Отзывы на книгу «Покров»

"- Колись я напишу спогади про ці дні.
- Про все те напишеш?
- Найперше напишу: тут не було брехні."

Як завжди, коли книга подобається і бере за живе, то важко знайти слова, щоб описати всі свої емоції, почуття і переживання.
Як завжди, коли книга потрапляє в серце, боїшся, що забудеш щось головне, важливе.
Як завжди, коли рана ще відкрита, вона кровить і болить.
У даному випадку ця рана не заживе.
Дуже багато спогадів. Дуже багато болю. Дуже великою стала Небесна сотня.
Покров. Це не просто те, що захищає. Це кров, кров наших предків, сучасних героїв, і, на жаль, та що ще проллється, хоча не хочеться про це навіть думати.

Люко Дашвар написала сімейну сагу, величну можна сказати, від початку 19 століття і до наших днів. І темою став спадок, що залишила після себе незаконна, але кохана дружина славного козака Дороша. І прокляття, що має силу над Дорошами ось уже півтора століття.
Щоб подолати це прокляття і знайти свою справжню любов, героїні роману Мар'яні доведеться через багато що пройти.
Їй, звичайній дівчині, і не снилося, які таємниці ховає в собі минуле ії роду, скільки важких випробувань випало на долю тих, хто рік за роком привів до життя ії.
Мар'яна- героїня неоднозначна. Вона не те що негативна, просто... ніяка, а іноді навіть викликає огиду, відразу.
За гроші, за тепле гніздечко в центрі Києва, вона готова жити навіть з людиною, яка нею маніпулює. І хоч добре це розуміє, та статок і життя з нелюбом цінить вище за гідність.
Не додають радощів і позитиву і сімейні стосунки між батьками. Мати зраджує, батько безвольна особистість,- саме це стає останнью краплею, саме це спонукає вирватись із затхлості батьківської квартири, із нещирості почуттів однієї і жахливої покірності долі іншого.

Настане час, коли Мар'яні прийдеться вибирати між почуттями і грішми. І вона вибере. Вибере те,чого ії душа так прагла, чого вона хотіла все своє самостійне життя. То чому ж так важко? Чому перед очима Майдан і ті, хто залишився там навіки?
Чому ночами предки не дають їй заснути?
Чому все частіше Ярко перед очима? Ярко, який на терезах, де багатство і воля чекали тільки маленького поштовху, не вагаючись вибрав останнє.
Ярко, який одного разу врятував ії від самотності. Ярко, який став ії коханим, ії катом, ії випробуванням.

Книга ніби випробовує нас. Тестує. На міцність, витриманість. На жадобу, вірність, патріотичність. Ніхто, впевнена, не пройде тест на сто відсотків, але висновків можна зробити багато.
Авторка не наділяє своїх героїв ідеальністю, і не закидає їх всіма благами світу у фіналі.
Все правдиво, як в житті. Немає пасторальної картинки, сюжет не був і не став ідеалізованим.

Ярко, впевненийу своїх почуття, відданий великий маленький хлопчик, де ти? Може топчеш свою чужу українську землю, а може лежиш десь під синім небом, у чорній землі вигаданої якимось недоумком республіки?
А може ще повернешся у продовженні?
Тільки не так, як повернулись Гоцик і Макар, тільки не так... Я ж їм так зраділа, ніби старих друзів побачила.
А потім довелося прощатися. Навіки. Бо ж, зрозумійте... Майдан. Він не щадив нікого, хоча намагався оберігати всіх. "Невтримний Майдан залив Україну морем людських сподівань: тисячі всесильних мерзли в наметах, віддаючи свій вогонь мільйонам розгублених."

Дякую, Вам, Люко Дашвар, за книгу. Дякую за мої почуття, за знову оголений біль, за любов, за сльози. Ви змогли так поєднати історію і сучасність, що в мене були мурашки.
Ви змогли передати недавні події не словами, серцем. А це багато варте. Адже " не буває загублених у часі. Після кожного стежка лишається."

