Ця книжка буде ще досить довго валятися у моїй обшарпаній сумці із зображенням Курта Кобейна. Бо з нею якось пов'язані і спогади і почуття. Прочитаю ще не раз. І це як не як, перша для мене книжка, яку буде приємно час від часу відкривати та перечитувати перше ліпше речення. Книжка до речі не менш обшарпана, ніж сумка із Куртом Кобейном, бо дуже м'який та тендітний перепліт. Майте на увазі.
На лайвлібі на цю книжку попит непростимо малий. І не дивно, бо сучасна українська література - на дуже рідку аудиторію. Я сама у школі класичну укр.літ обходила десятою дорогою. Як на мене, вона була занадто депресивна і занадто незрозуміла. Це відобразилося і на моєму ставленні до сучасної. Але ж стереотипи створені для того, щоб їх розбивати, сьогодні це дуже вдало зробив для мене Кузьма. Дякую, чувак!
Щодо спогадів. Довга історія в мене склалася із цією книжкою. Вперше її купила кілька років тому. Але вона виявилася в перекладі на російську, тому я вирішила що це пуста трата моїх сил і закинула її на поличку до кращих часів (До речі вона й досі збирає пилюку на тій поличці). Рік тому я знайшла її в бібліотеці, вже на Українській, схопила, та й щаслива побігла додому читати. Та те щастя довго не тривало, часу на неї не було зовсім, та й відчуття того що книжка мені не належить - не з приємних. Не прочитавши і половини, я вимушена була її вертати. Пройшло кілька місяців, на сайті книгообміну знайшлася добра душа, яка цю книжечку мені просто подарувала. З тих пір вона не покидає своє, вже законне місце, у моїй сумці. Коли-небудь в ній з'явиться автограф Кузьми, і тоді, будьте впевнені, ми з нею точно будемо нерозлучні.
Тепер, про саму збірку. Тут є два оповідання, та лірика. Не густо, але все рівно чудово. Подобається ж мені ця різножанровість Кузьми, як в музиці, так і на цих сторінках. Так як два оповідання відрізняються один від одного, як небо і земля. Хіба що стиль мови, на якому пише автор скрізь один і той самий. Все ж таки, люблю я його діалект. Обидва оповідання читаються на ура і на одному подиху. Перше оповідання, "Я, Побєда і Берлін" думаю,представляє цінність для шанувальників творчості "Скрябіну", бо воно розповідає про божевільну молодість Кузьми та його божевільних друзів. Жалітися нема на що. Усе з гумором, та доволі цікаво. Друге оповідання - "Місто, в якому не ходять гроші" - трохи антиутопічна розповідь, яка розказує нам про те, що не слід сідати на поїзд, квиток на який таємничим чином опиняється на вашій тумбочці зранку, та ще й пункт призначення - якась невідома вам діра. Але, навіть у серйозних моментах, коли головна героїня виносила мізки якимось виродкам, із пістолета, я посміхалась, бо все ж таки дуже легка та забавна в автора манера писати, скрізь він придержується свого звичного йому гуморного тону.
Тож я сказала, все що хотіла сказати. Висновки робіть самі, читаючи цю книгу. Хочу додати, що з радістю б ще почитала Андрія Кузьменка, я б хотіла побачити повноцінні романи його авторства, але це лише мої мрії. Тож, мені залишається хіба що прослухати аудіоверсію цієї позитивної книги коли небуть згодом. А наразі я залишаюсь з трохи сумним відчуттям від того що остання сторінка вже перегорнута. Дякую за увагу.
Кузьму Скрябина не то, чтобы люблю, но он мне определенно симпатичен. В общем-то, поэтому я и решилась прочесть его книгу, при чем специально в аудиоверсии в начитке самого автора.
Слушать говор Кузьмы весьма приятно, его такие трогательные извинения и запинки при озвучке собственных мемуаров забавны, а вот остальное... Категорически не понравилось. Да, вроде бы смешные шутки, но все ниже пояса и их слишком много. Как и мата. Я прекрасно понимаю, что манеру повествования автор специально выбрал самую незатейливую, эдакий разухабистый монолог в подвыпившей компании, но уж очень нарочито все это. Мемуары такие мемуары...
"Я, “Побєда” і Берлін" книга без особого смысла и, тем более, без какого-либо подтекста. Просто история, коих не мало, но просто не все они принадлежат известным людям, чтобы обрести славу и многочисленный тираж.
