Отзывы на книгу «На запах м’яса»

Пронизлива книжка.
Трохи неочікувано, як для Дашвар.
Вона,звісно і раніше була майстром оспівування діалектики душі й внутрішнього світу, але ж це - справжнісінький психологічний детектив-трилер.
У мене не вистачає слів, щоб описати своє захоплення, настільки я зараз затоплена емоціями й почуттями, що викликала у мене ця книжка.
Вона мені не просто сподобалася, вона мене ошелешила, захопила в полон, причарувала.
Раджу всім.
І ще одне: особисто я була така розчарована трилогією "Биті є", що дуже сумнівалася, чи варто взагалі купувати цю новинку. Але допитливість пересилила. Тепер аніскільки не шкодую. Одна з кращих книжок Дашвар!

В некотором смысле я жутко рада, что знаю украинский язык. Часть моментов в книге были ещё смешнее только благодаря его своеобразию словообразований. Как бы это языколомательно не звучало.
Увы, но когда живёшь там, где твой родной язык не используется, а некоторым ещё и является непонятным, он начинает выветриваться из головы. С каждым разом говорить на нём становится всё труднее и труднее. Даже если суржиком пытаться что-то мямлить. Что делать?
Выход есть! Благо, украинский не белорусский и литературы на нём навалом. Даже изначально писанной, не только переводы. Правда, исходя из этого выбор был крайне трудный. И угораздило же меня ткнуться носом именно в творчество Дашвар.
Я хотела прочесть лишь небольшой рассказик там или что-то в этом роде ибо не надеялась на то, что осилю полноценное произведение. Сама то смогла так только раз. Выбор был большой. Очень большой. Но оказались мои глаза именно на строчках данного произведения. Это как сходить за хлебом в магаз, а в итоге ввязаться в деловые разборки за раритетную статуэтку с боссом мафии Сан-Франциско. Ей-богу, не преувеличиваю.
"На запах мяса" - это просто что-то с чем-то. Ты никогда не задумаешься о том, что тебе скучно лындать глазами по строчкам, как не задумываешься о температуре воды, в которой тебя топят грубой силой.
Каждую страницу происходит такоооое, что только то и остаётся, как периодически выниривать в мир реальный, с огромными глазами глядеть вокруг, куда-нибудь, удивлённо выдыхая воздух.
Что мне больше всего припало по душе, так это изначальное описание быта селян. А точнее их диалоги. В совмещении с украинским языком - это просто что-то с чем-то. Я наверное и над книгами Громыко так не хохотала, как здесь. Но увы, а это только около 20-30 процентов книги. Остальное...занимает не самая радужная реальность. Описание жизни Майи... Толи... Час от часу не легче, как говорится. И ни одна из подробностей не звучит чистой выдумкой, чем-то банальным и невозможным. В чернухе Люко Дашвар слишком много жизни. Она душит. Она удивляет. Вряд ли особо впечатлительным стоит читать книги этого автора. Причём я на полном серьёзе говорю это. Концовка так вообще убила меня. Не тем какова она, а тем, сколько в ней скрыто смысла. Как идеально она дополняет книгу, как она раскрывает всю её суть. История окончена, но создаётся ощущение, будто ты пришел только к её началу и тебя понесло дальше, хоть и строчек больше не осталось.
Дашвар показывает нам жизнь такой, какой она может быть во всех её гнилых и печальных ракурсах. Он всковырнул дно, которое в реальности вовсе и не дно. Дал нам характеры людей, которые не являются чем-то отдельным в нашей жизни. Они и есть она, как все мы. По правде говоря чистые и позитивные персонажи смотрелись в истории жуть как неуместно. Они были словно нереальны, вымышлены. Воспринимались больше как галлюцинация, нежели как настоящие люди.
Однако не скрою того факта, что Майчино поведение заставляло мои брови летать по всему черепу. Таких своеобразных людей я никогда не встречала. Вечно её кидало от одного, к другому. То то ей надо, то резко это. Мозгов ей надо было, вот чего. Жила будто бы не в мире этом, витала где-то, свыше чего-то желала. Ну, каждому своё.
Я не пожалела, что прочла данное произведение. Покупать не буду, в числе своих любимых ставить - тоже, но запомню его я уж точно, навсегда. Может даже ещё что из-под пера этого автора прочту. Книги стоящие. Хоть и чернухи много, но темы поднимают ооочень глубокие и ни разу с ними не заскучаешь. Лишь бы лоб от удивления не треснул.

