Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

На запах м’яса

Добавить в мои книги
152 уже добавили
Оценка читателей
4.5
Написать рецензию
  • LeRoRiYa
    LeRoRiYa
    Оценка:
    57

    Пронизлива книжка.
    Трохи неочікувано, як для Дашвар.
    Вона,звісно і раніше була майстром оспівування діалектики душі й внутрішнього світу, але ж це - справжнісінький психологічний детектив-трилер.
    У мене не вистачає слів, щоб описати своє захоплення, настільки я зараз затоплена емоціями й почуттями, що викликала у мене ця книжка.
    Вона мені не просто сподобалася, вона мене ошелешила, захопила в полон, причарувала.
    Раджу всім.
    І ще одне: особисто я була така розчарована трилогією "Биті є", що дуже сумнівалася, чи варто взагалі купувати цю новинку. Але допитливість пересилила. Тепер аніскільки не шкодую. Одна з кращих книжок Дашвар!

  • Dorofeya
    Dorofeya
    Оценка:
    28

    Дочитала я...
    Колись, після "Мати все" я заріклась читати Дашвар, бо коли на душі важко і так, ця письменниця дуже майстерно словами вгоняє іголки під нігті.
    Тілько що в одній ж рецензій прочитала коментар:

    Майстерно написана соціальна багнюка, яку неможливо не дочитати, а після залишається легкий стан шоку

    І з цими словами я згодна на всі сто. Для мене Люко Дашвар майстер сільского українського трешу. Бо то, що народжується в неї в голові мене деколи лякає.
    Спочатку історія не йде ніяк. На хуторі у декілька хатин купляю старе непригодне житло молоденька дівчинка Майя, купляє в середині зими. Поводиться вона дивно, все що можна поняти, це те, що в неї щось болить і вона від чогось втікла.

    Саме ця зацікавленність "що буде далі", мабуть і тримає до чверті книги. Потом сюжет затягує, відповіді на питання починають з'являтися і книга починає набирати оберти.
    Поставила чотири зірочки, бо ж справді чепляє, нікуди віж цього не дінишся, але як завжди залишає брудний осадок на душі.

    Читать полностью
  • frozen_celestial
    frozen_celestial
    Оценка:
    16

    Є книжки, після прочитання яких хочеться ставати кращою, бігти вибачатися до людей, ненавмисне (чи навмисне) тобою скривджених, робити добрі вчинки, посміхатися сонечку і т.д. Так от, книги Дашвар явно до таких не належать.
    Більше того, у автора є якась така мулька: йде сюжет собі, йде, розповідь розгортається якось рівно, а тоді - бац! - і всі починають як не вмирати, то ставати моральними виродками. Отак просто всі підряд. А добрі всі завше нещасливі, або й взагалі довго не живуть.

    Хоча, чого я хочу від книги, якщо й сама в житті можу огризнутися на добро..? Так-так, залізна відмазка в арсеналі є - не від доброго це все життя.
    І що далі? Якщо враховувати, що мірка нещасть у кожного своя, то будь-хто має повне моральне право йти по трупах. І байдуже чому: через розбите серце, онкологічне захворювання, тяжке дитинство чи просто не з тієї ноги встав зранку. А добрим я ще встигну побути. От тільки відімщу всім поганим, захапаю побільше, отоді і "... встигну ще церкву побудувати."

    Та ну таке... (с)

    Читать полностью
  • i_am_dashka
    i_am_dashka
    Оценка:
    12

    Ні, ні і ще раз ні! Не повинно все так бути. Так гидко, неприємно, жорстоко, підло. І саме таке все у цьому світі, на жаль...
    Знаєте, є такі книжки, які розслабляють і зцілюють душу. А є такі, після яких тобі самому потрібне зцілення й очищення. І ця історія є саме такою. Після неї хочеться сумувати-думати-плакати... й очищатися від усього цього бруду.
    Історія напрочуд жорстока, але при тому... правдива? Так, вона жбурляє читача прямо в болото людської жорстокості, зрадливості, злості. Коли моя вчителька давала мені цю книгу, то сказала, що вона настільки жорстка, що після неї десь тиждень виглядаєш так, ніби звалився з іншого світу. З того, у якому немає місця такому ставленню.
    Стільки питань роїться в голові, я навіть не знаю, про що тепер думати, як тепер жити. Чи маємо ми право засуджувати чоловіка, який хотів бути поруч з коханої, тому покинув дружину й сина, якого навіть жодного разу не бачив? А як доньці ставитися до матері, яка пошкодувала грошей на лікування власної дитини, бо хотіла зробити ремонт у новій квартирі? І ще безліч таких самих життєвих питань, на які ми не маємо відповідей. Щось же змусило цих людей вчинити саме так, а не інакше. А натовп не заглиблюється в деталі. Хтось один кине жорстоке "винен" і натовп накинеться, роздере на шмаття, навіть клаптика не лишиться. А поки не пройдеш чужим шляхом, не зазнаєш тих самих втрат і не відчуєш такого ж болю, не маєш права засуджувати...
    Ця книга вивернула мою душу, кинула на самій поверхні усе і лишила мене одну... у повному сум'ятті. І лише одне питання гупає в скронях: "І що мені тепер з оцим усім робити?.."
    Книжка справді дуже сильна, але ще більше вона жорстка. Тож якщо ви готові натиснути на свою психіку, подивитися в очі жорстокому світу, то ця книга для вас.
    Мені вона дійсно дуже сподобалася, хоча я іноді просто відкладала її вбік і не могла змусити себе продовжити читати це, розуміти, вірити... А фінал взагалі ніби стиснув мені серце сталевими лещатами. А я ж так хотіла, так вірила, так сподівалася! На передостанній сторінці була вже впевнена, що все буде добре. Але тут все жорстоко до самого кінця, тож краще не розслаблятися...

    Читать полностью
  • OFF_elia
    OFF_elia
    Оценка:
    10

    Чи не єдина книга, котра заслуговує на найвищу оцінку, всупереч тому, що жоден персонаж не викликає симпатії. З кожною сторінкою читач занурюється у смердючі глибини людських відносин і так аж до самого соціального дна. Здавалося б, персонажі, про яких йде мова, не належать до дивіантних категорій. Звичайні собі пересічні громадяни, а це і лякає найбільше. Наче зазирнув випадково у сусідське вікно, і побачив там сатанинську мессу з кровопролиттям і жертвоприношенням. М'ясо - ось що цікавить сьогодні людей. І тут усе по Фрейду: м'ясо, щоб перемогти голод, м'ясо, щоб задовільнити тіло. І заради цього м'яса можна дозволити собі усе. Переступати через мертві тіла і зосередженно йти далі. Плювати і витирати ноги у кожного, хто стрінеться тобі на шляху. Аби тільки ціль не зникала з поля зору. аби тільки ближче до м'яса.

    Читать полностью