле каміння і лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці. В щілині поміж горами летів в долину потік і тряс по каміннях сивою бородою. Так було тепло, самотньо і лячно у віковій тиші, яку беріг ліс, що діти чули власне дихання.
    Зеленим духом дихнули смереки, зеленим сміхом засміялися трави, на всьому світі тільки дві барви: в зеленій земля, в блакитній – небо...А долом Черемош мчить, жене зелену кров гір, неспокойну й шумливу.
    Полонина! Він вже стояв на ній, на сій високій луці, вкритій густою травою. Блакитне море збурених гір обляло Івана широким колом, і здавалось, що ті безконечні сині вали таки ідуть на нього, готові впасти до ніг. Вітер, гострий, як наточена бартка, бив йому в груди, його дихання в одно зливалось із диханням гір, і гордість обняла Іванову душу. Він хотів крикнуть на всі легені, щоб луна покотилась з гори на гору, аж до крайнеба, щоб захитати море верхів, але раптом почув, що його голос пропав би у сих просторах, як комариний писк...

    Все це вражає, здається, що ось-ось поруч з тобою з'явиться щезник, нявка або лісна, заспівають свої пісні, заходять тебе у своєму танці.

    Але, звичайно, ця благодатна земля не може обійтися без кохання. Діти двох ворожнечих родів, Іван та Марічка, кохають один одного щиро, легко та невимушено. Нажаль, не судилось їм бути разом, але співанки Марічки широко розійшлись гуцульськими просторами.

    Ізгадай мні, мій миленький,
    Два рази на днину,
    А я тебе ізгадаю
    Сім раз на годину.

    Як і в дитинстві, так і наприкінці життя Іван залишається сам у своєму світі, серед своїх думок і почуттів. Нема жодної людини поруч, щоб сприйняла та зрозуміла його сум та тугу. Особливо вражають останні сторінки, де повністю розкривається мінливість життя та байдужість людей навкруги.

    Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт...нетривке й дочасне.
    Читать полностью
  • cutruna
    cutruna
    Оценка:
    16

    Геть не буду робити аналізу твору, як нас учили в універі. Який там аналіз, якщо від такої операції можна втратити весь смак-присмак-післясмак від цієї шикарщини, розкоші і насолоди навіть буквами.

    "Тіні забутик предків" я люблю у всіх формах - у написаній, у знятій на студії О.Довженка, у читаннях на радіо. Не знати як, але автор підібрав магічного ключика до сердець тих, кому не байдужа пам"ять і народний код.

    А якшо попростіше і потолковіше, то в мене мурахи табунами від кожного речення. Від опису гір, від діалогів, від сміху і танців на похороні у фінальній сцені.

    І так відверто і надривно описано все, що стосується почуттів. Різко і ... ще раз різко. Страшно, бо відверто. І так не хочеться загубити ці ниточки, що ще пов"язують нас з предками. Не допустити того, яби предки стали забутими

    Читать полностью