Ф/М 2017
10/20

На русском.

"- Когда-то я напишу воспоминания об этих днях.
- Обо всем этом напишешь?
- В первую очередь напишу: здесь не было лжи".

Как всегда, когда книга нравится и берет за живое, то трудно найти слова, чтобы описать все свои эмоции, чувства и переживания.
Как всегда, когда книга попадает в сердце, боишься, что забудешь что-то главное, важное.
Как всегда, когда рана еще открыта, она кровит и болит.
А в данном случае эта рана не заживет.
Очень много воспоминаний. Очень много боли. Слишком большой стала Небесная сотня.
Покров. Это не просто что-то такое, что защищает. Это кровь, кровь наших предков, современных героев, и, к сожалению, ещё и та, что прольется, хотя не хочется об этом даже думать.

Люко Дашвар написала семейную сагу, величественную можно сказать, от начала 19 века и до наших дней. И темой стало наследство, что оставила после себя незаконная, но любимая жена славного казака Дороша. И проклятие, которое имеет силу над Дорошами вот уже полтора века.
Чтобы преодолеть это проклятие и найти свою настоящую любовь, героине романа Марьяне придется через многое пройти.
Ей, обычной девушке, и не снилось, какие тайны прячет в себе прошлое её рода, сколько тяжелых испытаний выпали на долю тех, кто год за годом привел к жизни её.
Марьяна- героиня неоднозначная. Она не то чтобы негативная, просто... никакая, а иногда даже вызывает отвращение и недоумение.
Из-за денег, из-за теплого гнёздышка в центре Киева, она готова жить даже с человеком, который ею манипулирует. И хоть хорошо это понимает, но богатство и жизнь с нелюбимым ценит выше чем достоинство.
Не добавляют радостей и позитива и семейные отношения между родителями. Мать изменяет, отец безвольная личность, - именно это становится последне каплей, именно это побуждает вырваться из затхлости родительской квартиры, от неискренности чувств одной и печально склрненной головой другого.

Наступит время, когда Марьяне придется выбирать между чувствами и деньгами. И она выберет. Выберет то, к чему так стремилась её душа, чего она хотела всю свою самостоятельную жизнь. Тогда почему же так трудно? Почему перед глазами Майдан и те, кто остался там навеки?
Почему по ночам предки не дают ей заснуть?
Почему все чаще Ярко перед глазами? Ярко, который на весах, где богатство и свобода ожидали только маленького толчка, не колеблясь выбрал последнюю.
Ярко, который однажды спас её от одиночества. Ярко, который стал ії любимым, её палачом, её испытанием.

Книга будто испытывает нас. Тестирует. На прочность, выдержанность. На жадность, верность, патриотичнрсть. Никто, уверенна, не пройдет тест на сто процентов, но выводов можно сделать много.
Автор не делает своих героев идеальными, и не забрасывает их всеми благами мира в финале.
Всё правдиво, как в жизни. Нет пасторальной картинки, сюжета не был и не стал идеализированным.

Ярко, уверенный в своих чувство, преданый большой маленький мальчик, где ты? Может топчешь свою чужую украинскую землю, а может лежишь где-то под синим небом, в той же чёрной земле выдуманной выдуманной и несуществующей республике?
А может еще вернешься в продолжении?
Только не так, как вернулись Гоцик и Макар, только не так... Я же им так обрадовался, будто старых друзей увидела.
А потом пришлось прощаться. Навеки. Потому как поймите... Майдан. Он не щадил никого, хотя пытался оберегать всех. "Безудержный Майдан залил Украину морем человеческих надежд : тысячи всесильных мёрзли в палатках, отдавая свой огонь миллионам растерянных".

Благодарю, Вам, Люко Дашвар, за книгу. Благодарю за мои чувства, за опять обнаженную боль, за любовь, за слёзы. Вы смогли так соединить историю и современность, что у меня были мурашки.
Вы смогли передать недавние события не словами, сердцем. А это многого стоит. Ведь " не бывает затерянных во времени. После каждого тропа останется."

