Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Тіні забутих предків

Тіні забутих предків
Читайте в приложениях:
Книга доступна в стандартной подписке
294 уже добавили
Оценка читателей
4.43

Сюжет, ідею й мистецьку форму класик та інтелігент української літератури – Михайло Коцюбинський – знайшов на вершинах гуцульских Карпат, у нетрях їхніх лісів, на чорногірських полонинах. На тлі кривавого протиборства двох ворогуючих родів – Гутенюків і Палійчуків – зароджується кохання Івана і Марічки. Цей твір ошелешує трагізмом подій та доль. Екранізація С. Параджановим допомогла отримати Україні понад сто міжнародних кінопремій.

Читать книгу «Тіні забутих предків» очень удобно в нашей онлайн-библиотеке на сайте или в мобильном приложении IOS, Android или Windows. Надеемся, что это произведение придется вам по душе.

Лучшие рецензии и отзывы
cinne68
cinne68
Оценка:
45

Как сказала бы наша нынешняя лектор по руслиту, Коцюбинский пишет "вкусно". Я сказала, что вкусного порой маловато, но нельзя не заметить сразу "физиологичность" метафорики. Место действия - Карпаты, так что пейзаж играет ого-го какую роль; и вообще я очень люблю такую перегруженность метафорами в произаическом тексте временами (я имею в виду примерно то, как пишет Набоков и, скажем, Маркес, в некоторой степени Бунин), от этого остается какое-то прямо щемящее ощущение: "С черного неба капали звезды, и плыла по нему белым шумом небесная река. В долинах дремали горы" etc etc, и вообще, куда ни плюнь - кругом олицетворения.
Итак, о сюжете: речь идет о гуцулах, народе, живущем на Карпатах и занимающимся всяким народным хозяйством. Никакой связи со внешним миром, так что полно фольклорных сюжетов, переплетение христианства с суевериями и даже - апокрифическими историями-сказками. Без любви тоже не обошлось: главный герой Iван взаимно влюбляется в Маричку, которая естественно, как и всякая Джульетта, принадлежит к вражескому роду. Но это не сильно мешает их любви, однако как-то Iван уходит на все лето пасти овец, а Маричка в его остутствие попадает в бурную реку и умирает, после чего Ивана плющит, ему видятся-слышатся всякие лешие и проч. Узнав о смерти возлюбленной, становится отшельником на несколько лет, а потом возвращается домой постаревшим и возмужалым, женится, потому что ж надо все-таки вести хозяйство, но Марички не забывает. Жена начинает изменять ему с местным колдуном, Иван совсем расклеивается в тоске по Маричке, к тому ж жена на пару с колдуном начинают насылать на него порчу. В результате Ивана приманивает лесная нимфа в образе Марички, и он погибает в лесу. Его хоронят, жена плачет над телом, и мы осознаем основную мораль книги: жизнь - коротка, как вспышка в звездном небе. Что бы ни происходило, она продолжается.

Не умею я сюжет пересказывать, но в связи с тем, что эта книга на русский так и не была переведена, считаю нужным как-то ввести всех в курс дела. :)

Короче, не зря это считается классикой украинской литературы. Очень ярко обозначен национальный колорит, написано интересно, хотя. на мой вкус, сюжет - далеко не главное.

В общем, если будет возможность прочитать, советую.

Читать полностью
bezkonechno
bezkonechno
Оценка:
36

Цікавою є вже історія написання цієї повісті. Це була єдина на той час повість, що відкрила людям прекрасний світ Карпат, гуцульщину... Працюючи над нею, письменник жив на західній Україні, насолоджувався неймовірними пейзажами українських Карпат, дзюрчанням швидкої води гірських річок і спілкувався з людьми, знайомлячись з їх повір'ями, діалектами та суто гуцульским фолклором. За цей час письменник просто закохався в чарівність Карпат... Як результат, твір яскраво виділяється серед інших прекрасними, такими реальними пейзажами, що хочеться пройти крізь сторінки... Цікавими фолклорними створіннями: чугайстрами, мавками, відьмами... Добре показана ментальність українського народу, душа й життя карпатського народу, що ніби злився з природою, живе разом з нею... Чудовою прикрасою твору, що робить його "живим" є діалекти та описи повір'їв.

Головне в сюжеті твору – короткочасне, як весна, щастя і трагедія Івана й Марічки, цих українських Ромео і Джульєтти.
Іван і Марічка — герої твору — це справжні діти природи, яку вони сприймають, як живу істоту, чарівну і загадкову. Обоє вони щедро обдаровані люди, їм властиве тонке відчуття стобарвної і стозвукової природи, щирість сердець і доброта, любов до пісні і музики, здатність самим творити веселі і сумні співаночки. З дитячої дружби маленьких пастушків у пору юності Івана й Марічки розквітло їх ніжне і глибоке кохання, яке спалахнуло, як блискавка, і трагічно обірвалося....

Читать полностью
sireniti
sireniti
Оценка:
35

Трембіта звучить. Чуєте? Плаче за коханням, що його давно вже віднесла потоком гірська річка. Не склалося, не судилося, не доля.
Іван та Марічка. Українські Ромео і Джульєтта. Діти гір, казкової природи і мальовничих полонин. Діти ворогуючих родин. Покохали, полюбилися. Стільки сподівань, надій, мрій. Стільки слів застигло в кронах смерек. Разом навіки?
Не їм кувала зозуля літа. Не для них рушники вишивались.
І весільні співи теж не для них.

Заросли вже давно стежинки, ті що разом вони топтали.
А "Черемош мчить, жене зелену кров гір, неспокойну й шумливу." Життя продовжуються, хоча воно вже зовсім інше.
Без Марічки, без ії співанок світ не такий. Де вони, ті милі очі? Ті чорні коси?
У Іванка туга в серці. Чорна хмара накрила всі мріі, перекреслила майбутнє.
Та час не стоїть на місці. Все минається. Все проходить. День за днем роки стирають навіть саме страшне.
И
Хто не втрачав коханої, той не знає, що рана не гоїться. Іван знав, саме тому, напевне, не мав щастя в подружньому житті, хоча мав достаток.

Палагня не була в тому винна. Просто вона не була Марічкою. У тому то й біда.
Розлука з коханою була вічною. Любов з Палагнею, саме любов, не кохання, була справжньою, але вогню не було. Серце не билось. Кольори не були яскравими.
Егей, гори-полонини, не бачити вам уже такого кохання. Нявки так не кохають. І мольфари теж.
Десь тільки знову заграє трембіти, сповіщаючи про чиюсь смерть.
Красиво заплаче вона за чужим життям, затужить за занапащеними роками.
Іван полине до своєї Марічки.
Вони все ж таки знайшли спосіб поєднатися.
Не сумуй, трембіто, не буди предків. У когось доля бути героєм. А в когось просто легендою.

Читать полностью
Лучшая цитата
шусть під камінь… Він, щез би,
В мои цитаты Удалить из цитат