Ця книжка буде ще досить довго валятися у моїй обшарпаній сумці із зображенням Курта Кобейна. Бо з нею якось пов'язані і спогади і почуття. Прочитаю ще не раз. І це як не як, перша для мене книжка, яку буде приємно час від часу відкривати та перечитувати перше ліпше речення. Книжка до речі не менш обшарпана, ніж сумка із Куртом Кобейном, бо дуже м'який та тендітний перепліт. Майте на увазі.
На лайвлібі на цю книжку попит непростимо малий. І не дивно, бо сучасна українська література - на дуже рідку аудиторію. Я сама у школі класичну укр.літ обходила десятою дорогою. Як на мене, вона була занадто депресивна і занадто незрозуміла. Це відобразилося і на моєму ставленні до сучасної. Але ж стереотипи створені для того, щоб їх розбивати, сьогодні це дуже вдало зробив для мене Кузьма. Дякую, чувак!
Щодо спогадів. Довга історія в мене склалася із цією книжкою. Вперше її купила кілька років тому. Але вона виявилася в перекладі на російську, тому я вирішила що це пуста трата моїх сил і закинула її на поличку до кращих часів (До речі вона й досі збирає пилюку на тій поличці). Рік тому я знайшла її в бібліотеці, вже на Українській, схопила, та й щаслива побігла додому читати. Та те щастя довго не тривало, часу на неї не було зовсім, та й відчуття того що книжка мені не належить - не з приємних. Не прочитавши і половини, я вимушена була її вертати.
Пройшло кілька місяців, на сайті книгообміну знайшлася добра душа, яка цю книжечку мені просто подарувала. З тих пір вона не покидає своє, вже законне місце, у моїй сумці.
Коли-небудь в ній з'явиться автограф Кузьми, і тоді, будьте впевнені, ми з нею точно будемо нерозлучні.
Тепер, про саму збірку. Тут є два оповідання, та лірика. Не густо, але все рівно чудово. Подобається ж мені ця різножанровість Кузьми, як в музиці, так і на цих сторінках. Так як два оповідання відрізняються один від одного, як небо і земля. Хіба що стиль мови, на якому пише автор скрізь один і той самий. Все ж таки, люблю я його діалект. Обидва оповідання читаються на ура і на одному подиху.
Перше оповідання, "Я, Побєда і Берлін" думаю,представляє цінність для шанувальників творчості "Скрябіну", бо воно розповідає про божевільну молодість Кузьми та його божевільних друзів. Жалітися нема на що. Усе з гумором, та доволі цікаво.
Друге оповідання - "Місто, в якому не ходять гроші" - трохи антиутопічна розповідь, яка розказує нам про те, що не слід сідати на поїзд, квиток на який таємничим чином опиняється на вашій тумбочці зранку, та ще й пункт призначення - якась невідома вам діра. Але, навіть у серйозних моментах, коли головна героїня виносила мізки якимось виродкам, із пістолета, я посміхалась, бо все ж таки дуже легка та забавна в автора манера писати, скрізь він придержується свого звичного йому гуморного тону.
Тож я сказала, все що хотіла сказати. Висновки робіть самі, читаючи цю книгу. Хочу додати, що з радістю б ще почитала Андрія Кузьменка, я б хотіла побачити повноцінні романи його авторства, але це лише мої мрії. Тож, мені залишається хіба що прослухати аудіоверсію цієї позитивної книги коли небуть згодом. А наразі я залишаюсь з трохи сумним відчуттям від того що остання сторінка вже перегорнута. Дякую за увагу.