Ф/М 2017
10/20

Це Люко Дашвар і разом із тим не вона. Вона якась нова й від того ще прекрасніша. Доросліша.
Дивовижне плетиво генеалогічних дерев, сімейних таємниць і вражаючих історій. Авторка розгортає перед читачем масштабне полотно з чотирнадцятьма поколіннями. Від давнього славного козацького роду прямуємо до сучасності через карколомні пригоди предків, зміни прізвищ, історичні перипетії. Минуле та сучасне виявилося настільки близьким, що, здається, нашим сучасним героям: Яркові, Мар’яні - варто тільки простягнути руку, щоб торкнутися долоні Яреми Дороша і навіть його пращурів до сьомого коліна. У цьому й захист, і небезпека, й фатальність...
Ця книга - про пам‘ять, про рід, про коріння, яке єднає нас із землею, на якій живемо.
У цій книзі є все: таємниці, спадщина, віра, надія і любов. Любов земна й така неземна. Давно не читала книги з такою щемкою історією кохання. Завмирає серце, коли читаеш про це неймовірне й таке зрозуміле прагнення герої любити, бути вільними у своїм почутті, знайти отого єдиного, без якого світ немилий, життя позбавлене сенсу, кому хочеться народжувати дітей.
Дивовижна книга. Раджу!

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Это Люко Дашвар и вместе с тем не она. Она какая-то новая и от этого еще прекраснее. Взрослая.
Удивительное переплетение генеалогических деревьев, семейных тайн и впечатляющих историй. Автор разворачивает перед читателем масштабное полотно с четырнадцатью поколениями. От древнего славного казацкого рода направляемся к современности через головокружительные приключения предков, изменения фамилий, исторические перипетии. Прошлое и современное оказалось настолько близким, что, кажется, нашим современным героям: Ярку и Марьяне - стоит только протянуть руку, чтобы коснуться ладони Еремы Дороша и даже его предков до седьмого колена. В этом и защита, и опасность, и фатальность ...
Эта книга - о памяти, о роде, о корнях, которые связывают нас с землей, на которой живем.
В этой книге есть все: тайны, наследство, вера, надежда и любовь. Любовь земная и такая неземная. Давно не читала книги с такой щемящей историей любви. Замирает сердце, когда читаешь об этом невероятном и таком понятном стремлении героев любить, быть свободными в своем чувстве, найти того единственного, без которого мир не мил, жизнь лишена смысла, кому хочется рожать детей.
Удивительная книга. Советую!

Чудова книга, з якого боку не глянь! Сюжетом, мовою, піднятою темою, глибиною... В ній я зустрілась із принципово іншою Люко Дашвар, за моїми відчуттями. Авторка залишилась такою ж проникливою і відвертою, що вміє вразити в саме серце, торкнутися найпотаємніших куточків душі, що не боїться ворушити, заштовхнуті далеко-далеко страхи, але у цьому творі вона не зневірена, не песимістична, вона налаштована на бій із обов"язковою перемогою! Бо жити не страшно, коли бабця поруч. Та бабця, що втілює життєву мудрість, досвід поколінь, що підтримає і скерує на той шлях, куди вказує серце, бо

Серце не підведе - поведе тільки туди, де людина має бути...

Я вірю в генетичну пам"ять, пам"ять роду. Якщо ми крізь віки успадковуєм колір очей, статуру, хвороби, навіть манеру поведінки, то хіба не можем успадкувати долю? Чому ми кожні сто років із голими грудьми й порожніми руками йдем на барикади, а до кінця справу довести не вмієм? Прокляття?
Майдан - це окрема, дуже дорога і дуже болюча тема, але й він уже став ланкою національного геничного ланцюга, що закручується по спіралі вверх.
Я особливо ціную вміння авторки виписувати образи/характери своїх персонажів - вони живі, не чорно-білі, вони всі мають право вибору і право боротися за своє щастя. Але найголовніше, про що нагадує роман: найцінніший скарб, найдорожчий спадок, що й близько не стає до порівняння із золотом та діамантами - це гідність окремої людини, душа сім"ї, пам"ять роду:

По-божому, коли людина сама своїх предків знає! Тому і поміч не потрібна, бо рідна кров - покров, захист. А хто кров свою не шанує, тому помагати гріх! Кожен свої шляхи сам здолати має.