Про цю книгу можу пiвторити тільки те, що писала про "Я, Паштєт і армія" - якщо є вибір: слухати або читати, то слухати!!!! Своєрідний гумор Кузьми озвучений його ж західно-українською говіркою - це неповторно. Не звертайте увагу на назву: "Я, Побєда і Берлін", в цієй книзі немає нічого військового або мілітаристського. Це забавна історія як Кузьма з другом відправилися у Берлін на старій машині "Побєда" купленій ним за 200 доларів. Не потрібно шукати в цій книзі глибокого сенсу, літературних прийомів, розцінюйте це як просто розповідь старого друга про його пригоди, який він вам розповідає сидячи у барі. І це дуже смішно. Насолоджуйтеся. P.S Вибачаюся за можливі помилки і русизмы у моії суржико-українськії мові, оскільки це напевно, найбільший текст, що я коли-небудь писала україньскою мовою:-)), але я намагаюсь навчатись.
Після трагічних подій, які відбулись нещодавно з Андрієм Кузьменко (Кузьма Скрябін) писати рецензію суто на його книгу не можливо, як і не можливо писати її на російській мові. Мені й досі важко думати про нього, як про того, кого вже немає разом з нами, як про того, хто вже не напише жодної пісні і не подарує нам чергову книгу.Талановитий, самобутній і патріотичний співак та музикант. Не дивлячись на славу, постійно залишався простим і близьким для усіх людей, спілкувався без пафосу і зверхності. Надзвичайно щирий, відвертий, чесний, привітний, завжди з усмішкою і порцією свіжих жартів. Участь його в різноманітних проектах - це гарантований успіх для проекту і море позитиву для глядачів. Його інтерв'ю відверті, іронічні, правдиві, з величезною купою смішних історій і яскравих жартів - було завжди цікаво слухати. Він ніколи не боявся виглядати смішним у них, як і висміювати інших. Хоча насправді, за його постійною усмішкою, приховулась надзвичайна життєва мудрість і філософія життя. Коли життя здавалось нудним і не цікавим, коли ніщо не радувало, варто було лише прослухати інтерв'ю Кузьми, як відразу все ставало на свої місця. Тільки останні були занадто не схожі на нього, занадто серйозні, занадто болючі для всіх. Як справжній патріот, як справжній українець, він надзвичайно переймався теперішньою ситуаціє в державі. Війна не давала йому спокійно жити. Його творчість останніх місяців, яскраво відображала події, що зараз відбуваються в Україні. Без сліз і болю його пісні не можливо слухати. Як і взагалі практично усі його пісні. Багато з них настільки пророчі, що слухаючи їх, стає страшно.
А зараз вже кінець, фільму. Я тільки в своїх снах. Тебе ще раз обійму. А зараз вже підуть, титри. Ми так і не навчились, з роками терпіти. А зараз вже кінець траси. Машину у гараж, квасить. А зараз вже кінець книжки. Сюжет закінчився і не повториться більше.
Це приспів пісні, яка була випущена в ефір за кілька днів до його смерті. Кінець фільму, кінець траси, кінець книги, кінець земного життя.
А щодо цієї книги, то написана вона була в пору тотального позитивізму від Кузьми. В його неперевершеній манері, з купою жартів, нецензурних слів і що найбільше радує, є автобіографічною. В цій маленькій книжці описано один з моментів його минулого. Як він, ще будучи студентом, на «Побєді», з другом, долали кілометри до омріяної мети - Берліна. Дія відбувалася в радянські часи. І колорит тих часів, яскраво, просто і з гумором зобразив автор. Я цю книгу не читала, я слухала її в озвучці самого Андрія. Це було неперевершено. Написана Кузьмою і в його озвучці – це гримуча суміш. Я так сміялась, що на мене озирались люди (бо слухала я її по дорозі на роботу, в транспорті і на вулиці). В душі ще були свіжі рани від його смерті, але його голос, його розповідь не давала стримуватись і сумувати! Книга не несе в собі жодного практичного змісту, в ній немає ніяких філософських думок і аналізу якихось подій і вчинків. Це проста, легка у сприйнятті книга. Вона дає нам змогу побачити Кузьму таким, яким він був тоді, в часи його юності. Можливо деякі моменти в книзі були зображені занадто гротескно, а деякі трішки перебільшені, але не дивлячись на це – книга є справжнім подарунком для шанувальників Андрія Кузьменка.
Велика втрата для Украни і для українців. Ще одним патріотом стало менше! І не просто патріота, а Людини з великої букви! Пам'ятаємо, сумуємо і слухаємо твої пісні Кузьма!
Кузьму Скрябина очень люблю, за его музыкальное творчество и за его своеобразный юмор. Прочитав книгу мои ожидания оправдались - с первых строк все пронизано Скрябинскими шуточками. Да, есть шутки грубоватые, но это же Скрябин! История явно выдуманная, есть некоторые преувеличения - но как же он передает этот наш украинский колорит!