Дочитала я...
Колись, після "Мати все" я заріклась читати Дашвар, бо коли на душі важко і так, ця письменниця дуже майстерно словами вгоняє іголки під нігті.
Тілько що в одній ж рецензій прочитала коментар:

Майстерно написана соціальна багнюка, яку неможливо не дочитати, а після залишається легкий стан шоку

І з цими словами я згодна на всі сто. Для мене Люко Дашвар майстер сільского українського трешу. Бо то, що народжується в неї в голові мене деколи лякає.
Спочатку історія не йде ніяк. На хуторі у декілька хатин купляю старе непригодне житло молоденька дівчинка Майя, купляє в середині зими. Поводиться вона дивно, все що можна поняти, це те, що в неї щось болить і вона від чогось втікла.

Саме ця зацікавленність "що буде далі", мабуть і тримає до чверті книги. Потом сюжет затягує, відповіді на питання починають з'являтися і книга починає набирати оберти.
Поставила чотири зірочки, бо ж справді чепляє, нікуди віж цього не дінишся, але як завжди залишає брудний осадок на душі.

Якби до цього часу я не прочитала останньої з опублікованих книг пані Ірини (як і решти інших) - "Покров" , - я би сказала, що це найкраща її книга. А так - слід відзначити зростання авторки, бо її книги що далі, то більш життєві, душевні, пронизливі, приголомшливі. Емоції й думки, які породжують її твори, завжди дуже довго вирують, не забуваються і щось у мені змінюють. Ця книга, як не дивно, додала мені доброти й оптимізму, відродила в мені захоплення моїми квіточками-деревцями. І нехай не буде круків на стелі, а тільки маки і - чомусь так хочеться - мальви.
Далекий хутір, де в кількох хатах оселилися люди - майже цілком ті, хто втік. Від великих проблем, людської байдужості та фальшу, осуду та пліток. Єдиний Саня-жид не тікає, та в нього інша втеча.
Помста й зло, що вириваються з людей, такі гидкі й потворні, що, здається, лікують людські душі. А вони зранені, розгублені, бо навколо стільки зла. Бо кожен тільки сам за себе. А інколи - й проти себе.
Мене безмежно порадував особливий український сільський гумор. Тема кумів та подружніх обов’язків - це дещо. Було весело й несподівано. Я навіть спочатку подумала, що Люко Дашвар написала детектив))) Та це тільки початок історії, у якій прямують на запах м’яса...

Ні, ні і ще раз ні! Не повинно все так бути. Так гидко, неприємно, жорстоко, підло. І саме таке все у цьому світі, на жаль...

Знаєте, є такі книжки, які розслабляють і зцілюють душу. А є такі, після яких тобі самому потрібне зцілення й очищення. І ця історія є саме такою. Після неї хочеться сумувати-думати-плакати... й очищатися від усього цього бруду.

Історія напрочуд жорстока, але при тому... правдива? Так, вона жбурляє читача прямо в болото людської жорстокості, зрадливості, злості. Коли моя вчителька давала мені цю книгу, то сказала, що вона настільки жорстка, що після неї десь тиждень виглядаєш так, ніби звалився з іншого світу. З того, у якому немає місця такому ставленню.

Стільки питань роїться в голові, я навіть не знаю, про що тепер думати, як тепер жити. Чи маємо ми право засуджувати чоловіка, який хотів бути поруч з коханої, тому покинув дружину й сина, якого навіть жодного разу не бачив? А як доньці ставитися до матері, яка пошкодувала грошей на лікування власної дитини, бо хотіла зробити ремонт у новій квартирі? І ще безліч таких самих життєвих питань, на які ми не маємо відповідей. Щось же змусило цих людей вчинити саме так, а не інакше. А натовп не заглиблюється в деталі. Хтось один кине жорстоке "винен" і натовп накинеться, роздере на шмаття, навіть клаптика не лишиться. А поки не пройдеш чужим шляхом, не зазнаєш тих самих втрат і не відчуєш такого ж болю, не маєш права засуджувати...

Ця книга вивернула мою душу, кинула на самій поверхні усе і лишила мене одну... у повному сум'ятті. І лише одне питання гупає в скронях: "І що мені тепер з оцим усім робити?.."

Книжка справді дуже сильна, але ще більше вона жорстка. Тож якщо ви готові натиснути на свою психіку, подивитися в очі жорстокому світу, то ця книга для вас.

Мені вона дійсно дуже сподобалася, хоча я іноді просто відкладала її вбік і не могла змусити себе продовжити читати це, розуміти, вірити... А фінал взагалі ніби стиснув мені серце сталевими лещатами. А я ж так хотіла, так вірила, так сподівалася! На передостанній сторінці була вже впевнена, що все буде добре. Але тут все жорстоко до самого кінця, тож краще не розслаблятися...