Люко Дашвар дорослішає.
Ця книга для мене дуже відрізняється від всіх попередніх. По-перше, тут багато історії. Цікавої, захоплюючої, давньої історії, котра тримає до останньої сторінки. Тут гармонійно сплелися теперішнє і минуле, основні події розгортаються на фоні недавних болісних подій. Але це не дратує, справді, як часом буває в останній літературі, котра всяко намагається спекулювати на цій темі. В цій історії Майдан - це фон, на якому розгортається історія, сплетена з двох основних частин - минулого і майбутнього.
Тут є все: дружба, кохання, віра, патріотизм, байдужість, загадка і елемент детективу. Як ми тісно пов*язані з нашим родом, нашою історією, нашими предками...
Прочитавши книгу, я дуже захотіла мати родове дерево. Настільки захоплює ця історія і пошуки того загадкового предка, що хочеться і собі знати історію своїх пращурів.
Книга читалась на одному подиху, викликала масу приємних вражень і задоволень. Якщо ви вагаєтесь - читати чи ні, то я однозначну скажу: читати!

У меня создалось явственное ощущение будто бы Дашвар выдушила из себя эту книгу. Когда писать либо хочется, либо нужно, но не "можется". Скорее всего Люко вдохновилась старыми байками о казаке Дороше и решила сплести их с проблемами Майдана, пропустив всё сквозь основную тему - потерю человечности из алчности, жажды к деньгам. Как по мне, так эта книга на фоне остальных творений автора воняет сказочной оптимистичностью. Жизненной плесени, гнильцы и раздрая здесь в достатке, но фэнтезийные сладенькие хэппи энды меня смутили. Я не собираюсь утверждать, что такого счастья не бывает в жизни и уж слишком веет выдумкой, но на фоне всего остального заключительная часть выглядит так, будто Дашвар СПОХВАТИЛАСЬ и СКЛЕПАЛА на скорую руку концовку. Хоть и в некотором смысле открытую.
Я не стану скрывать, что изначально восхищённо пищала, наслаждаясь речью авторки. Её тексты всегда находили отклик в моей душе, а то, как она раскрывала жизнь, как плод граната,всегда приносило мне одно только удовольствие. Но через небольшой перерыв в чтении я стала ловить себя на том, что продолжаю его через силу. Я всё время отвлекалась и искала себе занятие поинтересней. Даже на 20 несчастных последних страницах. Мне не понравилась Марьяна. Я только лишь иногда вспоминала, что этой 15-летней мадаме целых 27 лет! Когда она говорила, что должна стать своего рода старшей наставницей для своего любимого, меня на ржач тянуло. У самой мешок сена вместо мозгов в башке, а она ещё учить кого-то собирается, когда на третий десяток жизни НИЧЕГО В НЕЙ не сделала по сути. Как будто только начала её.
Глупость ГГ часто меня раздражала, а её алчность убивала внутри всё сочувствие и расположение к персонажу. Ты страдаешь? Так тебе и надо! Я бы тебя вообще...кхм. А ещё... Поменять диаманты на ковёр? Видно в кого умом удалась такая дочка! Про остальных персонажей я молчу. Все они поголовно отталкивающие: алчный до потери мозгов альфонс, Иисус Христос на минималках, мышь с комплексом царицы, тюфтяк, повернутая на Майдане будущая алкоголичка... Картина маслом.
Мне также показалось, что в некоторых местах бликуют на Солнце провалы в логике, которые придают некоторым событиям киношный, не правдивый эффект.
Не собираюсь больше возвращаться к этой истории.