Побачивши телефонну будку на набережній, я згадала, що маю зателефонувати мамі. Але у Джибуті ще було рано. Я телефонувала мамі регулярно — для мене це було радше зобов’язання, ніж бажання поспілкуватися. У нас були складні стосунки. Вона так і не призвичаїлася до мого переходу в доросле життя, і я ледь витримувала її постійні чіпляння з порадами. За будь-якої нагоди вона дорікала, що слід було послухатися поради, та картала мене за невдячність до її допомоги, якої я, взагалі-то, ніколи не просила.