Ця книжка буде ще досить довго валятися у моїй обшарпаній сумці із зображенням Курта Кобейна. Бо з нею якось пов'язані і спогади і почуття. Прочитаю ще не раз. І це як не як, перша для мене книжка, яку буде приємно час від часу відкривати та перечитувати перше ліпше речення. Книжка до речі не менш обшарпана, ніж сумка із Куртом Кобейном, бо дуже м'який та тендітний перепліт. Майте на увазі.
На лайвлібі на цю книжку попит непростимо малий. І не дивно, бо сучасна українська література - на дуже рідку аудиторію. Я сама у школі класичну укр.літ обходила десятою дорогою. Як на мене, вона була занадто депресивна і занадто незрозуміла. Це відобразилося і на моєму ставленні до сучасної. Але ж стереотипи створені для того, щоб їх розбивати, сьогодні це дуже вдало зробив для мене Кузьма. Дякую, чувак!
Щодо спогадів. Довга історія в мене склалася із цією книжкою. Вперше її купила кілька років тому. Але вона виявилася в перекладі на російську, тому я вирішила що це пуста трата моїх сил і закинула її на поличку до кращих часів (До речі вона й досі збирає пилюку на тій поличці). Рік тому я знайшла її в бібліотеці, вже на Українській, схопила, та й щаслива побігла додому читати. Та те щастя довго не тривало, часу на неї не було зовсім, та й відчуття того що книжка мені не належить - не з приємних. Не прочитавши і половини, я вимушена була її вертати.
Пройшло кілька місяців, на сайті книгообміну знайшлася добра душа, яка цю книжечку мені просто подарувала. З тих пір вона не покидає своє, вже законне місце, у моїй сумці.
Коли-небудь в ній з'явиться автограф Кузьми, і тоді, будьте впевнені, ми з нею точно будемо нерозлучні.
Тепер, про саму збірку. Тут є два оповідання, та лірика. Не густо, але все рівно чудово. Подобається ж мені ця різножанровість Кузьми, як в музиці, так і на цих сторінках. Так як два оповідання відрізняються один від одного, як небо і земля. Хіба що стиль мови, на якому пише автор скрізь один і той самий. Все ж таки, люблю я його діалект. Обидва оповідання читаються на ура і на одному подиху.
Перше оповідання, "Я, Побєда і Берлін" думаю,представляє цінність для шанувальників творчості "Скрябіну", бо воно розповідає про божевільну молодість Кузьми та його божевільних друзів. Жалітися нема на що. Усе з гумором, та доволі цікаво.
Друге оповідання - "Місто, в якому не ходять гроші" - трохи антиутопічна розповідь, яка розказує нам про те, що не слід сідати на поїзд, квиток на який таємничим чином опиняється на вашій тумбочці зранку, та ще й пункт призначення - якась невідома вам діра. Але, навіть у серйозних моментах, коли головна героїня виносила мізки якимось виродкам, із пістолета, я посміхалась, бо все ж таки дуже легка та забавна в автора манера писати, скрізь він придержується свого звичного йому гуморного тону.
Тож я сказала, все що хотіла сказати. Висновки робіть самі, читаючи цю книгу. Хочу додати, що з радістю б ще почитала Андрія Кузьменка, я б хотіла побачити повноцінні романи його авторства, але це лише мої мрії. Тож, мені залишається хіба що прослухати аудіоверсію цієї позитивної книги коли небуть згодом. А наразі я залишаюсь з трохи сумним відчуттям від того що остання сторінка вже перегорнута. Дякую за увагу.
Кузьму Скрябина не то, чтобы люблю, но он мне определенно симпатичен. В общем-то, поэтому я и решилась прочесть его книгу, при чем специально в аудиоверсии в начитке самого автора.
Слушать говор Кузьмы весьма приятно, его такие трогательные извинения и запинки при озвучке собственных мемуаров забавны, а вот остальное... Категорически не понравилось. Да, вроде бы смешные шутки, но все ниже пояса и их слишком много. Как и мата. Я прекрасно понимаю, что манеру повествования автор специально выбрал самую незатейливую, эдакий разухабистый монолог в подвыпившей компании, но уж очень нарочито все это. Мемуары такие мемуары...
"Я, “Побєда” і Берлін" книга без особого смысла и, тем более, без какого-либо подтекста. Просто история, коих не мало, но просто не все они принадлежат известным людям, чтобы обрести славу и многочисленный тираж.
