Бот. Ґуаякільський парадокс

Рецензію на " Жорстоке небо" писала на піднесених почуттях від організації презентації та від особистого знайомства з автором, зараз обертаючись у минуло є бажання дещо підправити. Здається, що в той момент я була не зовсім справедливою чи що. Але то минуле, а тут у нас сьогодення і зовсім новенька книга, прочитана буквально на одному подиху. Для мене Бот-2 однозначно краще "Жорстокого неба".
Не буду нічого писати стосовно сюжету книги, не хочу спойлерити. Хоча деякі повороти були по справжньому неочікуваними. От за що варто відмітити автора так це за цілісність сюжету, такі точні деталі, описи. Всі події розгортаються, може, не дуже по прямій, але все доречне: почуття, події, опис. А ще окреме спасибі за правадивість деталей, які можна дуже легко перевірити за допомогою інтернету. Кідрук, як завжди неперевершений. Дуже дякую йому за те, що він створює якісно нову українську літературу. Як на мене Бот та Бот-2 обов"язково неодмінно екранізувати. Буде неперевершено.
А яким же ж неочікуваним сюрпризом була згадка мого імені в кінці , неочікувано. Хоча більше радості, мабуть. було у мами...
Читайте, не пожалкуєте!

"Хай би тебе чорти побрали, клятий ти Кідрук!" Саме такі думки виникали у голові зранку, одразу після того, як уві сні мені доводилося тікати від зграї розлючених "сутінкових". "Ненавиджу тебе!" - з захватом викрикнула я, щойно закрила дочитаний роман.
Так вже сталося, що до сучасної (та й не тільки) української літератури я не дуже дотична, але Макс... У той далекий 2012 першокусницями зі словами "Дивись, якийсь мужик презентує свою книгу" ми з FatumeS познайомились і з самим Максом Кідруком і з його творчістю. Я пам'ятаю той невеличкий зал, який запросто вміщав в себе всіх, хто хотів подивитися на молодого письменника та послухати його, пам'ятаю як охопив захват від його ораторських здібностей, а згодом від майстерності втримувати читача. Далі були презентації Твердині і Жорстокого неба. Людей було все більше. І от Бот-2, і лекційна зала заповнена майже вщент. Бо щоразу хтось, закриваючи черговий роман Кідрука, біг до кращого друга чи просто знайомого, тицяв йому до рук книгу і вимагав прочитати. Бо кожен хотів, щоб ще хтось відчув це лоскотання нервів, відчув, як шлунок стискається від гнітючої атмосфери.
Романи Кідрука - це все ж масова література, і оцінювати їх треба саме з цієї позиції. Масова література має затягувати читача, має зробити так, щоб читач їв, спав, срав, ходив на роботу/в універ/до школи не відриваючись від сторінок, щоб не мав спокою, доки не дочитає твір, а закривши книгу, жалкував, що не розтягував задоволення. Кідрукові твори справляються з цим повністю. Макс завжди завершує абзац, главу, розділ, да, мать його, роман таким чином, що сил нема відкласти книгу в бік, щоб піти приготувати собі пожерти!
Максовий стиль має цікаву особливість. Я б назвала це гіперреалізмом в літературі. Його я помітила ще у Твердині, коли Кідрук описуючи деталь з спорядження Левка і компанії, вказував все, включаючи ціну, за яку було придбано річ. Попервах здається, ну нашо! Але згодом розумієш, що ці деталі додають реалістичності, від чого нерви лоскоче сильніше. У Боті-2 ця гіперреалістичність також присутня, і час від часу доходить до того, що виникає бажання захлопнути книгу і сховатися, але якась сила не дає відірвати носа від сторінок.
Не будемо вбивати котиків, не будемо роздумувати над тим сакральним питанням "чому?", не будемо розкривати подробиці сюжету. Хочеться тільки сподіватися на швидку появу третьї частини Бота і звичайно нового заявленого на презентації роману, з яким можна буде знову випасти з реальності.

Не так помпезно і детально, як у "Бот-1", але все ще на відмінно. Сюжет дещо прямолінійний і більше нагадує кіносценарій (як же я чекаю єкранізації!), але все логічно і без надміру фантастики, що мені імпонує.

Перевод

Не так грандиозно и детально, как в "Бот-1", но все еще на отлично. Сюжет несколько прямолинеен и больше напоминает киносценарий (как же я жду экранизации!), но все логично и без излишка фантастики, что мне импонирует.