Про цю книгу можу пiвторити тільки те, що писала про "Я, Паштєт і армія" - якщо є вибір: слухати або читати, то слухати!!!! Своєрідний гумор Кузьми озвучений його ж західно-українською говіркою - це неповторно. Не звертайте увагу на назву: "Я, Побєда і Берлін", в цієй книзі немає нічого військового або мілітаристського. Це забавна історія як Кузьма з другом відправилися у Берлін на старій машині "Побєда" купленій ним за 200 доларів.
Не потрібно шукати в цій книзі глибокого сенсу, літературних прийомів, розцінюйте це як просто розповідь старого друга про його пригоди, який він вам розповідає сидячи у барі. І це дуже смішно. Насолоджуйтеся.
P.S Вибачаюся за можливі помилки і русизмы у моії суржико-українськії мові, оскільки це напевно, найбільший текст, що я коли-небудь писала україньскою мовою:-)), але я намагаюсь навчатись.
Після трагічних подій, які відбулись нещодавно з Андрієм Кузьменко (Кузьма Скрябін) писати рецензію суто на його книгу не можливо, як і не можливо писати її на російській мові.
Мені й досі важко думати про нього, як про того, кого вже немає разом з нами, як про того, хто вже не напише жодної пісні і не подарує нам чергову книгу.Талановитий, самобутній і патріотичний співак та музикант. Не дивлячись на славу, постійно залишався простим і близьким для усіх людей, спілкувався без пафосу і зверхності. Надзвичайно щирий, відвертий, чесний, привітний, завжди з усмішкою і порцією свіжих жартів. Участь його в різноманітних проектах - це гарантований успіх для проекту і море позитиву для глядачів. Його інтерв'ю відверті, іронічні, правдиві, з величезною купою смішних історій і яскравих жартів - було завжди цікаво слухати. Він ніколи не боявся виглядати смішним у них, як і висміювати інших. Хоча насправді, за його постійною усмішкою, приховулась надзвичайна життєва мудрість і філософія життя. Коли життя здавалось нудним і не цікавим, коли ніщо не радувало, варто було лише прослухати інтерв'ю Кузьми, як відразу все ставало на свої місця. Тільки останні були занадто не схожі на нього, занадто серйозні, занадто болючі для всіх. Як справжній патріот, як справжній українець, він надзвичайно переймався теперішньою ситуаціє в державі. Війна не давала йому спокійно жити. Його творчість останніх місяців, яскраво відображала події, що зараз відбуваються в Україні. Без сліз і болю його пісні не можливо слухати. Як і взагалі практично усі його пісні. Багато з них настільки пророчі, що слухаючи їх, стає страшно.
Це приспів пісні, яка була випущена в ефір за кілька днів до його смерті. Кінець фільму, кінець траси, кінець книги, кінець земного життя.
А щодо цієї книги, то написана вона була в пору тотального позитивізму від Кузьми. В його неперевершеній манері, з купою жартів, нецензурних слів і що найбільше радує, є автобіографічною. В цій маленькій книжці описано один з моментів його минулого. Як він, ще будучи студентом, на «Побєді», з другом, долали кілометри до омріяної мети - Берліна. Дія відбувалася в радянські часи. І колорит тих часів, яскраво, просто і з гумором зобразив автор. Я цю книгу не читала, я слухала її в озвучці самого Андрія. Це було неперевершено. Написана Кузьмою і в його озвучці – це гримуча суміш. Я так сміялась, що на мене озирались люди (бо слухала я її по дорозі на роботу, в транспорті і на вулиці). В душі ще були свіжі рани від його смерті, але його голос, його розповідь не давала стримуватись і сумувати! Книга не несе в собі жодного практичного змісту, в ній немає ніяких філософських думок і аналізу якихось подій і вчинків. Це проста, легка у сприйнятті книга. Вона дає нам змогу побачити Кузьму таким, яким він був тоді, в часи його юності. Можливо деякі моменти в книзі були зображені занадто гротескно, а деякі трішки перебільшені, але не дивлячись на це – книга є справжнім подарунком для шанувальників Андрія Кузьменка.
Велика втрата для Украни і для українців. Ще одним патріотом стало менше! І не просто патріота, а Людини з великої букви! Пам'ятаємо, сумуємо і слухаємо твої пісні Кузьма!
Кузьму Скрябина очень люблю, за его музыкальное творчество и за его своеобразный юмор. Прочитав книгу мои ожидания оправдались - с первых строк все пронизано Скрябинскими шуточками. Да, есть шутки грубоватые, но это же Скрябин! История явно выдуманная, есть некоторые преувеличения - но как же он передает этот наш украинский колорит!